|
Як і старший брат, [[Разін Фрол Тимофійович|Фрол Разін]] пройшов суворий козацький вишкіл, змалку долучився до військового ремесла та бівуачного життя. Вважається одним зі станичних «молодців», у 1666 році вже потрапив до числа добірних козаків, яким довірено доставити в Москву відписку Війська Донського.
За офіційною версією, у 1665 році царський [[воєвода]] князь Ю. О. Долгорукий повісив старшого брата Разіних Івана «за самовільний відхід з козаками на Дон» з позицій під Києвом під час війни з [[Річ Посполита|Річчю Посполитою]]. Ця подія разом з усе сильнішими спробами позбавити козацтво завойованих вольностей мала значний вплив на волелюбного Разіна. Зокрема, на розправу над братом Разін, начебто, вказав, як на причину виступу на допитах у Земському наказі перед стратою у червні 1671 р.
Історик Олександр Кас, однак, вважає, що хронологічні терміни т. зв. «Повстання Разина» були посунуті в російській історіографії на 10 років, наводячи «Записки…» голандського мандрівника [[Бальтазар Коєтт|Бальтазара Коєтта]] про події 1676 року:{{цитата|''«В четверг, 28-го мая, утром некоторые из свиты его превосходительства, в том числе и я, поехали через Москву реку, где я видел, как вели на смерть брата великого мятежника Стеньки Разина»'' '''Бальтазар Койетт'''|3=|4=}}За думкою дослідника, це і є брат Разіна, зі страти якого, начебто, почалося повстання. «Згодом, коли треба було пересунути заколот Разіна на десять років назад, придумали іншого брата. Мовляв, було у Разіна два брата, одного стратили ще в 1666 році, і почався заколот. Другого стратили через 10 років після страти першого — саме його і бачив Койетт в травні 1676 року. Щоб виправдати п'ятирічні тримання брата Разіна в живих, придумали легенду про скарб. Мовляв, під час страти 1671 року Фрол Разін крикнув, що знає про скарб. Ну, його п'ять років в живих і протримали. Все випитували, де скарб захований<ref>{{Cite web|title=Тайна пропавшей козны Фрола Разина Воронеж|url=http://vantit.ru/library/item/1215-tajna-propavshej-kozny-frola-razina.html|accessdate=2020-05-04|language=ru-ru}}</ref>. Насправді, залишати в живих брата Разіна було вкрай небезпечно — йшла війна з повстанцями, і було зовсім не до скарбів. В крайньому випадку, Фрола потримали б на дибі кілька днів — він би все і видав… Тим більше, в подальшому про таємничий скарб Разіна нам нічого не відомо», — пояснює О.Кас<ref>{{cite web |first=А. Кас|title=Последние годы Империи (Часть 2-я)|url=http://chronologia.org/dcforum/DCForumID2/12725.html |date= |publisher=Гл.№10. П. 3, №58|accessdate=03.05.2020}}</ref>.
=== Похід «за зипунами» ===
Вважається, що Разін почав з того, що навесні [[1667]] року організував під своїм командуванням загін («ватагу») з 600 чоловік, який пійшов від Царицина вгору по Дону, захопив [[Уральськ|Яїцьке]] містечко, зробивши його своїм опорним пунктом. Втім, офіційна версія про те, що потім козаки під проводом Разіна пішли у грабіжницький похід на Волгу і [[Каспійське море|Каспій]] «за зипунами», не звернувши уваги на «грізну заборону уряду [[Олексій Михайлович|Олексія Михайловича]] відстати від злодійства», сьогодні не витримує критики.
