Гендрік Тербрюгген: відмінності між версіями

Традицію задав ще молодий Караваджо, якому меценат, кардинал дель Монте, доручив декорувати музичну залу свого палацу.Караваджо і намалював всього дві картини ( Тепер в музеї[[Метрополітен-музей| Метрополітен-музеї]]] і в Ермітажі). Мотив швидко підхопили послідовники Караваджо і вже десяток палаців прикрасили дівчата і хлопці з флейтами, лютнями,нотними зошитами. «МузикаМузи́ка з волинкою» є і у Тербрюггена.

Особливе місце в творчому надбанні Тербрюггена займають картини з музичними сюжетами.Формально він продовжує традиційний для караваджиста мотив. Але кожен раз це нове композиційне рішення і нове рішення в колориті. Хендрік відмовляється від різкого зображення світлотіні, від яскравих, святково-вечірніх кольорів. Але гравці на музичних інструментах привабливіші за всіх персонажів Тербрюггена будь де, а кольори картин тонкі, багаті на переходи, ніжних відтінків. І саме в них бринить тиха мелодія, як і в картинах самого Караваджо.Вони Особи заглиблені в музику. «Флейтист» Тербрюггена поданий майже зі спини, а його тонкі колористичні переходи наче сповіщають появу ще одного «Флейтиста» пенля [[Едуард|Едуарда Мане]],тільки з далекого від Тербрюггена 19 століття.