Пол Маккартні: відмінності між версіями

[[Файл:Guitarras de McCartney y Harrison.jpg|thumb|right|200px|Бас-гітара Hofner-«"скрипка»" (ліворуч), популяризована Маккартні.]]

На Маккартні як композитора й виконавця вплинула вся музика, яку він чув з дитинства &nbsp;— мелодії Фреда Астера й Кола Портера з мюзиклів 1940-50-х, класична музика й джаз, якими захоплювався його батько, британські виконавці скіфлу (Лонні Донеган) і американські зірки [[ритм-енд-блюз]]у й рок-н-ролу ([[Чак Беррі]], [[Бадді Холлі]], [[Бо Діддлі]], [[Фетс Доміно]], [[Літл Річард]], Елвіс, Едді Кокрейн)<ref>Одіссея Пола маккартні, с. 15—17</ref> а також і деякі з його сучасників, наприклад, рок-гурт [[The Beach Boys]]. На творчий дует Маккартні й Леннона також зробили вплив напрямки [[соул]] і спіричуелз, американські гурти лейблу ''[[:en:Motown|Motown]]'' ([[The Shirelles]], [[The Marvellettes]], [[The Miracles]]), i відомі композитори-пісняри [[Смокі Робінсон]], Джеррі Гоффін й КеролаКерол Кінг, Джеррі ЛайберЛейбер й Майкл Столлер.

У середині шістдесятих він зацікавився [[авангардизм]]ом, зокрема творчістю [[Карлгайнц Штокгаузен|Карлгайнца Штокгаузена]] й Джона Кейджа, і жартував, що збірається видати власну експериментальну платівку «Пол Маккартні переборщив». Він почав експериментування зі звукозаписом &nbsp;— записував різні інструментальні й вокальні партії, потім програвав їх на різних швидкостях або задом наперед, розрізав плівку з записом на шматки, перемішував їх і потім склеював їх у випадковому порядку &nbsp;— такі прийоми «Бітлз» використали на своїх революційних платівках.<ref>Одіссея Пола Маккартні, с. 28, 34-35</ref><ref>Many Years From Now< c. 219-220</ref>.

Відомий своїми мелодійними баладами, Маккартні також має в своєму творчему активі й рок-н-роли («I'm Down», «I Saw Her Standing There», «She's a Woman» тощо), і композицію, що вважається провісником хеві-металу &nbsp;— «Heltel Skeltel». Протягом всієї своєї музичної кар'єри музикант постійно звертався до різноманітних музичних напрямків &nbsp;— [[кантрі]], [[блюз]]у, [[бугі-вугі]], [[поп-рок]]у, блюграсу, [[джаз]]у, [[диксиленд]]у, [[водевіль|водевілю]], класиці, електроніці, фольку, новій хвилі, [[диско]], [[регі]].

На думку деяких музичних критиків, творчість Маккартні після розпаду «Бітлз» була розрахована на задоволення запитів широкої публіки &nbsp;— їй бракує властивої роботам «Бітлз» глибини й оригінальності. Особливо це стосується, наприклад, любовній балади «My Love», що стала бестселером 1973 року, або диско-хіту «Silly Love Songs» (''Дурні любовні пісеньки''), який став його найуспішнішим з комерційного боку постбітловим синглом в США. Маккартні нерідко обвинувачували в легковажності й завої сентиментальності, але при цьому часто підкреслювали його універсальність й незмінний мелодизм<ref name="star"/>.

{{text|«Oh Darling» і «Here, There and Everywhere» співає одна і та ж людина. Він же — клоун на «Monkberry Moon Delight», романтик на «Yesterday», жартун на «Martha My Dear». Він безпомічно стукає по барабанах на McCartney I. Він зовсім беззахисний навіть як бас-гітарист — сучасні віртуози забивають його миттю. У його вокальних партіях багато чарівних неправильностей. Його тексти нехитрі. Він узагалі музичний [[конформізм|конформіст]], і авангард Пола не йде далі пустотливого гаму, як на «Heltel Skeltel». У нього забагато недописаних і недороблених речей на платівках, які він колись записував на швидку руку. Єдине, що він зробив у житті до пуття — написав десяток вічних мелодій, сотню чудових, штук триста просто гарних, і навіть на решті інші зробили би собі ім'я та маєтність.<ref>В. Мамонтов "Нам повезло с Сержантом", 1992 {{ref-ru}}</ref>}}