{{цитата|''Зипу́н — старовинний російський верхній селянський одяг. Являє собою каптан без коміра, зшитий з грубого доморобного сукна яскравих кольорів зі швами, оздобленими контрастними шнурами.''|3=|4=}}
Уявити собі козацтво, яке ходить на персів по селянські кафтани, насправді, дуже важко. За думкою Олександра Каса, «за зипунами» є трансформацією козацького кличу «За панами!». «Проте нам розповідають байку, мовляв, крикнув отаман: „Братики мої, ходімо зі мною на синє море зипуни добувати!“ і всі, кутаючись у рвані сорочки, вирішили, що кращої справи для них і не знайти, та за перськими сорочками вирушили. Невже козаки були настільки бідними, що одягнути себе не могли? Нісенітниця якась», — каже він.
=== Персидський похід ===
[[Файл:Surikov1906.jpg|thumb|450px|Каспійський похід ([[Суриков Василь Іванович|Василь Суриков]])]]
Проте у [[1667]]–[[1669]] рр. разінці, дійсно, піддали спустошливому набігу [[Каспійське море|Каспійське]] [[узбережжя]] від [[Дербент]]а до [[Баку]], розбивши [[флот]] [[іран]]ського [[Шах (титул)|шаха]]. Похід на перські купецькі каравани у володіннях іранських Сефевідів виявився для козаків надзвичайно успішним: з багатою здобиччю і полоненими наприкіцці серпня 1669 року вони повертаються на Дон. Про скарб Степана Разіна почали ходити легенди. Ще один момент його походу відображений в російській фольклорі — серед бранців була дочка менед-хана, що стає наложницею Степана. Легенда про те, що отаман пізніше її вбиває, викликає у істориків скепсис.
== Поразка повстання ==
Питання, як і чому Романовим вдалося все-таки виграти війну з Ордою (як за участі Разіна, так потім під керівництвом Пугачова) — сьогодні вимагає нового вивчення. Адже Орду, як ми бачим, підтримувало майже все населення країни.
Теза про те, що програш Разіна деякою мірою пояснюється тим, що на півдні Русі в той час було мало збройових і порохових заводів<ref name=":0" /> здається безглуздям. Гармати, порох і легка вогнепальна зброя разинцям, дійсно, доводилося добувати в бою<ref name=":1" /><ref>{{Cite book|title=Там же|last=|first=|year=|publisher=|location=|pages=216-217|language=|isbn=}}</ref>. Збереглися свідчення, що разінці не приймали до своїх лав добровольців, якщо ті не мали своїх власних рушниць<ref>{{Cite book|title=Там же|last=|first=|year=|publisher=|location=|pages=109-110|language=|isbn=}}</ref>. Чи було це головною причиною поразки Разіна? Скоріше за все ні.
Після страти Разіна повстання продовжувалося під проводом [[Федір Шелудяк|Федора Шелудяка]] та [[Ус Василь Родіонович|Василя Уса]]. Уже в дорозі Шелудяк довідався про поразку селянського повстання та полон Разіна. [[9 червня]] 1671 року в його військо докотилося повідомлення про те, що їхній Разін був четвертований у Москві. Щоб помститися за смерть отамана, повстанці під проводом пішли на приступ Симбірська, але безуспішно.
Наприкінці серпня 1671 року до міста підійшли добірні стрілецькі [[полк]]и під командуванням [[Милославський Іван Богданович|І. Б. Милославського]]. Узяти місто з ходу не вдалося. Було наказано будувати земляне місто в гирлі річки Болди. Простоявши тут три місяці, він одержав підкріплення.
В Астрахані почалося шумування. Деякі астраханці вимагали стояти до кінця, інші радили почати переговори і просити милості. Почалися переговори. Нарешті, [[26 листопада]] 1671 року астраханці дали знати супротивнику, що відкриють ворота, якщо їм буде дароване вільне життя. Милославський обіцяв виконати прохання містян, але тільки [[1 січня]] [[1672]] року міг повідомити царю про падіння Астрахані. Після деякого часу над повсталими розправилися.
== Сім'я ==
Датування смерті батька як 1652 р. (згадка про Соловецький монастир) може відповідати дійсності, на відміну від фантомного «старшого брата Івана»
|
