Відмінності між версіями «Типи екосистем»

2 байти вилучено ,  11 місяців тому
м
нема опису редагування
м (→‎Прісноводні і морські екосистеми: заміна, replaced: см3 → см³ за допомогою AWB)
м
 
 
=== Бореальні хвойні ліси (тайга) ===
Бореальні хвойні ліси (тайга) — північні райони [[Європа | Європи]], [[Азія | Азії]] та [[Північна Америка | Північної Америки]]. Клімат: довга і холодна зима, багато опадів випадає у вигляді снігу. Рослинність: панують вічнозелені хвойні ліси ([[ялина]], [[ялиця]], [[сибірська кедрова сосна]], [[модрина]], [[сосна]]) з потужною лісовоїлісовою підстилкою. Тваринний світ: великі травоїдні [[копитні]] ([[лось]], [[північний олень]]), дрібні рослиноїдні ссавці (заєць-біляк, [[білка]], гризуни), [[вовк]], [[рись]], [[лисиця]], [[ведмідь]], [[грізлі]], [[росомаха]], [[норка]] та інші хижаки, численні комахи-кровососи під час короткого літа. Безліч боліт і озер. Ґрунти підзолисті і дерново-підзолисті — малопотужні і бідні.
 
=== Листопадні ліси помірної зони ===
 
=== Пустелі трав'яниста і чагарникова ===
Пустелі трав'яниста і чагарникова (деякі райони Африки, наприклад [[Сахара]], Близького Сходу і Центральної Азії, Великий Басейн і південний захід [[США]], північ Мексики та ін.). Клімат: дуже сухий, з жарким вдень і холодними ночами, опадів менше 200–250 мм на рік. Рослинність: ксерофітні трави і рідкостойнийрідкостійний чагарник, [[кактус]]и, безліч [[ефемери|ефемерів]], швидко розвиваються після нетривалих дощів. Кореневі системи у рослин великі, поверхневі, що перехоплюють вологу рідкісних опадів, або стрижневі корені, що проникать у землю до рівня ґрунтових вод (30 м і глибше). Тваринний світ: різноманітні гризуни, жаби, ящірки, змії та інші плазуни, сови, орли, грифи, дрібні птахи і комахи у великій кількості, [[верблюд]]и. Ґрунти світло-бурі, [[сірозем]]и, [[такир]]и.
 
=== Напіввічнозелені сезонні (листопадні) тропічні ліси ===
 
== Прісноводні і морські екосистеми ==
Складаючи дуже малу частину від усіх екосистем біосфери (наприклад, в будь-який відрізок часу в атмосфері води міститься в 10 разів більше, ніж у всіх річках світу), прісноводні екосистеми для людини мають неминуще значення, внаслідок того, що вони практично єдине джерело для побутових і промислових потреб. Прісні води на поверхні континентів утворюють річки, озера, болота, заповнюють штучні ставки і великі водосховища. Прісні води можуть перебувати в тікучомутекучому, у відносно нерухомому, стоячому і проміжному станах.
 
Лімітуючі чинники водного середовища — температура, прозорість, течія, солоність та ін. Багато водних тварин — стенотермні — для них небезпечно навіть невелике теплове забруднення. Прозорість — глибина зони, в якій можливий [[фотосинтез]] при проникненні сонячного світла. Течія впливає на поширення організмів і зміст газів і солей. Найважливішим лімітуючим фактором є [[концентрація кисню]]. Лімітуючі з біогенних солей — [[нітрати]] і [[фосфати]]. Різниця в концентрації солей у [[гідробіонт]]ів з навколишнім водним середовищем може підвищувати або знижувати тиск рідини в тілі риби, і те й інше веде до її загибелі. Тому прісноводні риби не можуть жити в морі, а морські — в прісноводній водоймі. Але є риби зі спеціальним механізмом осмотичної регуляції, здатні жити в обох середовищах ([[лосось]] та ін.).
# течія — важливий лімітуючий і контролюючий фактор;
# обмін між водою і сушею значно більш активний;
# розподіл кисню більш рівномірний, тактому якщо практично відсутня стратифікація.
У великих річках спостерігається поздовжня зональність: у верхів'ях — угруповання перекатів, в низов'ях — плес, між ними місцями виникають і ті й інші. До низов'ямя видовий склад риб збіднюється, але збільшуються їх розміри.
 
Заболочені угіддя та болота. Болота за своїм походженням бувають верхові і низинні. Низинні живляться підземними водами і утворюються при заростанні озер, річкових стариць та інших водойм, а верхові — атмосферними опадами і можуть виникнути в будь-якому пониженні, навіть на схилах гір. Болота вкриті водними макрофітами, болотними рослинами і чагарниками. Болотні ґрунти і торфовища містять багато вуглецю (14-20%). Їх сільськогосподарська обробка призводить до виділення в атмосферу великої кількості вуглекислого газу.
 
