Картунов Олексій Васильович: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
мНемає опису редагування
вікіфікація, оформлення, орфографія
Рядок 24:
Нагрудний знак «Петро Могила» (2007 р.).)
}}
Доктор'''Картунов Олексій Васильович''' — [[доктор політичних наук]], [[професор]]. Дійсний член [[Українська академія політичних наук|Української академії політичних наук]].
 
== Біографія ==
Народився [[30 березня]] [[1940]] р. у с. [[Ново-Романівка]] [[Арзгірський район|Арзгірського району]] [[Ставропольський край|Ставропольського краю]]. Батько Василь Архипович Картунов (світлої пам'яті) був колгоспним пастухом, загинув [[1942]] р. у боях з німецько-фашистськими загарбникамивійськами. Мати Тетяна Іванівна Сулименко (світлої пам'яті) працювала в колгоспі дояркою. Дитинство пройшло у невеличкому багатонаціональному селі на мальовничих берегах [[Терек (річка)|річки Терек]] (під м. [[Моздок]] [[Північна Осетія|Північної Осетії]]). Вихователькою та першою вчителькою життя була улюблена бабуся Євдокія Іванівна (світлої пам'яті), а в юнацькі роки — тітонькатітка Валентина Семенівна.
 
Скрутне матеріальне становище родини змусило Олексія розпочати трудовий шлях у 12-річному віці пастушкомпастухом. А в 15 років, поєднуючи роботу з навчанням у вечірній школі, він почав працювати вантажником на цегляному заводі, а потімзгодом монтажником «Ставропольнафтобуд» (смт [[Затеречний]] [[Нафтокумський район|Нафтокумського району]] [[Ставропольський край|Ставропольського краю]]).
 
УпродовжПротягом 1959—1962[[1959]]—[[1962]] рр. служив у лавах [[Радянська армія|Радянської армії]]. Спочатку, близько року, навчався в авіаційній школі механіків (м. [[Дербент]]). Потім — (від рядового до старшини) на першому в [[СРСР]] ракетодромі ([[Капустин Яр]]). Там же влітку [[1961]] р. став «піддослідним кроликом» двох ядерних вибухів у атмосфері. Згадуючи про це, Олексій Васильович говорить: {{Початок цитати}}«Я двічі бачив одночасно два сонця на небі — одне природне, а друге — штучне».
{{Кінець цитати}}
 
У [[1967]] р.році закінчив історико-філософський факультет [[КНУ|Київського національного університету імені Тараса Шевченка]] за спеціальністю «''історик-міжнародник, викладач суспільних наук з правом викладання англійською мовою''». ОлексійОсновними Васильовичйого звикладачами вдячністю згадує своїх мудрих,буди вимогливихтакі івідомі добрихлюди викладачівяк: А. К. БуцикаБуцик, В. А. ЖабокрицькогоЖабокрицький, М. І. МарченкаМарченко, П. М. ОвчаренкаОвчаренко, В. Є. СпицькогоСпицький, П. П. УдовиченкаУдовиченко та ін.
 
Олексій Картунов не випадково обрав саме цей університет. Його рішення було обумовлено «генетичним покликом», адже етнічне родинне коріння походить від козака Івана Сулименка, який перебрався з України на Північний Кавказ ще за часів [[Катерина II (імператриця Росії)|Катерини ІІ]], а вибір спеціальності — дитячою мрією «світ побачити», «себе показати» та гідно Батьківщину представляти.
 
По закінченню університету був призначений на дипломатичну роботу до [[Об'єднана Арабська Республіка|Об'єднаної Арабської Республіки]], але, з огляду на початок [[Арабо-ізраїльський конфлікт|арабо-ізраїльської війни]], направлений до відділу наукових зв'язків із зарубіжними країнами Президії [[АН УРСР]]. Тут до [[1969]] р. займався питаннями прийому іноземних учених в академічних установах. Мав щасливу нагоду спілкування з видатними вченими та організаторами науки [[Патон Борис Євгенович|Б. Є. Патоном]], [[Ситник Костянтин Меркурійович|К. М. Ситником]], [[Глушков Віктор Михайлович|В. М. Глушковим]] та ін. Двом першим О. В. Картунов щиро вдячний за благословення на вступ до аспірантури, а останньому — за дозвіл оглянути (напівсекретний на той час) комп'ютер.
 
