Вільям Вордсворт: відмінності між версіями

У липні 1797 Вордсворти переїхали в Альфоксден (графство [[Сомерсетшир]]) — ближче до [[Колрідж|С. Т. Колріджа]], який жив в Нетер-Стові. За рік тісного спілкування з Колріджем склалася збірка ''Ліричні балади'' ({{lang-en|Lyrical Ballads}}), куди увійшли ''Оповідь про Старого Мореплавця Колріджа'', ''Недоумкуватий хлопчик'', ''Терен'', ''Рядки, написані на відстані декількох миль від Тінтернського абатства'' і інших вірші Вордсворта. Анонімне видання ''Балад'' вийшло у вересні 1798. Колрідж умовив Вордсворта почати епічну «філософічну» поему про «людину, природу і суспільство» під назвою ''Відлюдник'' ({{lang-en|The Recluse}}). Вордсворт із натхненням узявся за справу, але зав'язнув у композиції. В рамках цього задуму ним написані тільки віршований вступ ''Про людину, природу і життя'', автобіографічна поема ''Прелюдія'' ({{lang-en|The Prelude}}, 1798—18051798–1805) і ''Прогулянка'' (1806—18141806–1814). У Альфоксдені він також закінчив (але не опублікував) ''Пітера Бела'' ({{lang-en|Peter Bell}}).

У 1808 Вордсворти перебралися в просторіший будинок в тому ж Грасмирі. Там Вордсворт написав більшу частину ''Прогулянки'' і декілька прозаїчних творів, в тому числі свій знаменитий памфлет про Конвенцію в Цинтрі, продиктований співчуттям до іспанців під владою [[Наполеон]]а і обуренням зрадницькою політикою Англії. Цей період був затьмарений сваркою з Колріджем (1810—18121810–1812) і смертю в 1812 дочки Кетрін і сина Чарльза. У травні 1813 Вордсворти виїхали з Грасмира і влаштувалися в Райдел-Маунт, двома милями ближче до Емблсайду, де і прожили до кінця своїх днів. У тому ж році Вордсворт отримав за протекцією лорда Лонсдейла посаду державного вповноваженого з гербових зборів у двох графствах, Вестморленді і частини Камберленда, що дозволило йому забезпечити сім'ю. Цю посаду він виконував до 1842, коли йому призначили королівську пенсію — 300 фунтів на рік.

Після завершення наполеонівських воєн (1815) Вордсворт зміг наситити свою пристрасть до подорожей, кілька разів побувавши в Європі. ''Прелюдію'', «поему про своє життя», він закінчив ще в 1805, але в 1832—18391832–1839 ретельно її переписував, пом'якшуючи дуже відверті пасажі і вставляючи фрагменти, пройняті підкреслено християнськими настроями. У 1807 він випустив ''Вірші в двох томах'' ({{lang-en|Poems in Two Volumes}}), що включили багато великих зразків його лірики. ''Прогулянка'' вийшла в 1814, за нею в 1815 послідували перші збори віршів в двох томах (третій додався в 1820); у 1816 була опублікована ''Подячна ода'' ({{lang-en|Thanksgiving Ode}}) — на переможне закінчення війни; у 1819 побачили світ ''Пітер Белл'' і ''Візник'' ({{lang-en|The Waggoner}}), написаний ще в 1806, а в 1820 — цикл [[сонет]]ів ''Річка Даддон'' ({{lang-en|The River Duddon}}). У 1822 вийшли ''Церковні нариси'' ({{lang-en|Ecclesiastical Sketches}}), у формі сонетів про історію Англіканської церкви від часу її утворення. ''Знову в Ярров'' ({{lang-en|Yarrow Revisited}}, 1835) в основному писалося під враженням від поїздок до [[Шотландія|Шотландії]] в 1831 і 1833. Останньою книгою, виданою Вордсвортом, стали ''Вірші, написані переважно в юності і старості'' ({{lang-en|Poems, Chiefly of Early and Late Years}}, 1842), куди увійшли ''Мешканці прикордоння і рання поема ''Вина і скорбота'' ({{lang-en|Guilt and Sorrow}}).

Ніхто з [[поет]]ів, як Вордсворт, так глибоко не відчував природу, повну величі, краси і моральної досконалості. Недарма ж сам [[Пушкін Олександр Сергійович | О. Пушкін]] сказав про Вордсворта: «Вдали от суетного света // Природы он рисует идеал»<ref name="2abc">Neil R., Terry G. The idea of nature in english poety // Literature of nature.&nbsp;— Chicago-London: Fitzroy Dearborn Publishers, 1998.&nbsp;— P. 166—177166–177.</ref>. Його вірші про природу завжди носили, принаймні, приховано, [[релігія | релігійний]] характер.

Заява про моральні (не кажучи вже про юридичні) права природних об'єктів звучала в 1830-х роках воістину піонерною. Великі [[філософ]]и того часу&nbsp;— і [[Кант Іммануїл | І. Кант]], і [[Локк Джон | Д. Локк]] набиралися сміливості говорити лише про [[мораль]]ні права людей. І тільки через півтора століття західні екофілософи повернулися до цієї революційної ідеї Вордсворта<ref name="3abc"/>.

Погляди поета на дику природу, якій притаманні не тільки моральні права, а й [[естетика | естетичні]], [[етика | етичні]] та релігійні цінності, справили величезний вплив насамперед на англо-американських ідеологів і діячів природоохорони (особливо на [[Джон Раскін | Д. Раскіна]])<ref name="1abc"/><ref name="2abc"/><ref name="3abc"/>.

Крім усього іншого, Вільяма Вордсворта можна назвати не тільки філософом, але й практиком природоохорони. Оселившись зі своїм другом, відомим англійським поетом Кольриджем в Озерному регіоні Північної [[Англія | Англії]], в 1844&nbsp;р. він почав активні спроби зберегти цей малозмінений природний регіон від залізничної компанії «Кендал і Уіндермер»<ref name="2abc"/>.

Варто також зазначити, що величезною заслугою Вордсворта та інших поетів-романтиків стало відкриття краси тих явищ природи або природних [[пейзаж]]ів, на які люди раніше не звертали уваги або яких боялися. Що значно сприяло розвитку [[Екологічна естетика | природоохоронної естетики]]<ref name="1abc"/><ref name="3abc"/>.

* Вільям Вордсворт. Поезії. Пер. О.Мокровольського, М. Стріхи, Ю. Швайдака.&nbsp;— - Київ, 1991.

* Вільям Вордсворт. Поезії. Всесвіт. №&nbsp;5№5 1991. 240 с.&nbsp;— - С.: 171—177171-177

* Вільям Вордсворт. Поезії в перекладі М. Губко // «"Літературна Україна»" 13 лютого 2003 року.

== Посилання ==

* {{ЗЛ_XIX_1|частина=Вільям Вордсворт|сторінки =245-255}}