Патрік Пірс: відмінності між версіями

'''Патрік Генрі Пірс''' ({{lang-en|Patrick Henry Pearse}}, {{lang-ga|Pádraig Anraí Mac Piarais}}; 10 &nbsp;листопада 1879, [[Дублін]] &nbsp;— 3 травня 1916, Дублін) &nbsp;— ірландський поет, письменник, учитель, адвокат, революціонер і політик. Один із лідерів [[Великоднє повстання|Великоднього повстання]]<ref>{{Cite web|url=http://www.azov.press/ukr/velikodn-povstannya---ternoviy-shlyah-do-nezalezhnoi-irlandii|title=Великоднє повстання |language=ua|accessdate=2017-12-22}}</ref> 1916 року.

Народився в [[Дублін|Дубліні]]і, в будинку № &nbsp;27 по вулиці Грейт-Браунсвік (нині вулиця Пірса). Його батько, Джеймс Пірс, англієць, працював муляром і скульптором, в 1850-х роках заснував власну справу, пов'язану з будівельними та оздоблювальними роботами. Бізнес процвітав, і Пірс виріс в досить забезпеченій сім'ї середнього класу. Крім нього у подружжя Пірс було ще троє дітей: Маргарет, Мері і Вільям. Крім того, у Джеймса Пірса було четверо дітей (Емілі, Джеймс, Агнес і Емі -&nbsp;— останні дві дочки померли в дитинстві) від першого шлюбу.

У 1896 році вступив в Гельську лігу. У 1903 році йому вже довірили посаду редактора в офіційному друкованому органі Гаельської ліги -&nbsp;— газеті «An Claidheamh Soluis» ( «Меч світла»). В цей же час він починає писати вірші й оповідання -&nbsp;— як англійською, так і на ірландській. Щоліта намагається їздити в сільські регіони Ірландії, в [[Коннахт]] або [[Голвей (графство)|Голуей]]. Крім участі в кельтському відродженні, до 1900 року отримав звання [[Бакалавр мистецтв|бакалавра мистецтв сучасних мов]] (ірландська, англійська і французька) в Королівському Ірландському університеті, а також був прийнятий в Кінгс-інн (тобто, отримав право працювати баристером) в 1901 році.

Пірс вірив, що мова є важливою частиною національної самосвідомості. Спостерігаючи за ірландської шкільною системою, він прийшов до висновку, що вона спрямована на виховання добропорядних англійців, або слухняних ірландців. Для Пірса, як і для багатьох інших діячів кельтського відродження, справа збереження мови було справою першорядної важливості. Однак, на початку ХХ століття, навіть багато католицьких шкіл відмовлялися від викладання ірландською мовою. Пірс вирішує відкрити свою школу, повністю [[Двомовність|двомовну]]. І в 1908 році він за підтримки свого брата і Томаса Макдони став засновником школи святої Енди. Спочатку школа розташовувалася в дублінському передмісті [[Рейнель|Ренель]], проте через два роки Пірс переніс її в Ратфарнем, інше передмістя Дубліна.

Наступні кілька років Пірс з успіхом втілював в життя свої плани. Навчання включало в себе уроки ірландської мови, літератури, історії, Пірс виїжджав з учнями в [[Гелтахт]] на заході Ірландії, потім підшукав більш, як йому здавалося, ідилічне місце для школи -&nbsp;— в Ратфернемі. Пірс на додачу брав участь у створенні школи св. Іти -&nbsp;— жіночого навчального закладу зі схожими принципами.

Незважаючи на всі старання, фінансові справи школи (і самого Пірса) йшли недобре. До того ж, в 1913 році він затіяв видання власної газети «An Barr Buadh»<ref>{{Cite web|url=http://www.anphoblacht.com/contents/1818|title=An Barr Buadh |language=en|accessdate=2017-12-22}}</ref> ( «Труба перемоги»). Намагаючись їх виправити, в 1914 році Пірс поїхав у фандрайзингову поїздку в [[Сполучені Штати Америки|США]], де, завдяки своїм ораторським талантам, йому вдалося переконати деяких ірландських емігрантів (таких, як Джон Дівой і Джозеф Макгарріті) спонсорувати школу.

