Ватерлоо (фільм): відмінності між версіями

Тож не дивно, що обираючи режисера для свого нового проекту "Ватерлоо", знаменитий італійський продюсер Діно Де Лаурентіс звернувся саме до радянського режисера. Скрупульозність з якою Бондарчук підійшов до постановки "Ватерлоо" вражала – починаючи від найтонших моментів в достовірності костюмів героїв, і закінчуючи деталями характерів персонажів, в усьому було дотримано майже ідеального ладу. Головні ж події фільму – власне битва при Ватерлоо, стали взірцем батального мистецтва в кінематографі, саме в цьому фільмі Бондарчук відкрив кілька прийомів, що надалі використовувались не одним поколінням режисерів. ВеличезнуЗокрема, рольвони зігравпослужили своєрідним взірцем і відміннийдля інтернаціональнийоскароносного підбір"Володаря перснів" [[Пітер Джексон|Пітера Джексона]]. Батальні сцени знімалися в Україні за участю 15 000 радянських солдатів і кількох козачих загонів. Цей факт навіть породив жарт, згідно з котрим "Бондарчук командує сьомою за величиною армією світу".

Не зважаючи на повний інтернаціонал у підборі акторів, "Ватерлоо" насправді виблиснув глибокою і зворушливою грою: психологічний портрет Наполеона, котрий вдалося змалювати знаменитому американцю Роду Стайгеру, для багатьох глядачів перегорнув уявлення про Імператора. Не менш цікавою стала й робота канадійця Крістофера Пламмера в ролі лорда Веллінгтона. На диво живим й достовірним, майже портретним, вийшов образ маршала Блюхера у виконанні грузинського актора Серго Закаріадзе ("Не сумуй", "Батько солдата"), для котрого ця роль стала останньою в житті.