Вікіпедія

Оборонні споруди у межиріччі Дніпра і Сіверського Дінця в 17—18 століттях: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Рядок 16:
Перенесення російсько-турецького кордону, подекуди майже на 300 км на північ, змусило царський уряд вживати заходи до його зміцнення, особливо прикордонних фортець — Бахмута, який фактично був зруйнований російськими військами як один із опорних пунктів [[Булавінське повстання|Булавінського повстання]], та Тору. Щоб сформувати більш надійну прикордонну службу, [[Петро І]] у [[1713]] році видав указ про набір у [[Київська губернія|Київській]] та [[Азовська губернія|Азовській губерніях]] по 3500 чол. ландміліції (територіальних військ), якими царський уряд сподівався замінити запорожців, що після розгрому російськими військами в [[1709]] році Старої Січі прийняли турецьке підданство.
 
=== Українська лінія ===
З приходом на царський трон [[Анна Іванівна|Анни Іоаннівни]] та можливістю нової російсько-турецької війни, не тільки активізувалися переговори із запорожцями про їх повернення на старі місця, але й київським генерал-губернатором [[Вейсбах]]ом було запропоновано збудувати оборонну лінію від Дніпра по Орелі, Берестовій, щоб перекрити Муравський шлях й захистити Гетьманщину та Слобідську Україну від турецько-татарської загрози, тобто реалізувати ідею генерала Косагова, висунуту ще під час будівництва Ізюмської лінії.▼
{{main|Українська лінія}}
▲З приходом на царський трон [[Анна Іванівна|Анни Іоаннівни]] та можливістю нової російсько-турецької війни, не тільки активізувалися переговори із запорожцями про їх повернення на старі місця, але й київським генерал-губернатором [[Йоган-Бернгар Вейсбах|Вейсбах]]ом було запропоновано збудувати оборонну лінію від Дніпра по Орелі, Берестовій, щоб перекрити Муравський шлях й захистити Гетьманщину та Слобідську Україну від турецько-татарської загрози, тобто реалізувати ідею генерала Косагова, висунуту ще під час будівництва Ізюмської лінії.
 
[[Файл:Відтворення плану Ізюмської фортеці 1681 р. у плані м. Ізюма 1787 р.jpg|thumb|200px|Відтворення плану Ізюмської фортеці [[1681]] року на плані [[Ізюм]]а, [[1787]] рік.]]
Рядок 22 ⟶ 24:
У грудні [[1730]] року генерал-майор [[де Бреньї]] подав на розгляд Військової колегії розроблений ним з урахуванням місцевості план, за яким передбачалося збудувати земляний вал реданного характеру з ровом, а в найбільш небезпечних місцях фортеці від Дніпра по берегах Орелі, Берестової і [[Берека|Береки]] до Сіверського Дінця, а по Дінцю — до Лугані. Під прикриттям лінії поселити 20 ландміліційних полків. Відповідальним за будівництво лінії було призначено генерал-лейтенанта Тараканова, а за інженерні роботи — генерал-майора де Бреньї.
 
Роботи на спорудженні лінії розпочалися в червні [[1731]] року зі зведення на правому березі Берестової [[Фортеця Парасковії|фортеці Парасковії]]. Друга партія робітників вела будівництво лінії на лівому березі Береки. На будівництві працювало 20 тис. гетьманських козаків і 10 тисяч посполитих, а також 2 тис. слобожан. З червня до 20 жовтня (за старим стилем) ними було збудовано 120 [[верста|верст]] земляного валу та рів перед ним і 10 фортець. У січні [[1732]] року [[Сенат]] заслухав доповіді Тараканова і де Бриньї про хід будівництва лінії і затвердив план робіт на поточний рік, намітивши завершення будівництва лінії і 6 фортець від 10-ї Белівської до Дніпра. В цьому ж році була розроблена чітка інструкція щодо будівництва лінії і фортець при ній. На будівництві лінії в [[1732]] році працювали 15 тис. гетьманських козаків і 15 тис. посполитих, 2 тис. робітників із слобідських полків. Цими людьми було завершено будівництво лінії і фортець. У [[1733]] році гетьманські і слобідські полки звернулися до цариці з проханням зменшити кількість робітників на лінії. Гетьманським полкам зменшили число робітників до 10 тис., а слобідським — на 1/3 від попередньої кількості. Цими робітними людьми планувалося завершити всі види робіт як на лінії, так і в фортецях. Однак, як свідчить затверджений у лютому [[1734]] році план основних робіт на новий рік, значна частина робіт через зменшення кількості робітників була перенесена з 1733 на 1734 рік. У цьому документі йдеться не про 6 фортець на ділянці від 10-ї Белівської фортеці до Дніпра, а про сім, а також про продовження лінії по Сухому Торцю до Лугані, де передбачалося збудувати 11 фортець, щоб поселити в них 11 ландміліційних полків. Також передбачалося збудувати перед лінією маяки і [[форпост]]и для караульної служби. Оскільки на лінійні роботи не вислали потрібної кількості людей (в 1734 працювало лише 7 440 робітників), то ці роботи, зокрема з продовження лінії від [[Петрівська фортеця|Петрівської фортеці]] до Лугані, не були виконані. Взагалі з [[1733]] по [[1742]] рік для завершення будівництва, ремонту лінії та будівництва слобід для однодвірців було вислано 120 760 чоловік, що в середньому складало понад 12 тис. на рік.
 