У 1911 році Парламент прийняв закон, за яким Палата лордів більше не могла накласти [[вето]] на закон, прийнятий [[Палата громад Великої Британії|Палатою громад]]. Це відродило рух на підтримку гомруля -&nbsp;— законопроєкту, який раніше вже двічі був ветований [[Палата лордів Великої Британії|Палатою лордів]]. В початку 1912 Джон Редмонд, лідер Ірландської парламентської партії, ініціював в Ірландії рух на підтримку [[Акт про уряд Ірландії (1914)|законопроєкту про гомрул]]. Пірс брав участь в цих заходах і навіть виголосив промову на підтримку законопроєкту. Пірс говорив по-ірландськи і закінчив свою промову словами: «Ми повинні дати зрозуміти англійцям, що якщо вони знову обдурять нас, вся Ірландія покриється червоним полум'ям війни».

У листопаді 1913 року взяв участь в створенні «ірландських добровольців» -&nbsp;— організації, покликаної забезпечити успішний вступ в силу закону про гомрулі (на той час, вже пройшов через [[Палата громад Великої Британії|Палату громад]]). Пірс виступив з промовою і став одним з членів керуючого комітету і навіть більш того -&nbsp;— був призначений відповідальним за організацію, тобто відповідав за залучення нових членів і координацію секцій всередині «Добровольців». Пірс продовжує писати статті -&nbsp;— тепер уже і в підтримку нової організації -&nbsp;— а також виступає в якості її публічного представника. Зокрема, разом з сером Роджером Кейсмент в січні 1914 він відвідав [[Лімерик (місто)|Лімерик]], де виступив на мітингу прихильників гомруля.

У лютому 1914 року вирушив до США. Спочатку планував провести лекційне турне ще в 1910 році, проте відправитися вдалося лише через чотири роки. Не добившись грошей від помірних представників ірландської діаспори в Америці, Пірс звернувся до радикалів, таких як Дівой і Макгерріті. Щоб завоювати їхню довіру, Пірс, за рекомендацією Кларка, Хобсона і Макдермотта, вступив в Ірландське республіканське братство<ref>{{Cite web|url=http://vsviti.com.ua/collections/24089|title=10 таємних організацій, які створили сучасний світ|language=ua|accessdate=2017-12-22}}</ref>.

Розмови про організацію повстання велися в ІРБ з початку 1914 року, але [[Томас Джеймс Кларк|Кларк]] переконав своїх товаришів почекати, поки вплив ІРБ серед «ірландських добровольців"» не зміцниться. Після початку [[Перша світова війна|Першої Світової війни]]<ref>{{Cite web|url=http://territoryterror.org.ua/uk/resources/calendar/details/?newsid=419|title=Перша світова війна|language=ua|accessdate=2017-12-22}}</ref> становище змовників ускладнилося: з одного боку, було вирішено скористатися непростим становищем Британії через війну і організувати повстання найближчим часом. З іншого боку, Джон Редмонд звернувся до «Добровольців» із закликом записуватися в британську армію, викликавши таким чином розкол в русі. Пірс був одним з лідерів тих, хто проігнорував цей заклик. Він і його товариші опинилися в меншості: їх залишилося близько 15 000 чоловік проти 175 000.

В кінці 1914 року Пірс був призначений відповідальним за військові операції в «ірландських добровольцях». У 1915 році він активно їздив по країні, виголошував промови, читав лекції, пропагуючи ідеї вільної та республіканської Ірландії. Також він займався організацією маневрів, маршів і стрільб для учасників «Добровольців». Чим довше затягувалася війна, тим більше симпатій викликала у ірландців кампанія «Добровольців». Пірс, Кларк і інші члени ІРБ приступили до планування повстання і зробили спроби заручитися допомогою Німеччини. 1 серпня 1915 року на похоронах Єремії О'Донован Пірс сказав надгробну промову, яку закінчив знаменитою фразою «Невільна Ірландія ніколи не буде мирною».

* Колпаков А. Д. «"Ірландія- бунтівний острів »", Москва 1965