Дон Кіхот: відмінності між версіями

Роман має епізодичну структуру. Хоча роман і жартівливого характеру, друга частина ─ серйозний філософський роздум на тему обману. Дон Кіхот служив джерелом натхнення не тільки в літературі, а й набагато пізніше в музиці і живописі, надихаючи [[Пабло Пікассо]] та [[Ріхард Штраус|Ріхарда Штрауса]]. Контраст між високим, худим, вигадливим та ідеалістичним Доном Кіхотом і товстим, присадкуватим, стомленим від життя Санчо Пансою ─ лейтмотив, що наслідувався багато разів після публікації книжки. Мрії гідальга ─ об'єкт образливих і жорстоких розіграшів у романі. Навіть вірний та простодушний Санчо ненавмисно був змушений обманювати його в деяких питаннях. Роман — сатира ортодоксальності, правдивості, точності та навіть патріотизму. В спробі вийти поза просту розповідь історії, щоб пояснити індивідуалізм своїх персонажів, Сервантес допоміг зменшити моду на літературно обмежені лицарські романи, які пародіював ву своєму творі.

Роман Мігеля де Сервантеса збагатив культуру Європи. Імена його персонажів: Дон Кіхот, Санчо Панса, Дульсінея відомі практично кожному європейцю. В українській мові, наприклад, вживається дієслово «дон-кіхотствувати», яке означає боротися за шляхетну, безнадійну справу, як лицар навіть собі на шкоду. Ілюстрації до роману робило безліч європейських художників, серед яких —

* «Don Quixote» (теле-фільмтелефільм, 2000)  — реж. Пітер Йєтс (Hallmark Entertainment, [[Turner Network Television]])

У 1927 році з'явився скорочений український переклад «Дон Кіхота» [[Іванов Микола Олексійович|Миколи Іванова]], що неодноразово перевидавався у різних видавництвах, зокрема у 1935, 1936, 2007, 2010, 2011 та 2018 роках. Переклад не ідеальний, бо, по-перше, він скорочений, а по -друге, як зазначав [[Микола Лукаш]] ''«переклад Миколи Іванова […] дуже залежить від російських версій [перекладу Дон Кіхота]»''.<ref name="Savchyn"/>