Порівняння різних видів джерел дозволяє стверджувати, що на початок [[Російсько-турецька війна 1735—1739|Російсько-турецької війни]] [[1735]]—[[1739]] років лінія складалася з реданного валу і рову перед ним, 17 фортець (за назвами [[1738]] року від Дніпра):
Порівняння різних видів джерел дозволяє стверджувати, що на початок [[Російсько-турецька війна 1735—1739|Російсько-турецької війни]] [[1735]]—[[1739]] років лінія складалася з реданного валу і рову перед ним, 17 фортець: Борисоглібська, Царичанська, Лівенська, Василівська (Маячківська), Ряська (Нехворощанська), Федорівська (Крутояцька), Козловська (Дрієцька), Белівська (10-а від Дінця), Іоанна, Орловська, Парасковії, Єфремівська (Троїцька), Олексіївська (Берецька), Михайлівська (Лузова), Слобідська (Кисіль), Тамбовська (Бузова), Петрівська (Донецька) (за назвами [[1738]] року від Дніпра) та 49 [[редут]]ів. Протяжність лінії становила 268,5 версти. Щодо оборонно-стратегічного значення лінії, то в джерелах не виявлено жодного випадку взяття її фортець турецько-татарськими загонами, за винятком обходу лінії з обох [[фланг]]ів. В той же час в ході російсько-турецької війни вона стала головною базою для наступу російських військ на Крим. Крім укріплень на Самарі, на шляху слідування російських військ до Криму були зведені редути, в яких переважно зберігались запаси продуктів, питної води та зброї під охороною українських козаків. Під прикриттям лінії було поселено 9 з 20 ландміліційних полків з підпомічниками, що сприяло збільшенню населення регіону. В той же час лінія відрізала Військо Запорозьке від Гетьманщини, викликавши велике незадоволення серед козаків.▼
* Борисоглібська (сучасне село [[Рудка (Царичанський район)|Рудка]]);
* Царичанська;
* Лівенська ([[Лівенське]]);
* Василівська (Маячківська) ([[Нехвороща (Новосанжарський район)|Нехвороща]]);
* Ряська (Нехворощанська) ([[Ряське]]);
* Федорівська, Святого Феодора (Дрієцька, Нова до [[1738]] рік) ([[Залінійне]]);
* Козловська (Крутоярська до [[1738]] рік) ([[Скалонівка]]);
* Белівська (Десята (від Дінця), або Пархомів Буйрак з [[1731]] по [[1738]] рік) ([[Красноград]]);
* Іоанівська, Святого Іоанна ([[Жовтневе (Красноградський район)|Жовтневе]]);
* Орловська, (Дев'ята до [[1738]] року) ([[Дячківка]]);
* Параскеєвська, Святої Параскеви ([[Парасковія (Нововодолазький район)|Парасковія]]);
* Єфремівська (Троїцька, Трончатська, Трончатський Буйрак до [[1738]] року) ([[Єфремівка (Первомайський район)]];
* Олексіївська, Святого Олексія (Берецька до [[1738]] року) ([[Олексіївка (Первомайський район)|Олексіївка]]);
* Михайлівська, Святого Михайла (Кисельна, Кисіль, Кизель до [[1738]] року) ([[Михайлівка (Первомайський район)|Михайлівка]]);
* Слобідська (Лозова до [[1738]] року) ([[Павлівка Друга (Лозівський район)|Павлівка Друга]]);
* Тамбовська (Бузова, Бусова до [[1738]] року) ([[Мар'ївка (Барвінківський район)|Мар'ївка]]);
* Петрівська, Святого Петра (Донецька до [[1738]] року) ([[Петрівське (Балаклійський район)|Петрівське]])
* та 49 [[редут]]ів.
 
