[[Файл:Карта-схема оборонних споруд Південної України у 18 ст.jpg|thumb| 400px200px|Карта-схема оборонних споруд Південноїпівденної України у [[18 стстоліття|XVIII]] столітті. jpg]] ▼'''Оборонні споруди у межиріччі Дніпра і Сіверського Дінця в 17-18 століттях'''
== Передумови створення ==
З кінця [[15 століття|XV]] ст.століття Північне [[Причорномор'я]] стає об'єктом пристальної уваги трьох сусідніх державних утвореньдержав: південна його частина —[[Османська імперія|Туреччини]] та її васала[[васал]]а [[Кримське ханство|Кримського ханства]], північно-східна —[[Московська держава|Московської держави]], а[[Річ північно-західна —Посполита|Речі Польсько-ЛитовськоїПосполитої]]. Кожна з названих сторін намагалася закріпитися в регіоні, щоб, перш за все, протистояти іншій. На перших порахПопервах найбільших успіхів у цій справі досягла Польсько-Литовська держава, закріпивши за собою значну частину Північного Причорномор'я. Чималу роль у цьому відігравало підпорядковане їй українське [[козацтво]]. УжеВже наприкінці [[16 століття|XVI]] ст.століття при гирлі р. [[Самара (річка)|Самари]] козаки збудували укріплене містечко Самар ([[Стара Самара)|Самар]] та [[Самарський монастир|Самарський чоловічий монастир]] а при гирлі Кальміуса[[Кальміус]]а форпост [[Домаха (зимівник)|Домаху]], який мав як промислове, так і військове значення. На це ж століття припадає і формування московської [[сторожа|сторожової]] та [[станиця|станичної]] служби в Середньому [[Подонців'я|Подонців'ї]]. Якщо перша групами в кількості 6-8 чол.чоловік контролювала певну ділянку кордону з Кримом, що проходив по [[Сіверський Дінець|Сіверському Дінцю]], то друга повинна була заглиблюватися на правому березі Дінця до вершин рік [[Оріль|Орелі]], Самари, [[Вовча (Самара)|Вовчої]], [[Кривий Торець|Кривого Торця]], Бахмута[[Бахмут (річка)|Бахмут]]а та Міуса[[Міус]]а, щоб вивідати наміри кримських татар, які кочували в цих місцях зі своїми стадами худоби, особливо в засушливіпосушливі роки. <ref>Тому сторожі і станиці не складали ніяких оборонних споруд, як це намагається довести дехто<sup>хто?</sup> не лише із краєзнавців, але й авторів наукових, та науково-довідкових видань.</ref>.
== Московські оборонні споруди ==
▲[[Файл:Карта-схема оборонних споруд Південної України у 18 ст.jpg|thumb|400px|Карта-схема оборонних споруд Південної України у 18 ст.jpg]]
Оборонні споруди в східній частині регіону Московська держава стала зводити лише з середини [[17 століття|XVII ]] ст.століття, зокрема після Переяславської Ради, коли Гетьманська Україна і Запорожжя визнали зверхність російського царя. Важливу роль у цій справі відіграли Торські соляні промисли, які з кінця XVI ст. забезпечували сіллю не тільки Лівобережну і Слобідську Україну, але й південно-західні повіти Росії. Тому не дивно, що перші оборонні споруди в межиріччі Сіверського Дінця й Тору (нині Казенного Торця) — Маяцький (1663) і Торський (1676) остроги були збудовані з метою захисту промислів від нападів татар. З цією ж метою і для прикриття Святогірського монастиря, пограбованого кримською ордою в 1679 р., козаками слобідських полків під керівництвом харківського полковника Г. Донця в 1684 р. була зведена Торська оборонна лінія, яка вважається продовженням Ізюмської, що зводилася в 1680—1681 рр. для прикриття Слобідської України та південних повітів Росії від набігів татар по Ізюмській та Муравській дорогах. Головним оборонним пунктом на Ізюмській лінії була Ізюмська фортеця, що складалася з Малого та Великого містечок і Замку при Кременецькому кургані. Всі перелічені оборонні споруди в основному були заселені вихідцями із Правобережної України, що після Переяславської Ради стали масово переселятися на Лівобережжя, а зі створенням у 1685 р. Ізюмського слобідського полку багато з них осіли в цих місцях. Доказом цього можуть служити назви місцевих населених пунктів, які подекуди співпадають з подільськими. До того ж козаки цього полку з 1701 р. стали розбудовувати при відкритих у 1683 р. соляних джерелах на р. Бахмут слободу і варниці, а в 1703 р. збудували й острог, щоб було де заховатися, згідно з їх проханням, «від воїнських людей». Слобожанами та російськими служилими людьми в середині 40-х рр. XVII ст. було насипано земляний [[вал]] і зведено острог в межиріччі Коломаку та Мжі, на Муравській дорозі (нині м. Валки Харківської обл.). ▼