У [[1955]] році був опублікований скорочений український переклад Дон Кіхота у виконанні [[Козаченко Василь Павлович|Василя Козаченка]] та [[Кротевич Євген Максимович|Євгена Кротевича]], але вадою цього перекладу була його вторинність, адже перекладачі його перекладали не з іспанського оригіналу, а з російського скороченого перекладу Ніколая Любімова.<ref name="chtyvo_1">[http://web.archive.org/web/20200806233615/https://www.chytomo.com/mykola-lukash-borotba-donkikhota-z-vitriakamy-perekladu/ Микола Лукаш: боротьба донкіхота з вітряками перекладу]. chytomo.com. 06.11.2019</ref><ref name="Savchyn">Савчин, Валентина. [http://web.archive.org/web/20200719045853/http://old.lingua.lnu.edu.ua/Foreign_Philology/Foreign_Philology/Foreign_Philology_124/articles/Savchyn.pdf Про що говорять нотатки перекладача?] // Іноземна філологія. Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка. No 124 за 2012 рік. 323 стор.: С. 153—160</ref> За свідченням українського літературного критика [[Григорій Кочур|Григорія Кочура]], ''«навіть прислів'я і приказки, якими так охоче сипле в романі Санчо Панса, були скальковані з російської»'' й єдиним вартісним що було у цьому перекладі були ''«хіба що поетичні вставки, які переклав [з іспаномовного оригіналу] [[Микола Лукаш]]»''.<ref name="kochur"/> Цей переклад-з-перекладу нищівно критикували також українські перекладачі, включно з Миколою Лукашем, який у своїй доповіді на Республіканській нараді перекладачів у Києві 1956 року<ref>у виданому 1957 року збірнику матеріялів наради доповідь було знято через втручання впливових літераторів, чиї переклади критикував Лукаш. Цю доповідь було віднайдено лише у незалежній Україні науковцями-спеціалістами з лукашезнавста. Зокрема про цю доповідь згадує Борис Черняков у своїй статті вміщеній у книзі ''Микола Лукаш: Моцарт українського перекладу'' (Вінниця: Нова книга, 2009)</ref> нарікав найбільше саме на український переклад «Дон-Кіхота» Козаченка та Кротевича, що підтверджується великим листом-відповіддю<ref>Василь Козаченко, Євген Кротевич. [З приводу критики М. Лукаша нашого перекладу "Дон Кіхота"] // Протей: перекладацький альманах. Вип. 2. Народна українська академія, Кафедра теорії та практики перекладу. Харків: Видавництво НУА. 2009. 640 стор.: С. 596–605; також цей лист було опубліковано на сторінках 234-245 у збірці ''Микола Лукаш: Моцарт українського перекладу'' (Вінниця: Нова книга, 2009)</ref> Лукашу написаного опісля Козаченком та Кротевича.<ref name="Lukash_mozart_2009">Борис Черняков. [Корифей українського художнього перекладу Микола Лукаш] // Борис Черняков, Леонід Черноватий, В'ячеслав Карабан (упорядники). [https://books.google.com/books?id=5Z_8CQAAQBAJ Микола Лукаш: Моцарт українського перекладу]. Вінниця: Нова книга, 2009. 445 стор.: С. 26-27. ISBN 978-966-382-196-2.</ref> На цій же Республіканській нараді перекладачів у Києві 1956 року головуючий на засіданні [[Новиченко Леонід Миколайович|Леонід Новиченко]] підсумував критику цього перекладу тезою, що ''"На такий переклад треба видумувати статтю карного кодексу. Це страшна компроментація української літератури, української мови, а вже не кажу про престиж цих авторів, хоча один з них мій друг, але він дорівнює зараз нулю. Це несусвітна халтура. Я не думаю, що перекладач може себе поважати, коли зробив блюзнірство з класики і української мови, а потім буде скаржитися, що Книгторг з деякими побоюваннями підходить до розповсюдження літератури, виданої українською мовою. Хто буде читати такий переклад? Треба буде звернутися до органів юстиції для запобігання таких перекладів."''<ref name="Lukash_mozart_2009"/> Пізніше у 1957 році у літературно-перекладацькій збірці ''Питання Перекладу'' (Київ: Держлітвидав УРСР, 1957), посилаючись на доповідь Лукаша на Республіканській нараді перекладачів у Києві 1956 року, [[Пригара Марія Аркадіївна|Марія Пригара]] назвала переклад Дон Кіхота виконаний Кротевичем/Козаченком "ганебним ляпсусом".<ref>Питання Перекладу. Київ: Держлітвидав УРСР. 1957. 208 стор.: С. 189</ref> Зауважте, що у багатьох українських літературознавчо-перекладацьких працях помилково вказано що переклад 1955 року Козаченка/Кротевича став першим повним україномовним перекладом Дон Кіхота (див., наприклад, Лада Коломієць ''Український художній переклад та перекладачі 1920-30-х років'' (Вінниця: Нова книга, 2015<ref>Коломієць Лада. ''[http://chtyvo.org.ua/authors/Kolomiiets_Lada/Ukrainskyi_khudozhnii_pereklad_ta_perekladachi_1920-30-kh_rokiv/ Український художній переклад та перекладачі 1920-30-х років]''. Вінниця: Нова Книга. 2015. 360 стор.: С. 263. ISBN 978-966-382-574-8</ref>) та насправді цей переклад-з-перекладу був скороченим варіантом роману, оскільки першоджерело-переклад російською Ніколая Любімова було скороченим варіантом роману.

Повний український переклад з оригіналу мав на меті здійснити видатний український перекладач [[Микола Лукаш]], проте за життя не встиг довершити другий том роману. Згодом неперекладені Лукашем частини другого тому роману допереклав спочатку [[Перепадя Анатоль Олексійович|Анатоль Перепадя]] у 1995 році (цей переклад Лукаша зі вставками перекладу Перепаді у другому томі був виданий у 1995 та 2005 роках у київському видавництві [[Дніпро (видавництво)|Дніпро]] та у 2008 році у [[Харків|харківському]] видавництві [[Фоліо]]), а пізніше у 2017 році їх заново допереклав [[Євген Тарнавський]] (цей переклад Лукаша зі вставками перекладу Тарнавського у другому томі був виданий у 2017<ref>[http://web.archive.org/web/20200719004324/https://folio.com.ua/books/Don-Kihot-2 Міґель де Сервантес Сааведра&nbsp;— Дон Кіхот. Частина друга]. folio.com.ua, 2017</ref> та 2019<ref>[http://web.archive.org/web/20200719005622/https://folio.com.ua/books/Premudriy-gidalgo-Don-Kihot-z-Lamanchi-U-dvoh-chastinah-Chastina-druga Міґель де Сервантес Сааведра&nbsp;— Дон Кіхот. Частина друга]. folio.com.ua, 2019</ref> роках у [[Харків|харківському]] видавництві [[Фоліо]]), оскільки, як відомо, після смерті Перепаді у 2008 році його родичі-правовласники своїми вимогами про захмарні гонорари фактично заблокували перевидання всіх україномовних перекладів Перепаді.<ref>[https://zbruc.eu/node/96506 Перепадя, чао]. zbruc.eu, 25 березня 2020</ref>