▲Порівняння різних видів джерел дозволяє стверджувати, що на початок [[Російсько-турецька війна 1735—1739|Російсько-турецької війни]] [[1735]]—[[1739]] років лінія складалася з реданного валу і рову перед ним, 17 фортець: Борисоглібська, Царичанська, Лівенська, Василівська (Маячківська), Ряська (Нехворощанська), Федорівська (Крутояцька), Козловська (Дрієцька), Белівська (10-а від Дінця), Іоанна, Орловська, Парасковії, Єфремівська (Троїцька), Олексіївська (Берецька), Михайлівська (Лузова), Слобідська (Кисіль), Тамбовська (Бузова), Петрівська (Донецька) (за назвами [[1738]] року від Дніпра) та 49 [[редут]]ів. Протяжність лінії становила 268,5 версти. Щодо оборонно-стратегічного значення лінії, то в джерелах не виявлено жодного випадку взяття її фортець турецько-татарськими загонами, за винятком обходу лінії з обох [[фланг]]ів. В той же час в ході російсько-турецької війни вона стала головною базою для наступу російських військ на Крим. Крім укріплень на Самарі, на шляху слідування російських військ до Криму були зведені редути, в яких переважно зберігались запаси продуктів, питної води та зброї під охороною українських козаків. Під прикриттям лінії було поселено 9 з 20 ландміліційних полків з підпомічниками, що сприяло збільшенню населення регіону. В той же час лінія відрізала Військо Запорозьке від Гетьманщини, викликавши велике незадоволення серед козаків.
 
[[Файл:План м. Богородицька 1688 р. на плані м. Новомосковська 1784 р.jpg|thumb|200px|План [[Богородицьк]]а [[1688]] року на плані [[Новомосковськ]]а [[1784]] року.]]
 
=== Дніпровська лінія ===
Перемога Росії у війні з Туреччиною 1735—1739 рр. сприяла перенесенню південних її кордонів на узбережжя Азовського моря, тобто поверненню втрачених територій після поразки при Пруті. Через те в 40-60-х рр. неодноразово обговорювалися плани будівництва нових оборонних споруд на південь від Української лінії. Найбільш реальне втілення вони знайшли в 50-х рр. у прикритті її флангів на Правобережжі Дніпра Новою Сербією та Новослобідським полком, а в Подонців'ї — Слов'яносербією. У 1764 р. при обговоренні питання обороноздатності новостворюваної Новоросійської губернії було вирішено для прикриття поселень, що знаходились на південь від Української лінії, збудувати нові фортеці на Самарі, в Богородицькому, в Бахмуті та при гирлі Лугані. Всі три фортеці планувалося збудувати середніх розмірів. Посеред них — спорудити велику фортецю. У цьому ж році при відправці геодезистів для опису кордонів губернії доручили їм визначити місця для цих фортець. Їх будівництво повинні були розпочати навесні 1767 р. Підготовка й початок нової російсько-турецької війни не дозволили здійснити цей план, а сприяли появі нового — зведення Дніпровської лінії на російсько-турецькому кордоні, встановленому за умовами Белградського договору (1739 р.). Чи не найбільше зведення нової лінії було викликане руйнівним походом кримської орди наприкінці 1768 — на початку 1769 рр. на Бахмут і Тор та вздовж Української лінії на правобережжя Дніпра, на Новослобідський полк і Нову Сербію.▼
{{main|Дніпровська лінія}}
Перемога Росії у війні з Туреччиною [[1735]]—[[1739]] років сприяла перенесенню південних її кордонів на узбережжя Азовського моря, тобто поверненню втрачених територій після поразки при Пруті. Через те неодноразово обговорювалися плани будівництва нових оборонних споруд на південь від [[Українська лінія|Української лінії]]. Найбільш реальне втілення вони знайшли в [[1750-ті|50-х]] роках у прикритті її флангів на Правобережжі Дніпра [[Нова Сербія|Новою Сербією]] та [[Новослобідський полк|Новослобідським полком]], а в Подонців'ї — [[Слов'яносербія|Слов'яносербією]].
 
