Полтава: відмінності між версіями

Офіційним часом заснування Полтави згідно з археологічними дослідженнями вважається [[899]] рік. Засноване у IX&nbsp;ст.столітті [[Сіверяни|сіверянами]] як форпост поперед [[Посульська оборонна лінія|Посульської лінії]] укріплене першопоселення на [[Іванова гора (Полтава)|Івановій горі]] поклало початок розвитку давньоруського [[Городище (укріплення)|граду]] [[Чернігівське князівство|Чернігівського]], а згодом [[Переяславське князівство|Переяславського]], князівств Х-ХІІІ ст.століть, поселенням XIV, XV віків. Наявні археологічні свідчення<ref>Супруненко О. Б., Пуголовок Ю.&nbsp;О.&nbsp;Дослідження літописної Лтави: Іванова гора. Частина 1&nbsp;— Київ: ЦП НАНУ і УТОПІК, 2015.&nbsp;— 180 с. (21 с.): іл. + XII кол. вкл.&nbsp;— ISBN 978-966-8999-65-9</ref> погрому поселення [[Дружина (військо)|дружиною]] [[Борис-Роман Володимирович|Бориса Володимировича]] на початку XI стстоліття<ref>Сказания о святых Борисе и Глебе: Сильвестровский список XIV века / издал И.&nbsp;И.&nbsp;Срезневский.&nbsp;— СПб.: Типография ИАН, 1860 (11-12с.) {{ref-ru}}</ref>.

Першу літописну згадку про місто містить [[Іпатіївський літопис|Іпатіївський список]] «[[Повість врем'яних літ|Повісті минулих літ»]] 1174 року<ref name="litopys.org.ua"/>. [[Монголо-татарська навала]] 1240&nbsp;р.року не завдала шкоди Полтаві, жодних тогочасних руйнувань не виявлено. Вважається, що тогочасний град був знищений у 1399-му році після [[Битва на Ворсклі|битви з ординцями Тімур-Кутлука]]<ref name="ReferenceA">[[Бажан Олег Григорович|Бажан О. Г.]] Полтава {{ЕІУ|8|358}}</ref>.

Згідно родоводу Глинських складеного в XVI&nbsp;ст.столітті згадується Полтава, яка перебувала в той час під владою литовського князя [[Вітовт]]а, котрий нібито передав її до правління князю [[Олександр Глинський|Олександру Глинському]]. У 1482 на місто здійснив набіг [[Менґлі I Ґерай]]. З 1503-го Полтава належала князю [[Глинський Михайло Левович|Михайлу Глинському]]. У 1508 рокуроці вона була в нього відібрана королем [[Сигізмунд I Старий|Сигізмундом I]] за участь в антиурядовому повстанні, однак пізніше знову була повернута родині Глинських. У 1537 господарем міста стає зять [[Глинські|Глинських]]&nbsp;— Байбуза. Втім ці відомості вважаються недостовірними<ref name="ReferenceA"/>.

У 1630 поселення, як порожня слобода, віддане Б. Обалковському, з 1641&nbsp;— [[Станіслав Конецпольський|С.Станіславу Конецпольському]], а в 1646-му році&nbsp;— до власності [[Ярема Вишневецький|Я.Яреми Вишневецького]].

Очолена козацтвом [[Хмельниччина|Визвольна війна]] проти [[магнат]]ів [[Річ Посполита|Речі Посполитої]] перетворила Полтаву понад 350 років тому на військово-адміністративний центр [[Полтавський полк Війська Запорозького|Полтавського полку]] в складі [[Гетьманщина|Гетьманської України]]. У загальному соціально-політичному піднесенні [[Лівобережна Україна|ЛівобережжіЛівобережжя Дніпра]] того часу місто вирізнялося побудовою [[Хрестовоздвиженський монастир (Полтава)|Хрестовоздвиженського монастиря]], появою визначних творів козацького літописання [[Величко Самійло Васильович|С.Самійла Величка]] і [[Грабянка Григорій Іванович|Г.Григорія Грабянки]], поезій [[Величковський Іван|І.Івана Величковського]]. Полковник [[Мартин Пушкар|М. Пушкар]], окрім звитяги під час Хмельниччини, відзначився невдалим [[Повстання Пушкаря і Барабаша|повстанням]] проти [[Іван Виговський|І.Івана Виговського]].

Поблизу міста 1709-го року відбулася [[Полтавська битва|баталія]], що остаточно закріпила стратегічну перевагу [[Росія|Росії]] у [[Велика Північна війна|Північній війні]], та було підірвано союзницькі плани [[Іван Мазепа|І.Івана Мазепи]] та [[Карл XII|Карла XII]]. Увійшовши до складу [[Російська імперія|Російської імперії]], [[Полтавська губернія]] стала духовною столицею [[Мала Русь|Малої Русі]], її [[Нація|етнічно-національним]] центром.

