Китайці Індонезії: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 162:
Індонезійські китайці не є однорідною групою. Вони поділяються за культурою, політичною орієнтацією, статками та громадянством.
 
У минулому в культурному плані китайці Індонезії поділялися на 2 категорії: ''перанаканівперанакани'' (місцеві китайці, мішані з корінними індонезійцями) та ''тотоківтотоки'' (чистокровні китайці, як правило, народжені в Китаї). ''Тотоки'' зберігали китайську культуру, мову й традиції, ''перанакани'' значною мірою асимілювалися в індонезійське суспільство й перейшли на індонезійську мову. Обидві групи мали взаємні негативні стереотипи, що склалися через відсутність соціальної взаємодії між ними. Тепер поділ на ці категорії перестав бути актуальним, абсолютну більшість становлять ''перанакани'' та «перанаканізовані» ''тотоки''. Багато етнічних китайців уважає себе громадянами Індонезії, має «індонезійські» імена, говорить індонезійською й навіть місцевими мовами. Акультурація китайських індонезійців є незворотним процесом і триває швидкими темпами. Елементи китайської культури зникають, натомість приймаються елементи місцевої культури. Молоді індонезійські китайці позитивно ставляться до своєї індонезійської ідентифікації, але відчуваючи дискримінацію з боку основного суспільства, обурюються однобічністю процесів асиміляції й об'єднуються на ґрунті зміцнення своєї китайської етнічної ідентичності.
 
У політичному плані індонезійські китайці поділяються на проджакартських, пропекінських та протайбейських; більшість належить до першої групи. Економічно виділяють вищий, середній та нижчий класи, середній клас становить більшість. За громадянством китайці Індонезії поділяються на громадян Індонезії та іноземців, більшість має індонезійське громадянство.
 
[[Файл:Jakarta Indonesia Hawkers-in- Glodok-01.jpg|міні|Вулична торгівля в китайському районі Глодок (Джакарта).]]
Абсолютну більшість китайського населення в Індонезії становлять вихідці з двох південних провінцій Китаю — Фуцзянь та Гуандун. Китайці селяться кварталами, організованими за принципом земляцтва, вихідці з однієї провінції або з одного містечка, як правило, живуть разом. Такого принципу вони дотримуються як у містах, так і в селах. Прикладом може бути китайський район Глодок ({{lang-id|Glodok}}) у Джакарті. Кожен великий підрозділ (хокло, чаошаньці, хакка, кантонці) має власні громадські об'єднання. За доби Сухарто на діловій арені домінували чаошаньці (фучжоусьці), але після падіння диктатора почали підніматися бізнесмени й з інших китайських етнічних груп.
 
Сім'я в китайців мала, моногамна, патрилінійна. У минулому люди зберігали тісні зв'язки з батьківщиною, чоловіки часто поверталися туди за нареченими. Норми конфуціанської моралі (дотримання церемоній, повага до батьків тощо) залишаються сильними в китайських громадах і досі, але китаянки, що живуть в Індонезії, активніші й вільніші, ніж у Китаї.
 
Почастішали мішані шлюби з індонезійцями. Міжетнічні шлюби трапляються переважно між християнами. Набагато рідше китайці в Індонезії вкладають шлюби з мусульманами. 1982 року в Джакарті серед етнічних китайців лише 13 відсотків шлюбів були вкладені між християнами та мусульманами<ref name="Tan1991">Mély G.Tan. [https://ecommons.cornell.edu/bitstream/handle/1813/54715/INDO_Special_Issue_1991_0_1106972014_113_126.pdf The Social and Cultural Dimensions of the Role of Ethnic Chinese in Indonesian Society]. Indonesia. The Role of the Indonesian Chinese in Shaping Modern Indonesian Life (1991), pp.&nbsp;113-125 {{DOI|10.2307/3351258}} {{ref-en}}</ref>. З мусульманського боку вимагається, щоб подружжя приймало іслам, протилежну сторону стримує також той факт, що за ісламськими законами чоловіку можна мати декілька дружин.
 
Серед етнічних китайців зберігається стереотип стосовно решти індонезійців, що ті не бажають багато працювати, що вони марнотратні, а якщо у них немає грошей, просять їх у китайців, іноді із завуальованою загрозою. З іншого боку, індонезійці сприймають китайців як дуже багатих, таких, що прагнуть лише заробити якомога більше грошей, що вони зарозумілі та вважають себе вищими й тому тримаються окремо, живуть в окремих кварталах, тримаються подалі від прийнятих в індонезійському суспільстві заходів сусідської взаємної допомоги. Хоча не всі індонезійські китайці багаті, вони, тим не менш, складають основний компонент індонезійського середнього класу. Їх часто сприймають в Індонезії як етнічний клас в Індонезії, їх звинувачують у тому, що вони «ексклюзивні» та не бажають інтегруватися з рештою суспільства.
 
Корінне населення в Індонезії має більше прав, ніж іноземці. Зміни в законодавстві, прийняті 2006 року, урівняли етнічних китайців у правах із корінними індонезійцями й юридично вони тепер є громадянами Індонезії, незалежно від того, асимілювалися вони чи ні. Проте положення закону не завжди застосовуються в реальному житті, в багатьох сферах все ще практикується дискримінація китайців на етнічній основі. На різних етапах історії Індонезії навіть мали місце акти насильства, спрямовані проти китайської етнічної меншини (так звані китайські погроми).
 
{{пишу}}