Калмицький степ: відмінності між версіями

'''КалмицькийКалми́цький [[степ]]''' — назва степового регіону площею близько 100 000 км² вздовжуздовж річки [[Волга]]. Калмицький степ отримав свою назву у [[XVII століття|XVII столітті]], коли в північно-західний сектор Прикаспійської низовини перекочували [[калмики]]. Степ ділиться на три субрегіони: височина [[Єргені|Ергені]] на заході, де з'явилися перші поселення осілих калмиків і росіян; [[Прикаспійська низовина]] Сході, і «Мочаги» на південному сході ( {{Lang-xal|харогазыри}} ) <ref>{{ВТ-ЕСБЕ|Калмыцкая степь}}</ref>.

У Російській імперії Калмицький степ входив до складу [[Астраханська губернія|Астраханської губернії]]. У свою чергу Калмицький степ ділився на [[Улус|улуси]] та аймаки. На початку XX століття до складу Калмицького степу Астраханської губернії входили Малодербетовський, Маничський (південна частина Малодербетовського улусу), Олександрівський (Хошеутовський), Харахусовський, Багацохуровський, Яндики-Мочажний, Ікіцохуровський, Єркетенівський улуси і Коломацький Базар \. До [[1860|1860 року]] до складу Калмицького степу входив [[Великодербетовський улус]], який згодом передано до складу [[Ставропольська губернія|Ставропольської губернії]] <ref>{{Cite web|url=http://stavropolgid.ru/knigi/stavropol-i-ego-okrestnosti/2123-hronika-administrativno-territorialnyh-izmenenij-kosnuvshihsja-stavropole-s-1785-goda-po-nastojaschee-vremja?start=180|title=Хроника административно-территориальных изменений, коснувшихся Ставрополье с 1785 года по настоящее время|accessdate=2016-08-26|archiveurl=https://web.archive.org/web/20180718115041/http://stavropolgid.ru/knigi/stavropol-i-ego-okrestnosti/2123-hronika-administrativno-territorialnyh-izmenenij-kosnuvshihsja-stavropole-s-1785-goda-po-nastojaschee-vremja?start=180|archivedate=2018-07-18|deadurl=yes}}</ref>.

Основними жителями території довгий час були [[Калмики|калмики-]]кочівники. Їх налічувалось близько 120—130 тисяч осіб, земля земель подекуди здавалася в оренду «киргизам» (як тоді називали [[Казахи|казахів]]) заволзької [[Букеєвська орда|Букеївської Орди]]. Місцеве поголів'я худоби доходило до 1 мільйона голів <ref>[http://slovari.yandex.ru/~книги/Брокгауз%20и%20Ефрон/Калмыцкая%20степь/ Калмыцкая степь — Брокгауз и Ефрон — Яндекс.Словари]{{Недоступная ссылка|date=Октябрь 2018|bot=InternetArchiveBot}}{{мёртвая ссылка|число=14|месяц=06|год=2016}}</ref>, більш ніж половину з них становили [[Вівця|вівці]]. Землеробство було мало розвинене.

Система управління Калмицьким степом стала формуватися з кінця [[XVIII століття]], після відходу в 1771 році більшої частини калмиків в [[Джунгарія|Джунгарію]] і подальшої ліквідації [[Калмицьке ханство|Калмицького ханства]]. Для нагляду за правителями улусів почали призначатися російські чиновники -&nbsp;— пристави. За канцелярії астраханського губернатора було засновано особливу експедицію калмицьких справ.

На рубежі XVIII-XIXXVIII—XIX століттястоліть російський уряд відновив звання намісника ханства та суд Зарго, ліквідовані у [[1771|1771 році]]. Указом Павла I від 14 жовтня [[1800|1800 року]] намісником ханства було призначено власника Малодербетівського улусу Чучею Тундутов, при ньому було відновлено суд Зарго. За намісника було засновано посаду головного пристава. Офіційно головний пристав вважався посередником перед російською владою. Фактично він був призначений для повсякденного нагляду над діяльністю намісника ханства та інших калмицьких власників. Головний пристав мав помічників&nbsp;— приватних приставів, призначених у кожен улус для несення поліцейських обов'язків. Головний пристав підкорявся Колегії закордонних справ <ref name="autogenerated2">{{Cite web |url=http://kalmyki.narod.ru/projects/kalmykia2005/html/ocherki_1/1_VI_2.htm |title=История Калмыкии |accessdate=26 листопад 2021 |archive-date=24 листопад 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20211124152038/http://kalmyki.narod.ru/projects/kalmykia2005/html/ocherki_1/1_VI_2.htm }}</ref> .