Морське середовище неперервне і займає понад 70% поверхні планети. Глибина [[океан]]у величезна (до 11 км), але життя є у всіх його куточках і найбільш багате поблизу суші. Бар'єрами для пересування тварин є температура, солоність, глибина, тим не менш, в океані відсутні абіотичні зони. Через постійно діючіпостійні вітри — [[пассат]]и — в океанах і морях відбувається постійна циркуляція води за рахунок потужних течій, що виключає дефіцит кисню в глибинах океану. Найбільш продуктивні в Світовому океані області апвелінгу. [[Апвелінг]] — процес підйому холодних вод з глибини океану там, де вітри постійно переміщують воду геть від крутого материкового схилу, взамін якої піднімається з глибини вода, збагачена біогенами. Високопродуктивні і багаті біогенами, за рахунок привносапривнесення їх з суші, води естуаріїв. Солоність у них коливається за сезонами року, тому тут живуть евригалінні організми, на відміну від таких у відкритому океані (середня солоність 35 г/л), які є стеногалінними.
 
Біогенні елементи — важливий фактор, що лімітує в морському середовищі, де їх міститься кілька частин на мільярд частин води. Але ці елементи швидко перехоплюються організмами, потрапляючи в їх трофічні ланцюги, практично не досягнувши гетеротрофної зони (біологічний круговорот). Отже, низька концентрація біогенів ще не свідчить про їх загальний дефіцит. Головним чинником, що диференціює морську біоту, є глибина моря: материковий [[шельф]] різко змінюється материковим схилом, плавно переходить у материкове підніжжя, яке опускається нижче до рівного ложа океану — [[абісаль]]ної рівнини. Цим морфологічним частинам океану приблизно відповідають такі зони: неритична — [[шельф]]у (з літораллю — припливно-відпливною зоною), [[батіаль]]на — материкового схилу і його підніжжю; [[абісаль]]на — область океанічних глибин від 2000 до 5000 м. Область відкритого океану за межами шельфу називають океанічною. Все населення океану, так само як і в прісноводних екосистемах, ділиться на [[планктон]], [[нектон]], [[бентос]]. Планктон і нектон, все, що живе у відкритих водах, утворює так звану пелагічну зону. Сама верхня частина океану, куди проникає світло і де створюється первинна продукція, називається евфотичною. Її потужність у відкритому океані доходить до 200 м, а в прибережній частині — не більше 30 м. У порівнянні з кілометровими глибинами, ця зона досить тонка і відокремлюється компенсаційноїкомпенсаційною зоною від значно більшої водної товщі, аж до самого дна — афотичної зони. Біотичні угруповання кожної із зазначених зон, крім евфотичної, поділяються на бентосні і пелагічні. У них до первинних консументів відносяться [[зоопланктон]], комах в морі екологічно замінюють [[ракоподібні]]. Переважна кількість великих тварин — хижаки. Для моря характерна дуже важлива група тварин, яку називають сесильними (прикріпленими). Їх немає в прісноводних системах ([[морські лілії]]). Всі тварини бентосу у своєму життєвому циклі проходять пелагічну стадію у вигляді личинок. Область континентального шельфу, обмежена глибиною моря до 200 м має найбагатшу фауну в океані. Дуже багатий кормом [[планктон]] за рахунок личинок бентосної фауни. Області апвелінгу розташовані уздовж західних пустельних берегів [[континент]]ів. Вони багаті рибою і птахами, які живуть на островах. Але при зміні напрямку вітру приходить спад «цвітіння» планктону і настає масова загибель риб внаслідок розвитку безкисневих умов ([[евтрофікація]]). [[Лиман]]и — це напівзамкнуті прибережні водойми. Вони являють собою [[екотон]]и між прісноводними і морськими [[екосистема]]ми. Лимани високопродуктивні, є пастками біогенних речовин. Океанічні області — [[евфотична зона]] відкритого океану, бідні на біогенні елементи. Це води «пустелі» у порівнянні з прибережними. Зони Арктики і Антарктики багато продуктивніше, тактому якщо щільність планктону зростає при переході до холодних морів і фауна риб і китів тут значно багатша. Екосистеми глибоководних рифтових зон океану знаходяться на глибині близько 3000 м і більше, в суцільній темряві, де неможливий фотосинтез, переважає сірководневе забруднення, є виходи гарячих підземних вод, високі концентрації отруйних металів, і, тим не менш, тут існує життя.
 
== Див. також ==