Документарна гіпотеза: відмінності між версіями

У XI столітті Ісаак ібн Йашуш, придворний лікар в Іспанії, зазначив, що перелік царів [[Ідумея|Едому]] з книги БутттяБуття 36 згадує імена царів, що жили значно пізніше [[Мойсей|Мойсея]]. Авраам ібн Езра, середньовічний коментатор Біблії, додав до тексту коментарів на книгу «Повторення Закону» кілька загадкових рядків, що вказують на його сумніви в Мойсеєвім авторстві П'ятикнижжя: «Йордан та ін.», «Тільки-но зрозумієш таємницю дванадцяти» та інші. Зміст цих коментарів розгадав Спіноза. Він припустив, що ібн Езра посилається на вірші П'ятикнижжя, які суперечать тому, що [[Мойсей]] був його автором. Фраза «по той бік Йордану», що часто трапляється в книзі «Повторення Закону», стосується [[Зайордання]], а це означає, що текст йде від особи, що знаходилась на заході від Йордану, тоді як [[Мойсей]], за П'ятикнижжям, не переходив Йордану. А фраза «тільки-но зрозумієш таємницю дванадцяти» стосується подій книги Повторення Закону 27, де вказується, що вся книга Мойсея була записана по колу жертівника, який, згідно з переказами, складався з 12 каменів. З цього випливає, що книга Мойсея була набагато меншого розміру, аніж П'ятикнижжя.

В 1651 Томас Гоббс описав багато висловлювань, таких, як ПовтВт. 34:6 («ніхто не знає місця його поховання й досі», маючи на увазі, що автор жив набагато пізніше смерті Мойсея); Бут. 12:6 («і ханаанці жили тоді в краї», маючи на увазі, що автор жив в той час, коли ханаанці вже не жили в краї), і Чис. 21:14 (посилання на попередню книгу діянь Мойсея), і дійшов висновку, що жодне з цих висловлювань не міг написати Мойсей. Інші, в тому числі Ісак де ла Пейєр, [[Барух Спіноза]], Річард Саймон і Джон Хампден дійшли схожих висновків, але їхні твори засудили, причому декого з них ув'язнили, і після цього вони були змушені зріктисязректися своїх тверджень.

На підставі цього спостереження французький професор медицини Жан Астрюк і німецький професор теології Йоганн Айхгорн незалежно один від одного висунули терію, що [[П'ятикнижяяятикнижжя]] складено з двох незалежних джерел, що дістали назву Ягвіст та Елогіст.

На початку XIX століття гіпотеза двох джерел була розширена. У класичний вид «теорію чотирьох джерел» в останній чверті XIX століття привів [[Біблійне богослов'я|біблеїст]] [[Юліус Велльгаузен|Ю. Велльгаузен]]. Вчені біблеїсти виділили ще два джерела, що відрізняються від решти тексту мовою, стилем і теологічною концепцією.

Після зруйнування асирійцями Північного Ізраїльського Царства в 722 р. до н. е. велика кількість біженців з Ізраїлю заполонила південну Юдею. Ці біженці були носіями усних та письмових текстів, в яких описувалось походження та історія Ізраїлю. В Юдеї в цей час існували усні та письмові тексти, в яких зображувалась походження та історія Юдеї. Ці тексти багато в чому опонували один одному. В процесі дискусій між ізраїльтянами та юдеями з окремих фрагментів були створені джерела Ягвіст та Елогіст. Через деякий час заради досягнення компромісу джерела '''J''' та '''E''' були об'єднані, в результаті була утворена об'єднана історія давніх ізраїльтян '''JE'''. Теологічна концепція цих текстів суперечила поглядам жерців Єрусалимського храму, які, в противагу джерелу JE, створили свій варіант єврейської історії — Кодекс жерців '''Р'''. Кодекс жерців не був сприйнятий юдейською та ізраїльською елітою, в результаті в 623—621 рр. писарі царя [[Йосія|Йосії]] розвинули історію JE, написали книгу Повторення закону '''D'''. Пізніше з різноманітних джерел вони створили книги Ісуса Навина, Суддів, Самуїла, Царів. Після повернення з вавилонського полону всі джерела '''E, J, P, D''' були об'єднані, в результаті чого текст П'ятикнижжя отримав сучасну форму.