Влада Чучея Тундутова була суттєво обмежена. Він не міг приймати важливих рішень без схвалення головного пристава і не мав авторитету серед калмицьких власників. Власники улусів не визнавали його влади над собою і не підкорялися його розпорядженням. У травні [[1803|1803 року]] Чучею Тундутов помер, заповівши посаду намісника синові Ердені-тайші. На посаду намісника ханства претендували деякі інші власники. Уряд не затвердив заповіту Чучея Тундутова, остаточно ліквідувавши ханську владу в Калмикії та підкоривши всіх калмиків загальному управлінню головного пристава <ref name="autogenerated2">[http://kalmyki.narod.ru/projects/kalmykia2005/html/ocherki_1/1_VI_2.htm История Калмыкии]</ref> .

У 1836 році набуло чинності нове Положення, затверджене 24 листопада 1834 року. Заснована в 1825 році в Астрахані Комісія калмицьких справ була замінена Управлінням калмицьким народом, головний та улусні пристави -&nbsp;— піклувальниками. Дроблення улусів та аймаків було заборонено. <ref name="autogenerated2">[http://kalmyki.narod.ru/projects/kalmykia2005/html/ocherki_1/1_VI_2.htm История Калмыкии]</ref> .

Система управління сформувалася в [[1847|1847 році]]. За Положенням 23 квітня 1847 року управління калмиками передавалося з Міністерства внутрішніх справ веденню Міністерства державних майнов. Безпосереднє управління калмиками доручалося керуючому Астраханською палатою державних майнов, який отримував звання головного піклувальника калмицького народу. В Астраханській палаті державних майнов було створено спеціальне управління з калмицьких справ. Воно складалося з царських чиновників та одного депутата від калмицького народу, який обирається власниками терміном на 3 роки. Обласний суд Зарго було скасовано, а справи, що підлягали його компетенції, були передані Астраханській губернській палаті кримінального та цивільного суду <ref name="autogenerated2">[http://kalmyki.narod.ru/projects/kalmykia2005/html/ocherki_1/1_VI_2.htm История Калмыкии]</ref> .

У середині [[XIX століття]] почалося заселення Калмицького степу переселенцями із центральної Росії. Початок поклав указ імператора [[Микола I (російський імператор)|Миколи Першого]] ''про заселення доріг на калмицьких землях Астраханської губернії'', виданий 30 грудня [[1846|1846 року]]. Згідно з указом було засновано 44 станиці (згодом села - [[Аксай (Волгоградська область)|Аксай]], [[Абганерове (Октябрський район)|Абганерове]], Заповітне, Хрести, Садове, Торгове, Тундутове, Приютне, [[Ремонтне]] (Джурук), [[Караванне (Астраханська область)|Караванне]], [[Цаца (село)|Цаца]], [[Яндики]] та ін.) уздовж шести доріг, які перетинали калмицькі землі. До кінця [[XIX століття]] ці села були передані в підпорядкування Чорноярського та інших повітів [[Астраханська губернія|Астраханської губернії]]. Населення таких сіл враховувалося під час підрахунку населення повітів і не враховувалося при підрахунку населення Калмицького степу.

За [[Перепис населення Російської імперії (1897)|переписом населення 1897 року]] в улусах Калмицького степу жило 28 573 особи, з них: [[Калмики|калмиків]] - 122 &nbsp;573, [[Росіяни|російських]] - 4 2804280 <ref>{{Cite web |url=http://demoscope.ru/weekly/ssp/rus_lan_97_uezd.php?reg=50 |title=Демоскоп Weekly - Приложение. Справочник статистических показателей |accessdate=26 листопад 2021 |archive-date=24 жовтень 2020 |archive-url=https://web.archive.org/web/20201024011340/http://www.demoscope.ru/weekly/ssp/rus_lan_97_uezd.php?reg=50 }}</ref> . У 1907 році в Калмицькому степу проживало 144 &nbsp;646 осіб (77 &nbsp;837 чоловіків і 66 &nbsp;799 жінок), площа становила 67 &nbsp;246 квадратних верст .