Оборонні споруди у межиріччі Дніпра і Сіверського Дінця в 17—18 століттях: відмінності між версіями

 

== Кінець XVII століття ==

{{main|Торська лінія|Ізюмська лінія}}

Оборонні споруди в східній частині регіону Московська держава стала зводити лише з середини [[17 століття|XVII століття]], зокрема після [[Переяславська Рада|Переяславської Ради]], коли Гетьманська Україна і Запорожжя визнали зверхність російського царя. Важливу роль у цій справі відіграли Торські соляні промисли, які з кінця [[16 століття|XVI століття]] забезпечували сіллю не тільки [[Лівобережна Україна|Лівобережну]] і [[Слобідська Україна|Слобідську Україну]], але й південно-західні повіти Росії. Тому перші оборонні споруди — [[Маяцький острог|Маяцький]] ([[1663]]) і [[Торський острог|Торський]] ([[1676]]) остроги були збудовані з метою захисту промислів від нападів татар. З цією ж метою і для прикриття [[Святогірський монастир|Святогірського монастиря]], пограбованого кримською ордою в [[1679]] році, козаками слобідських полків під керівництвом [[харків]]ського полковника Г. Донця в [[1684]] році була зведена [[Торська лінія|Торська оборонна лінія]], яка вважається продовженням [[Ізюмська лінія|Ізюмської]], що зводилася в [[1680]]—[[1681]] роках для прикриття Слобідської України та південних повітів Росії від набігів татар по [[Ізюмський шлях|Ізюмському]] та [[Муравський шлях|Муравському]] шляхах. Головним оборонним пунктом на Ізюмській лінії була Ізюмська фортеця, що складалася з ''Малого'' та ''Великого містечок'' і ''Замку'' при [[Кременецький курган|Кременецькому кургані]]. Всі перелічені оборонні споруди в основному були заселені вихідцями із [[Правобережна Україна|Правобережної України]], що після Переяславської Ради стали масово переселятися на Лівобережжя, а зі створенням у [[1685]] році [[Ізюмський полк|Ізюмського слобідського полку]] багато з них осіли в цих місцях. Доказом цього можуть служити назви місцевих населених пунктів, які подекуди співпадають з подільськими. До того ж козаки цього полку з [[1701]] року стали розбудовувати при відкритих у [[1683]] році соляних джерелах на [[Бахмут (річка)|Бахмут]]і слободу і варниці, а в [[1703]] році збудували й острог, щоб було де заховатися, згідно з їх проханням, ''«від воїнських людей»''. Слобожанами та російськими служилими людьми в середині 40-х років [[17 століття|XVII століття]] було насипано земляний вал і зведено острог в межиріччі [[Коломак (річка)|Коломак]]у та [[Мжа|Мжі]], на Муравському шляху ([[Валки (місто)|Валки]]).

{{main|Українська лінія}}

З приходом на царський трон [[Анна Іванівна|Анни Іоаннівни]] та можливістю нової російсько-турецької війни, не тільки активізувалися переговори із запорожцями про їх повернення на старі місця, але й київським генерал-губернатором [[Йоган-Бернгар Вейсбах|Вейсбах]]ом було запропоновано збудувати оборонну лінію від Дніпра по Орелі, Берестовій, щоб перекрити Муравський шлях й захистити Гетьманщину та Слобідську Україну від турецько-татарської загрози, тобто реалізувати ідею генерала Косагова, висунуту ще під час будівництва Ізюмської лінії.

 

У грудні [[1730]] року генерал-майор [[де Бреньї]] подав на розгляд Військової колегії розроблений ним з урахуванням місцевості план, за яким передбачалося збудувати земляний вал реданного характеру з ровом, а в найбільш небезпечних місцях фортеці від Дніпра по берегах Орелі, Берестової і [[Берека|Береки]] до Сіверського Дінця, а по Дінцю — до Лугані. Під прикриттям лінії поселити 20 ландміліційних полків. Відповідальним за будівництво лінії було призначено генерал-лейтенанта Тараканова, а за інженерні роботи — генерал-майора де Бреньї.

* Орловська, (Дев'ята до [[1738]] року) ([[Дячківка]]);

* Параскеєвська, Святої Параскеви ([[Парасковія (Нововодолазький район)|Парасковія]]);

* Олексіївська, Святого Олексія (Берецька до [[1738]] року) ([[Олексіївка (Первомайський район)|Олексіївка]]);

* Михайлівська, Святого Михайла (Кисельна, Кисіль, Кизель до [[1738]] року) ([[Михайлівка (Первомайський район)|Михайлівка]]);

 

Протяжність лінії становила 268,5 версти. Щодо оборонно-стратегічного значення лінії, то в джерелах не виявлено жодного випадку взяття її фортець турецько-татарськими загонами, за винятком обходу лінії з обох [[фланг]]ів. В той же час в ході російсько-турецької війни вона стала головною базою для наступу російських військ на Крим. Крім укріплень на Самарі, на шляху слідування російських військ до Криму були зведені редути, в яких переважно зберігались запаси продуктів, питної води та зброї під охороною українських козаків. Під прикриттям лінії було поселено 9 з 20 ландміліційних полків з підпомічниками, що сприяло збільшенню населення регіону. В той же час лінія відрізала Військо Запорозьке від Гетьманщини, викликавши велике незадоволення серед козаків.

 

=== Дніпровська лінія ===

 

У [[1764]] році при обговоренні питання обороноздатності новостворюваної [[Новоросійська губернія|Новоросійської губернії]] було вирішено для прикриття поселень, що знаходились на південь від Української лінії, збудувати нові фортеці на Самарі, в Богородицькому, в Бахмуті та при гирлі Лугані. Всі три фортеці планувалося збудувати середніх розмірів. Посеред них — спорудити велику фортецю. У цьому ж році при відправці [[геодезист]]ів для опису кордонів губернії доручили їм визначити місця для цих фортець. Їх будівництво повинні були розпочати навесні [[1767]] року. Підготовка й початок нової російсько-турецької війни не дозволили здійснити цей план, а сприяли появі нового — зведення [[Дніпровська лінія|Дніпровської лінії]] на російсько-турецькому кордоні, встановленому за умовами [[Белградський договір|Белградського договору]] ([[1739]]). Чи не найбільше зведення нової лінії було викликане руйнівним походом кримської орди наприкінці [[1768]] — на початку [[1769]] років на [[Бахмут]] і [[Слов’янськ|Тор]] та вздовж Української лінії на правобережжя Дніпра, на Новослобідський полк і Нову Сербію.

 

На початку [[1770]] року під керівництвом генерал-поручика М. Деденьова було складено план будівництва Дніпровської оборонної лінії — від Дніпра правим берегом Кінських Вод і лівим — Берди до Азовського моря. В Придніпров'ї, на берегах [[Мокра Московка|Мокрої Московки]], а в Приазов'ї, на лівому боці Берди, передбачалося збудувати фортеці середньої величини, на правому березі Кінських Вод і лівому березі Берди відповідно по дві малих фортеці, між верхів'ями рік — земляний вал і [[Рів (оборонна споруда)|рів]] на 35 верст, а при ньому — 3 ротних фортеці і 7 [[редут]]ів між ними. Також планувалося створити водну перешкоду, піднявши за допомогою дамб рівень води в названих ріках. Фортеці та редути оснастити 1 014 гарматами та 306 мортирами. Роботи намічалося виконати протягом 6 років, а їх вартість, без витрат на утримання працюючих не повинна була перевищувати 1 178 549 карбованців.