Депортація народів у СРСР: відмінності між версіями

[[Файл:Kersnovskaya Lucky Car.jpg|250px|thumb|фоагментфрагмент мемуарів Є.Керсновської, письменниці, що була депортована з Бесарабії[[Бессарабія|Бессарабії]]]]

'''Депорта́ція наро́дів''' — інструмент [[СРСР|радянської]] національної політики сталінських[[сталін]]ських часів. Депортація народів являла собою насильницьке переселення громадян поза національнійнаціональною ознаціознакою у віддалені місцевості СРСР, де вони містилисярозміщалися ву [[спецпоселенияспецпоселення]]х.

Радянська депортаційна політика почалася з виселення білих [[козакиБіла армія|козаківбілих]] козаків і великих землевласників ву 1918–1925 роках<ref>http://demoscope.ru/weekly/2004/0147/analit01.php </ref>

Першими жертвами радянських депортацій стали козаки [[Терське козаче війскоТерщина|козаки Терської області]], які в 1920 році були виселені зі своїх будинків і відправлені в інші місцевості [[Північний Кавказ|Північного Кавказу]], в [[Донбас]], а також на [[Крайня Північ|Крайню Північ]], а їхню землю було переданапередано [[чеченці|чеченцям]] іта [[інгуші|інгушам]]. У [[1921]] році РРСФР[[РРФСР]] депортовувала [[Семирічинське козацьке військо|козаків-«куркулів» із [[Семиріччя]], а у [[1922]] році&nbsp;— гуманітаріїв (так званий "філософський пароплав").

У 1925–1928 роках провадила роботу так звана тристороння комісія [[УРСР]], [[БРСР]] та РРСФРРРФСР щодо перерозподілу кордонів, і як наслідок роботи тієї комісії та розподілу кордонів з українських земель [[Стародубщина|Стародубщині]], [[Бєлгородська область|Білгородщини]], [[Орловська область|Орловщини]], [[Донщина|Дону]] були депортовані на [[Зелений Клин|Зелений]], [[Малиновий Клин|Малиновий]] та [[Сірий Клин]] сотні тисяч українців.

[[1930]] року СРСР розпочав зачистку західних кордонів - і знову депортації українців. Так звана "кулацькакуркульська" висилка 1930-36 рр. забрала знову десятки тисяч українців. В середині [[1930-е|1930-х]] в [[Ленінград]]і проводилися масові арешти [[естонці]]в і [[фіни|фінів]]. З весни [[1935]], на підставі секретного наказу [[НКВС]] від [[25 березня]] [[1935]], із прикордонних районів на північно-північному заході СРСР були примусово виселені місцеві жителі, основна частина з яких були [[Інгерманландські фіни|фіни-інгерманландці]]. У вересні 1937 року на підставі спільної постанови Раднаркому[[Раднарком]]у й [[ЦК ВКП(б)]] № 1428-326 "Про виселення корейського населення із прикордонних районів Далекосхідного краю", підписаного Сталіним і Молотовим[[Молотов]]им, 172 тисячі етнічних корейців були [[Депортація корейців у Радянському Союзі|виселені із прикордонних районів Далекого Сходу]]. Виселення "неблагонадійних" націй із прикордонних територій звичайно звпов'язується з військовими готуваннямиприготуваннями.

Із захопленням Радянським Союзом [[Західна Україна|Західної України]], [[Західна Білорусь|Західної Білорусі]] та [[Прибалтика|Прибалтики]] у 1939-1940 роціроках, депортації торкнулись і народів, що мешкали на цих землях.

Уже восени 1939 p. перша хвиля депортації охопила польських [[Осадники|осадників]], які виселялися разом із сім’ями. Протягом грудня 1939&nbsp;— березня 1940&nbsp;pp. із Західної України та Західної БілорусіїБілорусі було депортовано понад 137 тисяч чоловікосіб. Їх виселяли в північно-східні області РРФСР, [[Республіка Комі|Комі АРСР]] і Казахстану[[Казахстан]]у.

