Паїсій Величковський: відмінності між версіями

Дякуємо всемогутньому Богові, що дарував нам досягти часу, коли можемо Вашій Вельможності, високомилостивому благодійникові нашому, письмово засвідчити нашу повсякчасну богомольну подяку за численні благодіяння, які Ви являєте нам і братам нашим, що там перебувають. Багато часу минуло, протягом якого жодним чином із обителі нашої, то через страх перед ворогами та інші збентеження, що трапляються під час розмиру, то потім через небезпечну моровицю, що з Божого допущення че­рез гріхи наші в землі Молдавській трапилася, нікого ні­куди послати заради потреб монастирських було немож­ливо. Тому залишилися ми аж дотепер, наче безвісні для інших, як тут, у нас; з чого здогадуємося, що два роки то­му постало багато неправедних поговорів і наклепів на убогу обитель нашу, так, можливо, і тепер різні марнотні та неправдиві розмови, чи то від незнання, чи то від заздрості, через деяких розголосилися. Але Ваша Вельмож­ність за своїм богодарованим здоровим розумінням ані­трохи до тих колишніх поговорів не дослухалися та в нас не сумнівалися. Отже, сподіваюся, що й нині, якби й тра­пився зі сторони якийсь наклеп, не повірите, але покірно молимо, щоб до цього нашого письмового подання біль­ше дослухалися. На початку розмиру в великому страху й трепоті були не тільки ми в обителі, але й уся Молдова від турецьких і татарських військ, що пересувалися туди й сюди на невеликій відстані від обителі нашої. Потім, коли Бог Своєю благодаттю дарував російським військам, перемігши їх, вступити до Молдови, ми трохи перепочили, але невдов­зі від моровиці, що трапилася з Божого допущення, знову подібним, ба навіть і більшим, пригнічені були страхом. Однак від усіх тих випадків урятував нас Господь Своєю невимовною милістю цілими та здоровими в обителі на­шій. Одне тільки пригнічення в нас лишилося — велика у всьому убогість, бо від початку розмиру земля Молдав­ська через різні зміни в крайню бідність прийшла. Посту­пово й обитель наша, яка здавна є убогою, нині до кін­ця як у їжі, так і в одежі та в інших потребах убожіє, так що браття деякі майже напівголі ходять, хлібом же таким харчуються, що більше шкоди завдають своєму здоров’ю, ніж від того підкріплення отримують. Через це, не маючи більше нізвідки після Бога надії, знову до Вашої Вельможності, високомилостивого до­брого піклувальника, звертаємо наше найсмиренніше моління. Знову посилаємо з обителі нашої двох чесних братів, ієросхимонаха Матфея та монаха Спиридона, ви­просивши їм на дорогу від Його Високографського Сіятельства паспорт, і просимо богомольно: нехай благово­лить Ваша Вельможність дозволити їм у Січі Запорозькій та в інших належних місцях протягом деякого часу