[[Файл:Хресна хода в Полтаві 1909.jpg|праворуч|міні|300 px|Хресна хода, приурочена до 200-річчя перемоги в Полтавській битві.]]

[[Файл:Полтава. Будинок губернського земства 1.jpg|міні|300 px|праворуч| Будинок губернського земства. Архітектор [[Кричевський Василь Григорович|В.Василь Кричевський]]. Поч.Початок XX&nbsp;ст.століття]]

До поч.початку XIX&nbsp;ст.століття Полтаву відвідували цариця [[Катерина II]], полководці [[Суворов Олександр Васильович|О.&nbsp;Олександр Суворов]], [[Кутузов Михайло Іларіонович|М.&nbsp;Михайло Кутузов]], який певний час очолював [[Пікінерні полки|Полтавський легкокінний полк]]. Невеличке містечко з чепурними біленими будиночками, храмами у стилі [[Українське бароко|козацького бароко]] залишилося на віки занотоване у подорожніх записах відомих мандрівників.

З 1776 по 1781 роки в місті мешкав [[архієпископ]] [[Євгеній Булгаріс]], котрий очолив новостворену [[Дніпропетровська єпархія УПЦ (МП)|Слов'янську та Херсонську єпархії]] з резиденцією у [[Хрестовоздвиженський монастир (Полтава)|Хрестовоздвиженському монастирі]].

У 1802&nbsp;р.році 8-тисячне місто стало центром [[Малоросійське генерал-губернаторство|губернаторства]] (до 1837) та [[Полтавська губернія|губернії]]. У зв'язку зі 100-річчям Полтавської битви столицю губернії почали забудовувати найкращі зодчі. Відтоді сучасна Полтава успадкувала свою центральну частину&nbsp;— унікальний ансамбль [[Кругла площа (Полтава)|Круглої площі]]. 1808-го до міста прибули німецькі поселенці, що утворили «німецьку колонію» в межах сучасних вулиць [[Вулиця Сковороди (Полтава)|Сковороди]] та [[Вулиця Балакіна (Полтава)|Балакіна]].

У першій чверті XIX&nbsp;ст.століття творчий геній [[Котляревський Іван Петрович|І.Івана Котляревського]] дарував Україні власну [[Літературна мова|літературну мову]] і започаткував [[Нова українська література|нову українську літературу]].

У 1846&nbsp;р.році місцеві інтелігенти [[Білозерський Василь Михайлович|В.Василь Білозерський]], [[Андрузький Георгій Левович|Г.Георгій Андрузький]] та інші увійшли до заснованого в Києві [[Кирило-Мефодіївське товариство|Кирило-Мефодіївського товариства]]&nbsp;— Білозерський став автором Статуту товариства, а Андрузький підготував «Начерки Конституції Республіки» й серед її штатів вперше окреслив межі України ''«з Чорномор'ям, Галичиною та Кримом»''<ref>[http://www.radiosvoboda.org/content/article/1118907.html Український конституціоналізм ХІХ століття]</ref>.

У 1861-му починає діяти місцева «[[Громади (товариства)|Громада»]], серед найактивніших діячів якої [[Лобода Віктор Васильович|В.Віктор Лобода]], [[Пильчиков Дмитро Павлович|Д.Дмитро Пильчиков]], [[Кониський Олександр Якович|О.Олександр Кониський]], [[Милорадович Єлизавета Іванівна|Є.Єлизавета Милорадович]] та інші. Освітньою основою становлення Полтави як осередку духовного життя стали відкриті до середини XIX&nbsp;ст.століття повітове училище, чоловіча гімназія, [[Полтавський інститут шляхетних дівчат]], [[Полтавське духовне училище|духовне училище]] при Хрестовоздвиженському монастирі, [[Петровський Полтавський кадетський корпус|Кадетський корпус]], школи садівництва та краснописців, а також губернська публічна бібліотека і газета «[[Полтавские губернские ведомости]]». До початку 1860&nbsp;р.року у місті з 30 тис.тисячами жителів, було відкрито також жіночу гімназію, щоденну та 5 суботніх і недільних шкіл. Для них місцеві вчителі видали граматист йі український правопис, а [[Шевченко Тарас Григорович|Т.Тарас Шевченко]] надіслав 1000 примірників свого «[[Букварь южнорусскій|Букваря»]]. В Полтаві вчилися йі формували свій майбутній творчий геній математик [[Остроградський Михайло Васильович|М.Михайло Остроградський]], письменники [[Глібов Леонід Іванович|Л.Леонід Глібов]], [[Старицький Михайло Петрович|М.Михайло Старицький]], [[Гоголь Микола Васильович|М.Микола Гоголь]], вчений і громадський діяч [[Драгоманов Михайло Петрович|М.Михайло Драгоманов]], вчені-ентомологи брати [[Оглоблін Олександр Олексійович|Олекса]] та [[Оглоблін Дмитро Олексійович|Дмитро]] Оглобліни та інші.

