Вікіпедія

ДВРЗ: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Usik64 (обговорення | внесок)
11 784 редагування
м оформлення
Рядок 27:
 
== Історія ==
Історія селища Дарницького вагоноремонтного заводу починається на початку [[1934]] року, коли тут було споруджено перший барак-гуртожиток для будівельників заводу. Він існував під народною назвою «Бабкін барак», на честь бригадира теслярів Івана Тихоновича Бабкіна, що і керував зведенням цього тимчасового гуртожитку. Після війни цього бараку вже не існувало{{sfn|Приходько|2011|с=10–11.}}.
 
Майже одночасно із першим будинком розпочалося будівництво житлових будинків вздовж Шосе ДВРЗ - — майбутньої вулиці Алматинської. Найдавнішими будинками селища є будинки по вулицях Алматинській, №№ № 36, 36-А, 99, 103, 105, 111, 113, 115, Інженера Бородіна, №№7№ 7, 9, 10, 11, 12, Волховській №№ № 3, 4, 5, 6, 8, 10, 12/14, Макаренка, №№ № 4, 6.
 
Житлове будівництво здійснювалося в межах кошторису на промислове будівництво. Спочатку Цивільбудпроєкт розробив проєкт забудови селища ДВРЗ. Згідно з цим проєктом було розпочато забудову першого кварталу селища 2-поверховими житловими будинками. Першим був будинок за сучасною адресою вулиця Алматинська,105/2 – — його завершили у грудні 1934  р. За тим же проєктом було збудовано і 2-поверхівки вздовж вулиці Волховської.
 
Проте цей проєкт одразу зазнав критики: «Цей проєкт трактував будівлі здрібнено, не враховуючи внутріквартального благоустрою. Зовсім не був продуманий силует вулиці, в результаті проєкт не створював ансамблю нового соціалістичного містечка. Надалі проєкт містечка було цілком перероблено, крім закладеної вже частин першого кварталу».
 
У [[1935]]  р. за новим проєктами архітектора Б. Пріцкера та інженера І. Гіммельфарба почали зводити селище для працівників Дарницького вагоноремонтного заводу. Автори проєкту визначали майбутнє населення селища у 20 тисяч мешканців і 180 тисяч квадратних метрів житлової площі.
 
Проєкт передбачав можливість влаштування на вулиці 2 проїзних частин, трамвайну лінію, бульвар та що найбільш цікаво, велодоріжку. Напевно це перший проєкт влаштування велодоріжки у місті.
 
Окремо було виділено квартал для медичних установ з парком для хворих, ділянку для школи зі спортивним майданчиком та майстернями.
 
На червень [[1935]] року були здані в експлуатацію 6 2-поверхових будинків першого кварталу (вздовж сучасної вулиці Волховської), до кінця літа 1935 року було заселено 2 будинки монтажників готельного типу на 80 осіб кожний (вздовж сучасної вулиці Інженера Бородіна), а до кінця 1935 року було завершено будівництво 6 3-поверхових житлових будинків (вздовж сучасних вулиць Інженера Бородіна та Макаренка), збудовано клуб (відкрився 1 травня 1935  р.).
 
1936 року було збудовано школу та 3 і 4-поверхові житлові будинки вздовж Шосе ДВРЗ (тепер вулиця Алматинська). З’явивсяЗ'явився і дитячий садок-ясла.
 
1939 року у селищі ДВРЗ мешкало 3581 мешканців.
Рядок 53:
По війні, у 2-й половині 1940-х-на початку 1950-х років більшість будівель селища ДВРЗ було відновлено (не відновлено було лише клуб та декілька житлових будинків).
 
Відбудова, як і було заведено тоді, здійснювалася здебільшого силами німецьких військовополонених. Більшість отримала довоєнний зовнішній вигляд, а будинки №№ № 99 та 103 були в 1949-1951 1949—1951 рр. переоформлені для відповідності стилістичним вимогам сталінського ампіру. З’явилисьЗ'явились на вул. Алматинській і нові будинки. Триповерхові будинки №№ № 91, 95 побудовані за серійним проєктом 1-302-2 авторства Анатолія Добровольського. Ще одним представником цієї серії є будинок на вул. Алматинській, 101, збудований за проєктом 1-302-3. Всі вони оздоблені декоруванням вхідних груп флористичним та геометричним орнаментом з елементами українського бароко.
 
