П'янов Володимир Якович: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Venzz (обговорення | внесок) м оформлення |
мНемає опису редагування |
||
Рядок 1:
{{Особа}}
'''Володимир Якович П'янов''' (
== Життєпис ==
Народився Володимир П'янов у с. [[Крючки]] [[Балаклійський район|Балаклійського району]] [[Харківська область|Харківської області]]
Після війни закінчив факультет журналістики Вищої партійної школи при ЦК КПУ. Був на редакційній роботі в літературному журналі і видавництвах, згодом його запросили до Києва.▼
▲Народився Володимир П'янов у с. [[Крючки]] [[Балаклійський район|Балаклійського району]] [[Харківська область|Харківської області]] в сім'ї, де було семеро синів. Після закінчення середньої школи працював у редакціях районних газет. У 1930-ті роки працював у редакції Красноградської районної газети «Соціалістична перебудова»<ref>http://www.ukrlib.com.ua/bio/printout.php?id=260</ref>. З початком Другої світової війни прикликаний на службу до сталінської армії. Володимир П'янов був поранений на території Молдавії, де після того лежав у шпиталі. Під час війни вивчив молдавську та румунську мови.
У літературній критиці П'янов виступав
▲Після війни закінчив факультет журналістики Вищої партійної школи при ЦК КПУ. Був на редакційній роботі в літературному журналі і видавництвах, його запросили до Києва.
▲У літературній критиці П'янов виступав із 1947 на актуальні тоді теми радянської літератури, займався перекладом творів молдавських і румунських письменників українською мовою.
У роки свого редакторства в журналі «Вітчизна», та і все своє життя підтримував молодих письменників, редагував рукописи. Товаришував із багатьма визначними українськими письменниками. Своїм учителем і другом вважав [[Павло Григорович Тичина|Павла Тичину]]. В його робочому столі залишилися нотатки та сторінки рукопису нової книги про [[Олесь Гончар|Олеся Гончара]].
Останні роки
Помер 10 грудня 2006 року.
== Твори ==
* «Образ більшовика в українській радянській літературі» (1949);
* «Третє цвітіння» (1963);
|