Помітне і тільки їй властиве місце посіла Полтава в капіталістичному розвитку [[Російська імперія|Російської імперії]] другої половини XIX&nbsp;— поч.початку XX&nbsp;стстоліття. Місто не стало індустріальним: хоч на початку 1870&nbsp;р.року у ньому з'явилася залізниця з депо і майстернями, а в 1889&nbsp;р.році&nbsp;— чавуноливарний завод. Проте загалом до 1914&nbsp;р.року у 60-тисячному губернському центрі переважали невеликі підприємства.

Головним здобутком Полтави було нарощування духовного потенціалу: тут оселилися чи періодично працювали такі видатні інтелектуали, як [[Панас Мирний|П.&nbsp;Мирний]], [[Нечуй-Левицький Іван Семенович|І.&nbsp;Іван Нечуй-Левицький]] і [[Короленко Володимир Галактіонович|В.&nbsp;Володимир Короленко]], [[Докучаєв Василь Васильович|В.&nbsp;Василь Докучаєв]] і [[Вернадський Володимир Іванович|В.&nbsp;Володимир Вернадський]], [[Вавилов Микола Іванович|М.&nbsp;Микола Вавилов]] і [[Скліфосовський Микола Васильович|М.&nbsp;Микола Скліфосовський]], [[Кропивницький Марко Лукич|М.&nbsp;Марко Кропивницький]] та інші. Освітні заклади поповнилися учительським інститутом, 6 гімназіями, 5 училищами, 2 духовними, 6 земськими, 27 церковнопарафіяльними та 19 єврейськими школами, 5 клубами і 8 бібліотеками, 4 друкарнями і 2 видавництвами (в яких уперше в Україні побачили світ повне видання [[Кобзар (збірка)|«Кобзаря»]] та різноманітна педагогічна література), [[Полтавський краєзнавчий музей|Природничо-історичним музеєм Полтавського губернського земства]], відділенням [[Російське музичне товариство|Російського музичного товариства]] з власним симфонічним оркестром і [[Полтавське державне музичне училище імені Миколи Лисенка|музичним училищем]]. У Полтаві активно працювали [[Полтавська губернська вчена архівна комісія|Вчена архівна комісія]], Церковно-археологічний комітет. Широкого розголосу набула діяльність чи не найпрогресивнішого в Україні полтавського губернського земства.

Багата культурна основа сприяла розвитку української ідейно-політичної думки. Таємний гурток «Унія»<ref>[http://histpol.pl.ua/ru/partii-i-obshchestvennye-organizatsii/partii-i-politicheskie-ob-edineniya?id=690 «Унія» на сайті Історія Полтави]</ref> у 1874-75рр.75роках сформулював політичну мету&nbsp;— досягнення національної незалежності України,&nbsp;— яку успадкували його наступники. Об'єднані у «вільні громади» полтавські інтелігенти разом з київськими, ніжинськими і харківськими однодумцями створили у 1900&nbsp;р.році [[Революційна українська партія|Революційну українську партію]]. Із неї вийшли більшість політичних кадрів [[Українська революція|національної революції]] 1917—1920&nbsp;ррроків. Саме виступ у Полтаві ідеолога РУП [[Міхновський Микола Іванович|М.&nbsp;Миколи Міхновського]] з [[Самостійна Україна (брошура)|брошурою «Самостійна Україна»]] мав визначальний вплив на політичне майбутнє тоді ще юного полтавця [[Петлюра Симон Васильович|С.&nbsp;Симона Петлюри]]. Відкриття у 1903&nbsp;р.році [[Пам'ятник Івану Котляревському (Полтава)|пам'ятника І.&nbsp;П.&nbsp;Івану Котляревському]] об'єднало в Полтаві провідну інтелігенцію України, адміністративна ж заборона виступів українською мовою революціонізувала суспільні настрої.

