'''Василіянський монастир святого Йосафата (Володимир-Волинський)''' - згромадження [[Василіяни|ченців-василіян]] у [[Володимир-Волинський|Володимирі-Волинському]].
Монастир отців Василіян був відомий у Володимир-Волинському ще в далекому [[1784]] році після того, як було зліквідованоліквідовано [[Товариство Ісуса|орден Єзуїтів]]. Костел і монастир, що належали отцям Єзуїтамєзуїтам ( вна даний час костел і монастир належать [[Українська православна церква Київського патріархату|УПЦ КП]]) було передано отцям Василіянамвасиліянам, які виконували душпастирську й освітню працю в місті до [[1840]] року. Опісля, внаслідок насильного псевдо возвозз'єднаннняєднання Унійної Церкви з Православною (Московської юрездикціїюрисдикції), власність отців Василіян було передано православній конфесії.
1 жовтня [[1992]] року Глава УГКЦ Кардинал [[Мирослав (Любачівський)|Мирослав-Іван Любачівський,]] даєдав згоду і благословення на заснування та побудову монастиря і церкви святого священомученикасвященномученика [[Йосафат (Кунцевич)|Йосафата]] на місці, де колись стояла церква св. Параскевії (в якій св. Йосафат прийняв Таїнство Хрещення). Однак на заваді реалізації цього плану стали численні політичні та бюрократичні перипетії. З подібних причин не вдалось також повернути колишній василіянський монастир побудований Єзуїтамиєзуїтами, який сьогодні належить УПЦ КП. Тож за подальшим клопотанням вищих настоятелів василіянського чину і за сприяння чисельної родини Мельників, дім котрих в підпіллю служив монастирем, церквою і семінарією, вдалося отримати колишню лютеранську кірху (побудовану в кінці ХІХ ст.) та помешкання в якому проживав лютеранський пастор. Саме тому на даний час ця Кірха та дім пастора являються церквою і монастирем св. Йосафата. Тож 23 вересня [[1996]] року Киркир [[Любомир (Гузар)|Любомир Гузар]] дав своє благословення на існування у Володимирі-Волинському монастиря Чину Св. Василія Великого.