З’явилисьЗ'явились двоповерхові будинки вул. Бородіна, 2, 4 та 6. Однією з домінант повоєнного ДВРЗ стає наріжний будинок 1955 року побудови на вул. Алматинській, 97/1, що складається з двох триповерхових будинків серії 1-302-2, об’єднанихоб'єднаних наріжною 4-поверховою секцією, що увінчана декоративною баштою, декорованою з елементами українського бароко.
 
Серед будинків кінця 1940-х зустрічаються представники двоповерхової серії 1-201-13 авторства архітекторів Сергія Масліха та Ольги Яфи (архітектурно-проєктувальна майстерня Міннафтопрому СРСР під керівництвом Весніна). За цим проєктом збудовано два кутових будинки на Марганецькій, 8/12 та 14/11. Сусідній будинок на Марганецькій, 16/16 збудовано за серійним проєктом 1-225-110. Ще один будинок цього проєкту збудовано на Алматинській, 93. Автором проєкту 1-225-110 є Леонід Поляков, автор готелю «Ленінградська» у Москві, лауреат сталінської премії. Загалом такими будинками забудовано вулиці Інженера Бородіна, Макаренка, Марганецьку та Машиністівську.
 
Пізніше, в другій половині 1950-х, збудовано чотириповерховий будинок на вул. Алматинській, 107. В екстер’єріекстер'єрі будинку помітні архітектурні риси середини 1950-х: відсутність тинькування, силікатна цегла, бетонні карнизи та капітелі пілястр індустріального виробництва.
 
Тоді ж, наприкінці 1940-х - — на початку 1950-х років селище було розплановане, ним було прокладено нові вулиці, напрям яких враховував забудову, що вже існувала (тож у випадку із селищем ДВРЗ ми маємо вкрай рідкісний у містобудівній практиці Києва приклад, коли забудова є давнішою за вулиці, до яких вона належить, причому давнішою на майже 2 десятиліття!).
 
Більшість нових вулиць було найменовано у 1953 та 1955  рр., доти це були Нові номері вулиці. Станом на червень 1951  р. селище ДВРЗ мало 45 відомчих будинків. Особливістю повоєнного періоду забудови селища ДВРЗ є поява великого масиву приватної забудови, обмеженого вулицями Сеноманською та її продовженням, Марганецькою, Літинською та Опришківською.
 
У 1950-х рр. було збудовано клуб, адміністративні будівлі Дарницького вагоноремонтного заводу та будівлю школи №103№ 103.
 
Сьогодні{{Коли}} у селищі ДВРЗ збереглися 23 довоєнні будівлі – — з них 21 житловий будинок та 2 громадські будівлі (школа та дитячий садок). Більшість будівель розташовані вздовж вулиці Алматинської та у кварталах, обмежених вулицями Волховською, Інженера Бородіна, Макаренка та Алматинською. Декілька будинків розташовані у південній частині селища, на стику вулиць Алматинської та Машиністівської{{sfn|Невідоме Лівобережжя|2017|с=46–48, 124–127.}}.
 
== Економіка ==
Рядок 87:
 
== Культура ==
Головний осередок культурного життя ДВРЗ — ''Центр культури та мистецтв Дніпровського району'' - — колишній Будинок культури ДВРЗ, урочисто відкритий у березні [[1954]] року{{sfn|Приходько|2011|с=17.}}. Тут функціонують різноманітні гуртки, [[театр]] української традиції «Дзеркало», [[бібліотека]]. Остання організована в [[1935]] році профспілкою Дарницького вагоноремонтного заводу, з [[1954]] року працює в Будинку культури ДВРЗ; книжковий фонд — 35 тис. примірників.
 
У мікрорайоні встановлено два [[Пам'ятники Києва|монументи]]. Пам'ятник робітникам ДВРЗ, які загинули в роки [[Німецько-радянська війна|Німецько-радянської війни]] виконано у вигляді двох каменів з написом «Вам, отдавшим пламень жизни ради жизни на земле»; біля каменів височить стела, під якою щороку [[День Перемоги|9 травня]] палає «вічний вогонь».
Рядок 97:
== У кіно ==
Головні події телесеріалу [[Дільничний з ДВРЗ (телесеріал)|Дільничний з ДВРЗ]] відбуваються саме у цій місцевості.
 
== Зображення ==
<gallery widths="180" heights="180">
Рядок 119 ⟶ 120:
{{Невідоме Лівобережжя}}
{{ктд}}
* {{h|Приходько|2011}}[[Приходько Володимир Сергійович|''Приходько В. С.'']] ДВРЗ. &nbsp;— {{К.}} : Новий друк, 2011. &nbsp;— 152 с.
 
{{kyiv-stub}}
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/ДВРЗ