Друга хвиля депортації прокотилась у квітні 1940 p., коли було вивезено заможних селян&nbsp;— «куркулів» (до 6 тис. сімей із Західної України та Західної БілорусіїБілорусі). Всього із Західної України в 1939—1940 pp. було вислано до Сибіру[[Сибір]]у, [[Поволжя]], Казахстану та на Північ, за різними підрахунками, від 10 до 20% населення. Чимало невинних людей, яких німецько-радянська війна застала в місцевих тюрмах, було знищено<ref>[http://vuzlib.net/lanovik/121.htm ''Лановик Б. Д., Матисякевич 3. М., Матейко Р. М.'' Економічна історія України і світу: Підручник / За ред. Б. Д. Лановика. — К.: Вікар, 1999. ISВN 966-7131-20-3 — 737 с.]</ref>.

Депортація торкнулася і прибалтійських народів, зокрема з 14 по 18 червня 1941 року з [[Литва|Литви]] було вислано у віддалені райони Сибіру і Крайньої Півночі близько 34 тисяч чоловік<ref>''Algirdas Julius Greimas, Saulius Žukas.'' Lietuva Pabaltijy. Istorijos ir kultūros bruožai. Vilnius: Baltos lankos, 1999. P. 149.{{ref-lt}}</ref>.

Депортації продовжувалися і після нападу Німеччини на Радянський Союз. Так, [[28 серпня]] [[1941]] року указом [[Президія Верховної Ради СССРСРСР|Президії Верховної Ради СРСР]] була ліквідована [[РеспублікаАРСР німців Поволжя|Автономна республіка німців Поволжя]]. 367&nbsp;000 німців було депортовано на схід (на збори приділялисядавалося два дні): у республіку [[Комі]], на [[Урал]], в [[Казахстан]], [[Сибір]] і на [[Алтайський край|Алтай]]. Частково німці були відкликані з діючої армії. В 1942 почалася мобілізація радянських німців у віці від 17 років у робочі колони. Мобілізовані німці будували заводи, працювали на лісозаготівлях й у рудниках.

В [[1943]]—[[1944]] роках були проведені масові депортації [[калмики|калмиків]], [[інгуші|інгушів]], [[чеченці|чеченців]], [[карачаєвціКарачаївці|карачаєвцівкарачаївців]], [[балкарці|балкарців]], [[кримські татарытатари|кримських татар]], [[ногайці|ногайців]], [[турки-месхетинці|турок-месхетинців]], [[понтійські греки|понтійських греків]]&nbsp;— в основному за обвинуваченням в коллабораціонизміколабораціонізмі, поширеному на весь народ. Були ліквідовані (якщо вони існували) автономії цих народів. [[18 травня]] [[1944]] року за наказом [[Сталін]]а весь кримськотатарський народ був звинувачений у [[колабораціонізм]]і та депортований з [[Крим]]у.

В [[1957]]-[[1958]] були відновлені національні автономії калмиків, чеченців, інгушів, карачаевцевкарачаївців і балкарців; цим народам було дозволено повернутися на свої історичні території. Повернення репресованих народів здійснювалося не без складностей, які й тоді, і згодом привели до національних конфліктів (так, почалися зіткнення між чеченцями, що поверталися, і заселеними за час їхнього вигнання в [[Грозненська областьЧечня|Грозненську область]] росіянами; Приміський район був переданий від [[Інгушетія|інгушів]] у [[Північна Осетія|Північно-Осетинську АРСР]]). Однак значній частині репресованих народів (поволзькі німці, кримські татари, турки-месхетинці, греки, корейці й ін.) і в цей час не були повернутіповернені ні національні автономії (якщо такі були), ні праваправо повернутися на історичну батьківщину.

[[28 серпня]] [[1964]] г., тобто через 23 року через послуроки початкупісля депортації, [[Президія Верховної Ради СРСР]] скасувала обмежувальні акти у відношенні депортованого німецького населення, а указ, що зняв повністю обмеження у волісвободі пересування й подтверджувавпідтверджував право німців на повернення в місця, звідки вони були вислані, був прийнятий ву [[1972]] рокуроці.

[[14 листопада]] [[1989]] року Декларацією [[Верховна Рада СССРСРСР|Верховної Ради СРСР]] були реабілітовані усі депортоанідепортовані народи, у тому числі [[чеченці|чеченський]] і [[інгуші|інгушський]], визнані незаконними й злочинними репресивні акти проти них на державному рівні у вигляді політики [[клевета|клевети]], [[геноцид]]у, насильницького переселення, скасування національно-державних утворень, установлення режиму терору й насильства в місцях спецпоселений<ref>[http://www.hro.org/docs/rlex/repress/910426.php ст. 2 Закона «О реабилитации репрессированных народов»]</ref>.