Під час революційних подій 1917—1920&nbsp;рр.років влада у Полтаві постійно змінювалась: в місті перебували представники [[УЦР]], [[Гетьманат]]у та [[УНР]] (від 30 березня&nbsp;— 20 січня 1918). Згодом, перед наступаючими військами [[РСЧА]], місто, без бою, було полишене [[Болбочан Петро Федорович|Болбочаном]]. Нетривалий час у місті перебували війська [[Біла армія|Білої армії]], під керівництвом генерала [[Май-Маєвський Володимир Зенонович|Май-Маєвського]].

Духовний потенціал Полтави відзначався ідейними злетами, належно оціненими лише наприкінці XX&nbsp;стстоліття. [[Кондратюк Юрій Васильович|Ю.&nbsp;Юрій Кондратюк]] у 4-х зошитах розрахував можливості космічних польотів у міжпланетному просторі. Свої перші кроки до ракетобудування у місті здійснив і один з розробників [[Катюша (реактивна установка)|«Катюші»]] [[Побєдоносцев Юрій Олександрович|Ю.&nbsp;Юрій Победоносцев]]. Шлях до сердець дітей торували видатні педагоги [[Макаренко Антон Семенович|А.&nbsp;Антон Макаренко]] і [[Ващенко Григорій Григорович|Г.&nbsp;Григорій Ващенко]]. У місті був заснований один з трьох в Україні національних університетів з історико-філологічним, правничим і медичним факультетами. Відомий археолог і педагог [[Рудинський Михайло Якович|М.&nbsp;Михайло Рудинський]] заснував [[Полтавський художній музей|художній музей]], 1920—30-ті&nbsp;рр.роки в історії Полтави позначилися поступовою індустріалізацією. У 130-тисячному (в 1939&nbsp;р.році) місті 42&nbsp;тис.тисячі робітників працювали на 83 промислових підприємствах, обсяг продукції яких у 20 разів перевищував дореволюційний рівень. З 1935&nbsp;р.році розпочалася реконструкція міста і до 1941&nbsp;р.року в ньому було збудовано 25 багатоповерхових будинків, розширено водопровід, споруджено електростанцію і каналізацію, на вулицях з'явилися автобуси, а в будинках зазвучало радіо. Полтавці були забезпечені доступною системою охорони здоров'я: 7 поліклініками та більш ніж 40 іншими медичними закладами. Було створено національну державну систему освіти з 5 інститутів (2,5 тис.тисячі студентів), 8 технікумів і 38 середніх шкіл (понад 17 тис.тисяч учнів) та інші. В 60 різноманітних навчальних закладах училося близько 30 тис.тисяч осіб. Крім того, працювало 35 бібліотек, 11 клубів, 4 музеї, 2 театри (у Полтаві почалася творча кар'єра [[Козловський Іван Семенович|І.&nbsp;Івана Козловського]]) і 2 кінотеатри, капела бандуристів на чолі з [[Хоткевич Гнат Мартинович|Г.&nbsp;Гнатом Хоткевичем]] (на її основі у Києві згодом створили Національну капелу бандуристів) , 2 науково-дослідних інститути (кормів і [[Інститут свинарства і агропромислового виробництва НААН|свинарства]]) та гравіметрична станція астрономічних досліджень. Місто прикрасили пам'ятники [[Пам'ятник Тарасові Шевченку (Полтава)|Т.&nbsp;Тарасові Шевченку]] (1926&nbsp;р.року) і [[Пам'ятник Миколі Гоголю (Полтава)|М.&nbsp;Миколі Гоголю]] (1934&nbsp;р.року).

[[18 вересня]] [[1941]]&nbsp;р.року до Полтави увійшли [[Вермахт|війська «Вермахту»[[Вермахт]]у». Місто стало адміністративним центром [[Полтавський ґебіт|Полтавського ґебіту]]<ref>[https://tribuna.pl.ua/news/sotsialni-standarti-po-nimetski-yak-zhila-poltava-pid-chas-natsistskoyi-okupatsiyi-1941-1943-rokiv/ Соціальні стандарти по-німецьки. Як жила Полтава під час нацистської окупації у 1941—1943 році]</ref>.

Військові дії IIїДругої СВ,світової війни перетворили значну частину міста, у котрому на честь перемоги в [[Харківська операція (1942)|Харківській операції]] з візитом перебував [[Адольф Гітлер]]<ref>[https://www.youtube.com/watch?v=w1h544ETtgs Гітлер у Полтаві]</ref>, на руїни. Було знищено всі 83 підприємства, електростанцію, водогін, каналізацію, 2/3 житлового фонду, навчальні і медичні заклади, театри, бібліотеки… За даними часів [[Радянська пропаганда|радянської пропаганди]] було розстріляно і закатовано [[Полтавський концентраційний табір|18200 полтавців]] (переважно євреї<ref>[https://web.archive.org/web/20131217224435/http://poltava-repres.narod.ru/skorbota/poltava.htm Німецький терор (1941-43) Полтавщина (Архів сайту)]</ref>), у тому числі 5087 дітей. До Німеччини вивезено {{num|20800}} осіб.