Починаючи з [[1969]] р., Олексій навчався в аспірантурі та працював на посаді молодшого наукового співробітника Інституту історії [[АН УРСР]], де захистив кандидатську дисертацію. Ізразом задоволеннямз згадуєтакими своїхнауковцями друзів по аспірантуріяк: В. Євтуха, Г. ІгнатченкаІгнатченко, В. ТкаченкаТкаченко, В. ТрощинськогоТрощинський та ін.
 
У [[1977]] р. був запрошений на викладацьку роботу до [[Київський торгівельно-економічний інститут|Київського торговельно-економічного інституту]], де пропрацював на посаді старшого викладача та доцента[[доцент]]а 10 років. А з [[1987]] р. перейшов на роботу до Інституту підвищення кваліфікації викладачів суспільних наук при [[КНУ|Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка]], де проходили перепідготовку викладачі з радянських республік та дружніх іноземних держав. ЗДе повагоюпрацював згадуєразм співпрацю зі своїми колегами, зокремаз В. Д. Бабкіним, Б. І. Корольовим, В. І. Полурізом, С. Г. Рябовим та іншими.
 
Впродовж 1991—1996[[1991]]—[[1996]] рр. працював завідувачем кафедри історії України та політології [[Донбаська державна машинобудівна академія|Донбаської державної машинобудівної академії]]. Невдовзі отримав запрошення до Університету економіки та права «КРОК» (м. [[Київ]]), де створив і очолив кафедру суспільних наук. У [[2003]] р. там же започаткував спеціальність «міжнародна інформація» та заснував кафедру міжнародної інформації, яку очолює й досі. Захистив докторську дисертацію «''Західні етнонаціональні та етнополітичні концепції: теоретико-методологічний аналіз''» в [[Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України|Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України]] ([[1996]] р.).
 
Як дослідник і викладач працював в університетах [[Велика Британія|Великої Британії]], [[Польща|Польщі]], [[Росія|Росії]], [[США]], [[ФРН]], [[Чехія|Чехії]] та інших держав, де мав щасливу нагоду спілкуванняспілкуватися із західними (А. Ашкеназі, Д. Беллом, Е. Геллнером, Е. Смітом, Л. Снайдером, Ф. Фукуямою та ін.) та, російськими вченими (Р. Г. Абдулатіповим, В. А. Авксент'євим, Е. О. Баграмовим, Е. А. Паїним, Є. І. Степановим та ін.). Вдячний долі, що довелося співпрацювати зта вітчизняними вченими: (В. П. Андрущенком, І. М. Варзарем, В. П. Горбатенком, О. В. Зернецькою, [[Кремень Василь Григорович|В. Г. Кременем]], І. О. Кресіною, І. Ф. Курасом, Ю. А. Левенцем, О. М. Майбородою, Ю. І. Макаром, Є. А. Макаренко, М. М. Рижковим, Ю. І. Римаренком, Ю. С. Шемшученком, Л. Є. Шкляром та ін).
 
== Наукова діяльність ==
Олексій Васильович успішно поєднує педагогічну та наукову діяльність. Автор та співавтор близько 550 наукових та навчально-методичних публікацій (монографій, енциклопедій, підручників, посібників, статей) з проблем політології, етнополітології, інформаційного суспільства, методології науки тощо. За дорученням Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти (МВССО) [[УРСР]] наприкінці 80-х років О. В. Картунов брав участь у розробці програми «''Трансформація гуманітарної освіти в Україні''». За розробку та впровадження в навчальний процес у вузах України навчального курсу «Політологія» отримав подяку МВССО УРСР ([[1990]] р.).
 
