Типи екосистем: відмінності між версіями

Бореальні хвойні ліси (тайга) — північні райони [[Європа | Європи]], [[Азія | Азії]] та [[Північна Америка | Північної Америки]]. Клімат: довга і холодна зима, багато опадів випадає у вигляді снігу. Рослинність: панують вічнозелені хвойні ліси ([[ялина]], [[ялиця]], [[сибірська кедрова сосна]], [[модрина]], [[сосна]]) з потужною лісовоїлісовою підстилкою. Тваринний світ: великі травоїдні [[копитні]] ([[лось]], [[північний олень]]), дрібні рослиноїдні ссавці (заєць-біляк, [[білка]], гризуни), [[вовк]], [[рись]], [[лисиця]], [[ведмідь]], [[грізлі]], [[росомаха]], [[норка]] та інші хижаки, численні комахи-кровососи під час короткого літа. Безліч боліт і озер. Ґрунти підзолисті і дерново-підзолисті — малопотужні і бідні.

Пустелі трав'яниста і чагарникова (деякі райони Африки, наприклад [[Сахара]], Близького Сходу і Центральної Азії, Великий Басейн і південний захід [[США]], північ Мексики та ін.). Клімат: дуже сухий, з жарким вдень і холодними ночами, опадів менше 200–250 мм на рік. Рослинність: ксерофітні трави і рідкостойнийрідкостійний чагарник, [[кактус]]и, безліч [[ефемери|ефемерів]], швидко розвиваються після нетривалих дощів. Кореневі системи у рослин великі, поверхневі, що перехоплюють вологу рідкісних опадів, або стрижневі корені, що проникать у землю до рівня ґрунтових вод (30 м і глибше). Тваринний світ: різноманітні гризуни, жаби, ящірки, змії та інші плазуни, сови, орли, грифи, дрібні птахи і комахи у великій кількості, [[верблюд]]и. Ґрунти світло-бурі, [[сірозем]]и, [[такир]]и.

Складаючи дуже малу частину від усіх екосистем біосфери (наприклад, в будь-який відрізок часу в атмосфері води міститься в 10 разів більше, ніж у всіх річках світу), прісноводні екосистеми для людини мають неминуще значення, внаслідок того, що вони практично єдине джерело для побутових і промислових потреб. Прісні води на поверхні континентів утворюють річки, озера, болота, заповнюють штучні ставки і великі водосховища. Прісні води можуть перебувати в тікучомутекучому, у відносно нерухомому, стоячому і проміжному станах.

# розподіл кисню більш рівномірний, тактому якщо практично відсутня стратифікація.

У великих річках спостерігається поздовжня зональність: у верхів'ях — угруповання перекатів, в низов'ях — плес, між ними місцями виникають і ті й інші. До низов'ямя видовий склад риб збіднюється, але збільшуються їх розміри.

Морське середовище неперервне і займає понад 70% поверхні планети. Глибина [[океан]]у величезна (до 11 км), але життя є у всіх його куточках і найбільш багате поблизу суші. Бар'єрами для пересування тварин є температура, солоність, глибина, тим не менш, в океані відсутні абіотичні зони. Через постійно діючіпостійні вітри — [[пассат]]и — в океанах і морях відбувається постійна циркуляція води за рахунок потужних течій, що виключає дефіцит кисню в глибинах океану. Найбільш продуктивні в Світовому океані області апвелінгу. [[Апвелінг]] — процес підйому холодних вод з глибини океану там, де вітри постійно переміщують воду геть від крутого материкового схилу, взамін якої піднімається з глибини вода, збагачена біогенами. Високопродуктивні і багаті біогенами, за рахунок привносапривнесення їх з суші, води естуаріїв. Солоність у них коливається за сезонами року, тому тут живуть евригалінні організми, на відміну від таких у відкритому океані (середня солоність 35 г/л), які є стеногалінними.

Біогенні елементи — важливий фактор, що лімітує в морському середовищі, де їх міститься кілька частин на мільярд частин води. Але ці елементи швидко перехоплюються організмами, потрапляючи в їх трофічні ланцюги, практично не досягнувши гетеротрофної зони (біологічний круговорот). Отже, низька концентрація біогенів ще не свідчить про їх загальний дефіцит. Головним чинником, що диференціює морську біоту, є глибина моря: материковий [[шельф]] різко змінюється материковим схилом, плавно переходить у материкове підніжжя, яке опускається нижче до рівного ложа океану — [[абісаль]]ної рівнини. Цим морфологічним частинам океану приблизно відповідають такі зони: неритична — [[шельф]]у (з літораллю — припливно-відпливною зоною), [[батіаль]]на — материкового схилу і його підніжжю; [[абісаль]]на — область океанічних глибин від 2000 до 5000 м. Область відкритого океану за межами шельфу називають океанічною. Все населення океану, так само як і в прісноводних екосистемах, ділиться на [[планктон]], [[нектон]], [[бентос]]. Планктон і нектон, все, що живе у відкритих водах, утворює так звану пелагічну зону. Сама верхня частина океану, куди проникає світло і де створюється первинна продукція, називається евфотичною. Її потужність у відкритому океані доходить до 200 м, а в прибережній частині — не більше 30 м. У порівнянні з кілометровими глибинами, ця зона досить тонка і відокремлюється компенсаційноїкомпенсаційною зоною від значно більшої водної товщі, аж до самого дна — афотичної зони. Біотичні угруповання кожної із зазначених зон, крім евфотичної, поділяються на бентосні і пелагічні. У них до первинних консументів відносяться [[зоопланктон]], комах в морі екологічно замінюють [[ракоподібні]]. Переважна кількість великих тварин — хижаки. Для моря характерна дуже важлива група тварин, яку називають сесильними (прикріпленими). Їх немає в прісноводних системах ([[морські лілії]]). Всі тварини бентосу у своєму життєвому циклі проходять пелагічну стадію у вигляді личинок. Область континентального шельфу, обмежена глибиною моря до 200 м має найбагатшу фауну в океані. Дуже багатий кормом [[планктон]] за рахунок личинок бентосної фауни. Області апвелінгу розташовані уздовж західних пустельних берегів [[континент]]ів. Вони багаті рибою і птахами, які живуть на островах. Але при зміні напрямку вітру приходить спад «цвітіння» планктону і настає масова загибель риб внаслідок розвитку безкисневих умов ([[евтрофікація]]). [[Лиман]]и — це напівзамкнуті прибережні водойми. Вони являють собою [[екотон]]и між прісноводними і морськими [[екосистема]]ми. Лимани високопродуктивні, є пастками біогенних речовин. Океанічні області — [[евфотична зона]] відкритого океану, бідні на біогенні елементи. Це води «пустелі» у порівнянні з прибережними. Зони Арктики і Антарктики багато продуктивніше, тактому якщо щільність планктону зростає при переході до холодних морів і фауна риб і китів тут значно багатша. Екосистеми глибоководних рифтових зон океану знаходяться на глибині близько 3000 м і більше, в суцільній темряві, де неможливий фотосинтез, переважає сірководневе забруднення, є виходи гарячих підземних вод, високі концентрації отруйних металів, і, тим не менш, тут існує життя.