Жан Расін: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 33:
Після навчання у [[Париж|паризькому]] ''Коллеж д'Аркур'' ({{lang-fr|Collège d'Harcourt}}) [[1660]] року Расін познайомився з [[Лафонтен]]ом, [[Мольєр]]ом, [[Нікола Буало|Буало]]; написав придворну оду «Німфа Сени» (за яку отримав пенсію від короля [[Людовик XIV|Людовика XIV]]), а також дві п'єси, що дотепер не збереглися.
У [[1661]] році Расін перебрався до дядька, колишнього священика, для переговорів про отримання від церкви [[Бенефіція|бенефіції]], що дало б йому можливість повністю віддатись літературній творчості. Однак церква відмовила йому, й [[1662]] року (або наступного, [[1663]]-го) він повернувся до Парижа. Вважається, що його перші п'єси, що дійшли до нас, «Фіваїда, або Брати-вороги» ({{lang-fr|La thebaïde, ou les frères ennemis}}), та «Александр Великий» ({{lang-fr|Alexandre le grand}}), були написані за порадою Мольєра, що поставив їх у [[1664]] та [[1665]]роках, відповідно.
У наступні після постановки «Александра Великого» два роки ([[1665]]—[[1667|67]]) Расін зміцнив зв'язки з двором, що відкрили йому шлях до особистих приязних стосунків з королем Людовиком XIV. Драматург діяв відповідно до тогочасних моральних устоїв стану, в якому опинився — здобув заступництво королівської коханки мадам де Монтеспан (її в образі пихатої Вастії автор пізніше зобразив у п'єсі «Есфір», [[1689]]), свою коханку, відому актрису Терезу Дюпарк, змусив полишити трупу Мольєра й перейти до театру ''«Бургундський готель»'', де [[1667]] року вона зіграла заглавну роль в «Андромасі», яку вважають однією з найкращих у доробку Расіна. Оригінальність трагедії полягає в тому, що Расін виявив у ній велике вміння зобразити душу сучасної йому людину, в якій під нальотом культури вирують справжні тваринні пристрасті, і оце протистояння обов'язку та почуттів здатне призвести до суцільного руйнування особистості.
Єдину комедію Расіна «Позивачі» (''Les Plaideurs'') було поставлено [[1668]] року. [[1669]] року з помірним успіхом пройшла трагедія «Британік» (''Britannicus''), а наступного, [[1670]]-го, на сцені з'явилась «Береніка» (''Bérénice''), що викликали немало суперечок з приводу виведених у ній персонажів.
== Творчість ==
| |||