▲Оборонні споруди в східній частині регіону Московська держава стала зводити лише з середини XVII ст., зокрема після Переяславської Ради, коли Гетьманська Україна і Запорожжя визнали зверхність російського царя. Важливу роль у цій справі відіграли Торські соляні промисли, які з кінця XVI ст. забезпечували сіллю не тільки Лівобережну і Слобідську Україну, але й південно-західні повіти Росії. Тому не дивно, що перші оборонні споруди в межиріччі Сіверського Дінця й Тору (нині Казенного Торця) — Маяцький (1663) і Торський (1676) остроги були збудовані з метою захисту промислів від нападів татар. З цією ж метою і для прикриття Святогірського монастиря, пограбованого кримською ордою в 1679 р., козаками слобідських полків під керівництвом харківського полковника Г. Донця в 1684 р. була зведена Торська оборонна лінія, яка вважається продовженням Ізюмської, що зводилася в 1680—1681 рр. для прикриття Слобідської України та південних повітів Росії від набігів татар по Ізюмській та Муравській дорогах. Головним оборонним пунктом на Ізюмській лінії була Ізюмська фортеця, що складалася з Малого та Великого містечок і Замку при Кременецькому кургані. Всі перелічені оборонні споруди в основному були заселені вихідцями із Правобережної України, що після Переяславської Ради стали масово переселятися на Лівобережжя, а зі створенням у 1685 р. Ізюмського слобідського полку багато з них осіли в цих місцях. Доказом цього можуть служити назви місцевих населених пунктів, які подекуди співпадають з подільськими. До того ж козаки цього полку з 1701 р. стали розбудовувати при відкритих у 1683 р. соляних джерелах на р. Бахмут слободу і варниці, а в 1703 р. збудували й острог, щоб було де заховатися, згідно з їх проханням, «від воїнських людей». Слобожанами та російськими служилими людьми в середині 40-х рр. XVII ст. було насипано земляний [[вал]] і зведено острог в межиріччі Коломаку та Мжі, на Муравській дорозі (нині м. Валки Харківської обл.).
Невдалий похід російських військ і українських козаків під командуванням В.Голіцина на Крим у 1687 р. спонукав царський уряд до реалізації пропозицій генерала Г. Косагова щодо будівництва оборонних споруд на берегах рік Берестової та Орелі, разом з тим, і зведення опорних пунктів на шляхах до Криму та посилення свого впливу на Січ. Гетьмана І.Самойловича звинуватили у невдачах походу і на його місце при поверненні з нього, при р. Коломак на козацькій раді обрали гетьманом І. Мазепу.
Таким чином, ініціаторами зведення оборонних споруд в регіоні на перших порах виступили запорожці, з другої половини XVII ст. ініціативу перехоплює російський уряд. Зведенням Української лінії в межиріччі Сіверського Дінця й Дніпра, поселенням при ній ландміліційних полків, а на її флангах Нової Сербії та Слов'яносербії царизм не тільки ізолював Військо Запорозьке від інших частин України, але й створив умови для поступового наступу на Крим і підпорядкування собі всього Північного Причорномор'я. В той же час будівництво оборонних споруд в межиріччі Дніпра й Сіверського Дінця в другій половині XVII—XVIII ст. прискорювало процес заселення та господарського освоєння регіону.
== ЛітератураПримітки ==
{{reflist}}
== Література ==
*# ''[[Пірко Василь Олексійович|Василь Пірко]]''. Оборонні споруди у межиріччі Дніпра і Сіверського Дінця (друга половина 17 — 18 ст.). Донецьк: Український культурологічний центр, Донецьке відділення НТШ, Східний видавничий дім. — 2007. — 176 с. ISBN 978-966-317-011-4
[[Категорія:Оборонні споруди]]
[[Категорія:Оборонні споруди України]]
|
