Дванадцять місяців (п'єса): відмінності між версіями

'''«Дванадцять місяців»''' ({{lang-ru|Двенадцать месяцев}}) — драматична п'єса-казка радянського письменника [[Самуїл Маршак|Самуїла Маршака]]. Твір написано в 1942—1943 роках для Московського художнього театру. Вперше п'єсу поставлено 1947 року на сцені Московського театру юного глядача, а 1948 року — — на сцені Московського художнього театру. П'єса складається із чотирьох дій та восьми картин.

Принцеса вважає, що за її наказом у зимову пору року можуть розцвісти навіть [[Підсніжник|проліски]], тому ванавона видає наказ щедро винагородити того, хто принесе такі бажані їй квіти. Дізнавшись про указ, зла мачуха посилає у зимовий ліс свою [[Пасербиця|пасербицю]], щоб та у будь-який спосіб роздобула проліски. Дівчинка натрапляє на галявину, де коло багаття гріються брати-місяці. Вони допомагають дівчинці знайти квіти, а Квітень дарує їй чарівний перстень.

Професор навчає Королеву, чотирнадцятирічну норовливу дівчинку. Коли мова заходить про Новий рік, вона бажає, щоб завтра на святковий стіл їй принесли проліски, аби вона могла на них подивитись .Професор запевняє, що це неможливо, але Королева видає наказ — — той, хто принесе кошик таких бажаних їй квітів, отримає такий самий кошик золота. Мачуха та її рідна дочка мріють про таку нагороду, тому щойно пасербиця повертається з хмизом, вони знову надсилають її до лісу — — виконувати наказ Королеви.

Одразу настає весна, а згодом й літо. Навколо Королеви стає сухо і тепло, з'являється ведмідь, який лякає Королеву, але не завдає їй шкоди іта втікає до лісу. Настає осінь. Промокнувши під сильним осіннім проливним дощем, Королева раптово мерзне, оскільки настає зима. Завірюха забирає всі шуби, які з себе скинули придворні, що залишають Королеву саму, і тікають назад до палацу. З Королевою залишаються лише старий солдат та професор, однак їхати на санах вони не можуть, оскільки придворні розпрягли коней, на яких й втекли.

З лісу виходить старий Січень у білій шубі іта пропонує кожному загадати одне бажання. Королева бажає повернутись додому, професор — — щоб пори року вернулись на свої місця, солдат — — просто погрітися біля багаття, а мачуха з дочкою — — шуби «хоч би з соболевого хутра». Січень починає з останнього бажання і дарує матері з дочкою шуби. Вони сваряться і «лаються», що не просили соболиних шуб, після чого обертаються на собак, яких запрягають в сани , на яких Королева повертається до палацу.

Солдат приходить погрітися біля багаття братів-місяців. Там він зустрічає пасербицю, яка одягнена у все нове, а поруч запряжені прекрасні білосніжні коні. На собаках далеко не заїдеш, тому солдат просить Королеву, аби вона попрохала пасербицю їх підвести. Як тільки вона не намагалась — — і наказувала, і обіцяла щедро винагородити — — головна героїня відмовлялася. Солдат пояснює гордовитій Королеві, як треба просити «по-доброму», і вона можливо вперше у своєму житті проказуєпромовляє слово «будь ласка». Пасербиця з радістю садить усіх в сани іта дає кожному по шубі. Усі їдуть додому, залишивши братів-місяців біля новорічного багаття.