Фірдоусі: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м замінено закодовану відсотковим кодуванням частину URL-адреси на кирилічні літери |
|||
Рядок 26:
== Життя і творчість ==
===
Тому цілком зрозуміло, що в цьому середовищі, що претендувало на владу і протиставляло себе арабам, розвинувся широкий інтерес до національних іранських переказів і традицій, які вона наполегливо прагнула воскресити. Це захоплення випробував і молодий Фірдоусі, який, схоже, з ранніх років присвячував своє дозвілля вивченню старих хронік і, можливо, навіть збиранню усних переказів.
Центром літературного життя цього періоду була [[Бухара]], де правила династія Саманідів, що обґрунтовувала своє право на владу тим, що нібито вела своє походження від домусульманських царів Ірану. При дворі цієї династії виникла вперше думка дати верифіковану
Фірдоусі, за власним визнанням, працював над поемою близько 30 років. За час цієї роботи матеріальний стан його розхитувався все більше, і до кінця роботи старий поет, як це виявляється з самої поеми, вже стояв перед загрозою голодної смерті.
Схоже, в цьому скрутному становищі його окриляла надія, що правителі Бухари, Саманіди, щедро оплатять його грандіозну працю і забезпечать його старість. Але до моменту закінчення поеми династія Саманідів розвалилася, і на зміну їй прийшов знаменитий султан [[Махмуд
[[Файл:Tomb of Ferdowsi - Front facade.jpg
Це не дивно, бо основна думка «Шах-наме» — легитимістська теорія про те, що лише спадкові носії царської влади (коли наступник пов'язаний із стародавніми царськими родами) мають право на владу в Ірані — була надзвичайно корисна політично для Саманідів, але для Махмуда, що спирався тільки на право сильного, була украй небезпечна.▼
▲Це не дивно, бо основна думка «Шах-наме» —
Відмова султана розгнівала Фірдоусі, і в люті поет написав блискучу сатиру на Махмуда, в якій докоряв султанові його походженням (від раба). Навряд чи султан колись бачив цю сатиру, проте Фірдоусі вже не міг залишатися на батьківщині і втік, ставши на старості років бездомним блукачем. Діставшись до [[Багдад]]а, 80-річний старий написав свою другу поему, — «Юсуф і Зулейха», на сюжет біблейської легенди про Йосипа Прекрасного. У цій поемі поет відрікається від свого безсмертного «Шах-наме», називаючи всі легенди про старих царів брехнею. Поема ця за своєю значимістю суттєво поступається «Шах-наме», але в ній містяться дивовижні рядки, присвячені тузі Йосипа на чужині і гіркоті від розлуки його з батьком, поза сумнівом навіяні особистими переживаннями блукача, що на той час втратив свого єдиного сина, і що остаточно залишився без підтримки. Невелика нагорода, отримана за другу поему, дала старому можливість повернутися на батьківщину, де він і помер в убогості між 1020 і 1026.
|