|
#Redirect [[Брати Грімм]]
Цікавим є той поворот в творчій біографії Якоба Грімма, який відбувся в межах 1815 і 1819 років. На протязі тринадцяти років він займався збиранням народних казок. І ось, після чотирьох років з моменту випуску в світ другого тому “Сказок” випускає велику працю – “Німецьку граматику”, в якій розробляє історію і граматичну структуру германських мов, починаючи з готського, і детально зупиняючись на кожній епосі їх розвитку.
Використовуючи вже визначені принципи порівняльно-історичного вивчення мови, Якоб Грімм оперує дуже конкретними матеріалами готського, стародавньо-, середньо- і ново верхньонімецького, англосаксонської, давньоскандинавської (включаючи давньоісландську), шведську, датську і інші мови. Ця велика праця охоплює питання фонетики, морфології, синтаксису, словотворення і словникового складу германських мов, і в кожному з великих розділів Якобу Грімму вдалося зробити ряд цінних спостережень і цікавих відкриттів.
В вступі до “Німецької граматики” Якоб Грімм виклав основні принципи викладання своєї праці.
Важко судити, який розділ “Граматики” більше інших вдався Якобу Грімму, але є думка, що найбільшу цінність в його праці являє фонетична частина.
Посилаючись на роботи датського лінгвіста Расмуса Крістіана Раска, він більш виразно сформулював “Закон переходу приголосних”, тобто закон відповідності визначених груп приголосних в германських мовах визначеним групам приголосних в давньогрецькій, латині, давньоіндійській, слов’янській і інших індоєвропейських мовах:
1). Перший пересув приголосних в германських мовах, який вирізняє їх з-поміж інших індоєвропейських мов;
2). Другий пересув приголосних, в основі якого лежить відмінність верхньонімецьких діалектів від нижньонімецької мови від інших германських мов;
Згідно першого пересуву приголосних:
1). Індоєвропейським глухим “n-t-k” в германських мовах відповідали глухі щілинні “f-p(th)-h”.
2). Індоєвропейським дзвінким “b-d-g” відповідали германські глухі “p-t-k”.
3). Індоєвропейським дзвінким придихальним “bh-dh-gh” відповідали дзвінки германські “b-d-g”.
Закон пересуву приголосних був ще одним кроком на шляху перетворення мовознавства та германістики в точну науку.
Індоєвропейське р > герман. f
Латинське “pater” > давньонім. “fater”
давньоангл. “fæder”
сучасне нім. “Vater”
сучасне англ. “father”
Важливе значення серед інших проблем, які є в його “Граматиці”, Я.Грімм виділяє проблемі діалектів.
Іншим після “Граматики” – етапною працею Якоба Грімма є фундаментальне досліджування “Німецької міфології” (1835р.). В ньому матеріалізувалася давня мрія Якоба Грімма, реконструювати германську міфологію, пояснити її, і повернути їй хоча б частинку того авторитету, яким вона користувалась в часи германської давнини і якого вона, на думку Грімма, заслуговує.
Роблячи цю роботу Я. Грімм переслідував дві основні цілі: 1). Зібрати “по частинках” деякі частини даних, що відносяться до міфологічних представників стародавніх германців, і систематизувати їх; 2). Показати зближення германської і скандинавської міфології.
Значний вплив на міфологічну концепцію Якоба зробили ідеї Шеллінга про національний дух як основи і джерела багатьох матеріальних явищ життя.
Останньою працею Якоба Грімма і самою величнішою є “Словник німецької мови”. Роботу над ним він почав ще в 1838 році і продовжував до кінця своїх днів.
Праця Грімма була задумана як історичний словник німецької мови, який має практично весь його словниковий запас, в якому вказувались значення кожного слова в різні епохи розвитку мови і його етимології, а також давались приклади використання даного слова в живій німецькій мові з посиланнями на джерела. Словник випускався невеликими випусками, які потім згруповувались в величезні томи.
“Словник” випускався сто з лишнім років і став самим базовим і ґрунтовним історичним словником не тільки в історії складання німецьких словників і німецької лексикографії, але і в світовій історії.
Потім Якоб Грімм почав роботу над заключною, четвертою частиною “Граматики”.