Заслужено вважається одним із засновників [[політологія|політології]] в Україні та співавтором першого навчального посібника з цієї навчальної дисципліни ''(Политология. Курс лекций. — К., 1991)''. Один із засновників нового наукового напряму та спеціальності «''етнополітологія''», визнаної [[ВАК України]], та автором перших в Україні навчальних посібників і НМКД з цієї дисципліни (''«Основы этнополитологии. Конспект лекций по спецкурсу». — К., 1992; «Вступ до етнополітології». — К., 1999; «Західні концепції етнічності, нації та націоналізму» — К., 2007'').
 
Про значущість внеску О. В. Картунова в розвиток науки свідчить те, що [[1999]] р. його (разом з кількома колегами) було номіновано на лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки.
 
Олексій Картунов — член Науково-експертної колегії з проблем соціально-економічного розвитку при [[Кабінет Міністрів України|Кабінеті Міністрів України]]. Він був і є членом спеціалізованих вчених рад із захисту докторських та кандидатських дисертацій: [[Національна академія державного управління при Президентові України|Національної академії державного управління при Президентові України]], [[Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича|Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича]], [[Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України|Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України]], [[Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова|Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова]].
 
Член редколегій журналів: «''Науковий вісник Дипломатичної академії України''», «''Політичний менеджмент''», «''Наукові записки НаУКМА. Серія: Політичні науки''» та ін.
 
За значний особистий внесок у розвиток і зміцнення Української держави та заслуги перед українським народом отримав Подяку Президента України ([[2000]] р.) та Почесну Грамоту Верховної Ради України ([[2002]] р.). За багаторічну сумлінну працю, особистий внесок у розвиток національної освіти і науки України та плідну науково-педагогічну діяльність нагороджений знаком «[[Відмінник освіти України]]» ([[2000]] р.) та нагрудним знаком «Петро Могила» ([[2007]] р.). Але найбільше пишається колекцією грамот "Улюблений викладач Університету «КРОК», який визначається щорічним опитуванням студентів.
 
== Інтереси ==
Олексій Васильович пишається тим, що зміг увібрати в себе найкращі риси волелюбного і мужнього українського козацтва, гордих, відвертих і гостинних північнокавказьких народів, зокрема осетинів, аварців, вірмен, кумиків, черкесів, чеченців, циган та ін. Понад усе поціновує справжню чоловічу дружбу. Вдячний всім своїм друзям за те, що зустрілися на його життєвому шляху, за розуміння і підтримку в усіх добрих справах.
Захоплюється віртуальними «прогулянками» бібліотекою Конгресу США, Британською та іншими бібліотеками, а також риболовлею (виключно поплавковою вудкою), плаванням та їздою на велосипеді.
 
== Сім'я ==
Щиросердну подяку висловлює другу всього життя Олександру Бондаренку з с. Київське Моздокського району [[Північна Осетія|Північної Осетії]] та його родині, яка допомагала йому пережити голод 40-х років, а в часи [[Чорнобильська катастрофа|Чорнобильської трагедії]] сприяла переїзду його донечки Лесі та сусідського хлопчика на [[Кавказ]] і заопікувалася ними впродовж року.
Олексій Васильович одруженийОдружений, має трьох дітей — Лесю, Андрія і Олега та трьох онуків — Лізу, Євгенію і Нікіту.
 
Захоплюється віртуальними «прогулянками» бібліотекою Конгресу США, Британською та іншими бібліотеками, а також риболовлею (виключно поплавковою вудкою), плаванням та їздою на велосипеді.
 
== Життєве кредо ==
Олексій Васильович одружений, має трьох дітей — Лесю, Андрія і Олега та трьох онуків — Лізу, Євгенію і Нікіту.
Життєве кредо: ''«Якщо щось робити, то краще за всіх чи на межі своїх можливостей, або зовсім не робити» та «Допоможи чим можеш всім тим, хто цього потребує»''.
 
== Посилання ==
Життєве кредо: «Якщо щось робити, то краще за всіх чи на межі своїх можливостей, або зовсім не робити» та «Допоможи чим можеш всім тим, хто цього потребує».
* [http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=24&c=286 Стаття науковця "Нова чи оновлена концепція прав етнонаціональних меншин?"]
 
[[Категорія:Персоналії Ка]]