▲Перемога Росії у війні з Туреччиною 1735—1739 рр. сприяла перенесенню південних її кордонів на узбережжя Азовського моря, тобто поверненню втрачених територій після поразки при Пруті. Через те в 40-60-х рр. неодноразово обговорювалися плани будівництва нових оборонних споруд на південь від Української лінії. Найбільш реальне втілення вони знайшли в 50-х рр. у прикритті її флангів на Правобережжі Дніпра Новою Сербією та Новослобідським полком, а в Подонців'ї — Слов'яносербією. У [[1764]] р.році при обговоренні питання обороноздатності новостворюваної [[Новоросійська губернія|Новоросійської губернії]] було вирішено для прикриття поселень, що знаходились на південь від Української лінії, збудувати нові фортеці на Самарі, в Богородицькому, в Бахмуті та при гирлі Лугані. Всі три фортеці планувалося збудувати середніх розмірів. Посеред них — спорудити велику фортецю. У цьому ж році при відправці геодезистів[[геодезист]]ів для опису кордонів губернії доручили їм визначити місця для цих фортець. Їх будівництво повинні були розпочати навесні [[1767]] рроку. Підготовка й початок нової російсько-турецької війни не дозволили здійснити цей план, а сприяли появі нового — зведення [[Дніпровська лінія|Дніпровської лінії]] на російсько-турецькому кордоні, встановленому за умовами [[Белградський договір|Белградського договору]] ([[1739 р.]]). Чи не найбільше зведення нової лінії було викликане руйнівним походом кримської орди наприкінці [[1768]] — на початку [[1769]] рр.років на [[Бахмут]] і [[Слов’янськ|Тор]] та вздовж Української лінії на правобережжя Дніпра, на Новослобідський полк і Нову Сербію.
 
[[Файл:План Маяцького острогу за описом 1666 р. ( автори В.В. Давиденко та А.М. Усачук).jpg|thumb|200px|План [[Маяцький острог|Маяцького острогу]] за описом [[1666]] року (''В. В. Давиденко та А. М. Усачук'').]]
 
На початку [[1770]] р.року під керівництвом генерал-поручика М. Деденьова було складено план будівництва Дніпровської оборонної лінії — від Дніпра правим берегом р. Кінські Води і лівим — Берди до Азовського моря. В Придніпров'ї, на берегах Мокрої Московки, а в Приазов'ї, на лівому боці Берди, передбачалося збудувати фортеці середньої величини, на правому березі Кінських Вод і лівому березі Берди відповідно по дві малих фортеці, між верхів'ями рік — земляний вал і [[Рів (оборонна споруда)|рів]] на 35 верст, а при ньому — 3 ротних фортеці і 7 редутів між ними. Також планувалося створити водну перешкоду, піднявши за допомогою дамб рівень води в названих ріках. Фортеці та редути оснастити 1014 гарматами та 306 мортирами. Роботи намічалося виконати протягом 6 років, а їх вартість, без витрат на утримання працюючих не повинна була перевищувати 1178549 крб.
 
Будівництво Дніпровської лінії розпочалося зі зведення двох флангових фортець — Олександрівської при Дніпрі (додаток В-12) та Петрівської — при Берді (додаток В-13). Основна увага надавалась першій, яка знаходилася при головній дорозі з Криму на Лівобережну і Слобідську Україну. В ній також розмістилося командування лінії. Через недостачу робочих рук, будівельних матеріалів завершити будівництво лінії не вдалося навіть до часу приєднання Криму до Росії. Довелося замість 35-верстного валу і 3-х ротних фортець між вершинами Конки і Берди побудувати середню — Кирилівську фортецю. Недобудовані на Конці Микитівська і Григорівська, а на Берді — Олексіївська і Захарівська фортеці були перетворені в укріплені поселення, в яких розмістили відставних солдат, переведених з Бахмутської провінції однодвірців, а також засуджених, що працювали на зведенні лінії. Зі зведенням Дніпровської лінії землі Війська Запорозького на лівобережжі Дніпра опинилися між двома оборонними спорудами і стали остаточно невід'ємною частиною Російської імперії.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Оборонні_споруди_у_межиріччі_Дніпра_і_Сіверського_Дінця_в_17—18_століттях