Книга одночасно була задумана як подарунок Гетінгемському університету до його сторічного ювілею.
Роздивившись в попередніх книжках “слова і їх елементи”, тобто “звуки, корені, словотворення і флексії”, Якоб перейшов до побудови речень – до синтаксису.
Книжку про синтаксис Якоб склав високо оцінивши старе і пильно придивляючись до нового.
Намічався ще один, заключний том. В якості ілюстрацій він хотів привести приклади із сучасної йому класичної і романтичної літератури, щоб показати “вершину і вінець німецької граматики”. Але діло до цього так і не дійшло.
Якоб вчив роздивлятись зв’язки між давніми мовами і робити з цього висновки про життя давно вже не існуючих народів.
Якоб Грімм
Творець історизму в мовознавстві, підводить під порівняльний метод історичну базу. Сам Грімм всією своєю діяльністю пов'язаний з німецьким романтизмом. Грімм раніше займався історією германців взагалі, а також ширше - історією індоєвропейців, фольклором, міфологією, літературою, зокрема поезією. Це зробило його широко ерудованою людиною. Коли Грімм вивчав історію, то прийшов до висновку, що найвидатнішим свідоцтвом історії культури народів є сама мова. Відома робота Грімма - «Німецька граматика». Це умовна назва. Йдеться про порівняльну історичну граматику германських мов із широким залученням індоєвропейських мов. З'явилася ця граматика в 1819 р. Це фундаментальна праця, близько 4000 сторінок. Вважається, що Грімм вніс в лінгвістику любов до дрібниць, німецьку сумлінність у збиранні мовного матеріалу.
З цієї граматики черпають і до цих пір; багато дано всяких обґрунтовувань. Цінність довідкового джерела збереглася до цих пір.
Граматика Грімма побудована так:
І розділ - про звуки
ІІ розділ - словотворення (сюди входило і формоутворення, тобто морфологія)
III розділ - окремі граматичні категорії
IV розділ - присвячений синтаксису переважно простому реченню.
В граматику Грімма, як основний матеріал включалися германські мови - готська, старонімецька, стародавньо-північна (ісландська), англо-саксонска, а для фону інші індоєвропейські мови. Дана періодизація.
До Грімма (мовознавство 17-18 ст.) панували принципи дедукції. Грімм не розділяв такий підхід до мови. Вони порушують власне лінгвістичну частину, строгість лінгвістичних висновків.
Грімм був прихильником спостереження, індуктивного підходу. Що вагомого вніс Грімм, так це відкриття цілого ряду фонетичних законів всередині:
а) германських мовах
б) в індоєвропейських мовах
Перший закон Грімма
1-е або германське пересування приголосних, це основна характеристика, що відразу визначає групу германських мов. У далекому минулому, коли не було ще окремих груп мов, була загальна індоєвропейська прамова. З неї стали виділятися нові самостійні групи. Це виділення відбувалося нерівномірно. Коли виділялася германська група мов, в структурі відбулися зміни і, перш за все у фонетичному плані. Гучним приголосним, дзвінким вибуховим звукам b, d, g в індоєвропейських мовах відповідають глухі р, t, k в германських мовах.
Самі германські дзвінкі b, d, g відповідають в індоєвропейських мовах придиховим звукам.
Другий закон Грімма
II-е або верхньонімецьке пересування приголосних. Німецька мова відділяється від германських мов. Всі діалекти німецької мови зазнають змін.
На місці глухого t з'являється аффриката Тs (zwei).
Ці два закони визначили вигляд порівняльної історичної граматики мов.
Закони Грімма торкаються консонантизму, але у вокалізмі відбуваються теж цікаві зміни (Umlaut, Breachung). Проте в області вокалізма важко підвести до закономірності звукові зміни.
У той час був вже сталий погляд на первинний склад індоєвропейських голосних. Вважалося, спочатку були а, і (короткі). Вся решта змін йшла від цих голосних, але це було помилкою. Таку помилку важко було подолати. До кінця 19 століття вся проблематика порівняно - історичної граматики розчинилася в голосних. Головна заслуга Грімма у відкритті фонетичних закономірностей. Праці Грімма, як і Боппа швидко увійшли до обігу. Праці Раска і Востокова залишалися довгий час невідомими з мовних причин.
| 