Перша за ліком полтавська [[Допоміжна поліція Третього Рейху|поліція]] мала назву «служба охорони та порядку міста Полтави», яка напряму підпорядковувалася військовому [[комендант]]у міста. Вона проіснувала до жовтня 1942 року, коли після приїзду націоналістів із західних областей все її керівництво було зміщено з посад&nbsp;— на їхні місця поставлені націоналісти. Також змінили структуру організації, яка отримала нову назву&nbsp;— «[[Українська допоміжна поліція|українська поліція]]» ({{lang-de|Ukrainische Hilfspolizei}}). «УП» діяла у Полтаві до 9 грудня 1942 року, після чого весь її склад було заарештовано німцями, а самі підрозділи реорганізовано у, очолювальні виключно німцями, «[[Шуцманшафт (Третій Рейх)|Шуцманшафти»]]<ref>{{Cite web|url=http://doa.in.ua/blog/1752|title=Нашивки, зброя та українці: як під час окупації Полтави працювала нацистська поліція|last=Дубина|first=Олег|website=doa.in.ua|language=uk-ua|accessdate=2018-06-28}}</ref>.

У місті діяли ланки [[Організація українських націоналістів (мельниківці)|ОУН(м)]] (її очолював міський голова [[Борківський Федір|Федір БорковськийБорківський]]) та [[Організація українських націоналістів революційна|ОУН (б)]] («Ярослав Мудрий»). Також діяло місцеве відділення [[Український Червоний Хрест|Українського Червоного Хреста]] (голова [[В'юн Галина Іванівна]]), але 1942&nbsp;р.року воно було розформоване, а замість нього створено «благодійний відділ» військової управи. Згідно тогочасного перепису 90&nbsp;% мешканців становили українці. За активності «мельниківців» від листопада 1941-го було узято під контроль місцеву газету, активізувалося культурне життя міста, відкрито два українських театри. Від 1942-го ставлення окупантів до [[Український націоналізм|національного руху]] змінилося: було розстріляно БорковськогоБорківського та газетну редакцію, масмедіа узяті під жорсткий контроль<ref>Джон Армстронг Украинский национализм. Факты и исследования. / Пер. П.&nbsp;В.&nbsp;Бехтин.&nbsp;— М.: Центрполиграф, 2008.&nbsp;— 368 с. (308—309 с.)&nbsp;— ISBN 978-5-9524-3894-1.</ref>.

23 вересня 1943&nbsp;р.року до Полтави увійшла Червона Армія. У грудні 1943&nbsp;р.року до Полтави було завезено 12&nbsp;тис.тисяч шкільних підручників і 4 тис.тисячі наукових та художніх книг. У 7 школах відновили навчання понад 10 тис.тисяч учнів. Повернулися з евакуації і розпочали заняття педагогічний, інженерів сільськогосподарського будівництва і сільськогосподарський інститути (в січні 1945&nbsp;р.року в них уже навчалося 1,5 тис.тисячі студентів).

Післявоєнне відновлення Полтави відбувалося в 1950-х рр.роках, пізніше&nbsp;— почалася газифікація міста, з'явилося телебачення. З 1962&nbsp;р.року вулицями закурсували перші тролейбуси. Символами відродженої духовності полтавців стали нова будова театру ім.імені Миколи М.Гоголя (1958&nbsp;р.року) і відбудова з руїн, залишених нацистами, унікального будинку краєзнавчого музею (1964&nbsp;р.року).

В місті діяли два військові виші&nbsp;— [[Петровський Полтавський кадетський корпус|перший на теренах України]] військово-освітній заклад з підготовки майбутніх офіцерів [[Полтавське вище зенітне ракетне командне училище|Зенітно-ракетне командне училище]] та [[Полтавський військовий інститут зв'язку|Інститут зв'язку ім.імені Маршала К.&nbsp;С.&nbsp;Москаленка]] і потужна [[Авіабаза Полтава|військова авіабаза]], на території якої дислокувалась 13-та гвардійська важка бомбардувальна авіадивізія, котрою в 1985—1987&nbsp;р.роках керував легендарний [[Джохар Дудаєв]]. Приблизно з 1980-х Полтава також поступово стає своєрідним «пансіоном» для військовослужбовців у відставці та членів їхніх сімей з усіх кутків Радянського Союзу.