Любченко Панас Петрович: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
MikeZah (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
Немає опису редагування Мітки: Скасовано Візуальний редактор |
||
Рядок 37:
}}
[[Файл:Liubchenko Soc Kiev 1936 11 p01.jpg|thumb|270px|Голова Раднаркому УСРР на трибуні Надзвичайного VIII Всесоюзного з'їзду Рад, листопад 1936 року]]
'''Лю́бченко Пана́с Петро́вич''' ({{ДН2|14|1|1897|2}}, [[Кагарлик]], [[Київська губернія]], [[Російська імперія]] — {{ДС|30|8|1937}}, [[Київ]], [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|Українська РСР]], [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]]) — український радянський партійний та [[державний діяч]], відіграв керівну роль у
== Біографія ==
Рядок 46:
У квітні 1914 — квітні 1915 року — лікарський помічник (фельдшер) 33-го піхотного Єлецького полку російської імператорської армії. У травні 1915 — лютому 1917 року — лікарський помічник військового госпіталю в Києві. У [[1916]]–[[1917]] роках брав участь у видавництві журналів «Соціалістична думка» та «Наше слово». У 1917 році здав екстерном на атестат зрілості при Київському навчальному окрузі.
З [[1917]] року — член [[Українська партія соціалістів-революціонерів|Української партії соціалістів-революціонерів (
У березні 1917 — березні 1918 року — член виконавчого комітету Київської Ради робітничих і солдатських депутатів.
Рядок 72:
У грудні [[1925]] року обраний головою [[Київська округа|Київського окружного]] виконавчого комітету і [[Київська міська рада|Київської міської ради]] та займав ці посади до [[24 грудня]] [[1927]] року<ref>Протокол Ч. 51 IV позачергового пленуму Київського окрвиконкому Х склику від 24 грудня 1927 року // [[Державний архів Київської області|ДАКО]], ф. Р-112, оп. 1, спр. 5521, арк. 42.</ref>.
29 листопада 1927 — 14 червня 1934 року — секретар ЦК КП(б)У. Одночасно, 25 лютого 1933 — 28 квітня 1934 року — 1-й заступник голови Раднаркому Української СРР. З 28 квітня 1934 року — голова [[Рада народних комісарів УРСР|Раднаркому Української СРР]], після призначення головою українського уряду припинив голодомор в Україні.
Виступив громадським обвинувачем на [[Процес Спілки визволення України|процесі Спілки визволення України]]. Наприкінці жовтня 1932 року призначений відповідальним за виконання хлібозаготівель у Вінницькій області.
29 серпня 1937 на пленумі ЦК КП(б)У по доповіді С.Косіора на розгляд було поставлено санкціоноване Й. Сталіним (на основі наданих слідчими органами "свідчень" колиш. боротьбистів, колег Л., зокрема А. Хвилі) питання "Про буржуазно-націоналістичну організацію колишніх боротьбистів і про зв'язок з цією організацією Любченка П.П.". Від 15-ї до 18-ї години в роботі пленуму було оголошено перерву.▼
Одразу після перерви й за відсутності Л. пленум ЦК КП(б)У ухвалив: "На підставі матеріалів слідства та очних ставок Любченка з заарештованими учасниками контрреволюційної націоналістичної організації […], а також на підставі заяви [[Хвиля Андрій Ананійович|Хвилі]] на ім'я т. [[Єжов Микола Іванович|Єжова]], Пленум ЦК КП(б)У вважає встановленим, що Любченко П.П. не тільки був особисто тісно зв'язаний з керівною групою націоналістичної української контрреволюційної організації, а й входив до складу керівництва цієї антирадянської організації". Одразу потому присутнім на пленумі повідомили, що в перерві між засіданнями пленуму Л. застрелив дружину Марію Миколаївну Крупеник й застрелився сам. [[Косіор Станіслав Вікентійович|Генеральний секретар ЦК КП(б)У Станіслав Косіор]] ([[Суд над організаторами Голодомору в Україні|суд над організаторами голодомору]]) з цього приводу додав: "Поки ми з вами приймали рішення, Любченко застрелився, підтвердивши тим самим, що ми правильно цю справу розібрали".▼
▲29 серпня 1937 на пленумі ЦК КП(б)У по доповіді С.Косіора на розгляд було поставлено санкціоноване Й.Сталіним (на основі наданих слідчими органами "свідчень" колиш. боротьбистів, колег Л., зокрема А.Хвилі) питання "Про буржуазно-націоналістичну організацію колишніх боротьбистів і про зв'язок з цією організацією Любченка П.П.". Від 15-ї до 18-ї години в роботі пленуму було оголошено перерву.
З приводу смерті Любченка існують різні версії, зокрема й та, що і його самого, і його дружину вбили співробітники НКВС ([[Трійка НКВС]]), [[31 липня]] [[1937]] голова НКВС [[Микола Єжов]] підписав [[наказ НКВС № 00447]]«Стосовно операції з репресування колишніх [[Куркуль|куркулів]], карних злочинців і інших антирадянських елементів».
▲Одразу після перерви й за відсутності Л. пленум ЦК КП(б)У ухвалив: "На підставі матеріалів слідства та очних ставок Любченка з заарештованими учасниками контрреволюційної націоналістичної організації […], а також на підставі заяви Хвилі на ім'я т. Єжова, Пленум ЦК КП(б)У вважає встановленим, що Любченко П.П. не тільки був особисто тісно зв'язаний з керівною групою націоналістичної української контрреволюційної організації, а й входив до складу керівництва цієї антирадянської організації". Одразу потому присутнім на пленумі повідомили, що в перерві між засіданнями пленуму Л. застрелив дружину Марію Миколаївну Крупеник й застрелився сам. [[Косіор Станіслав Вікентійович|Станіслав Косіор]] ([[Суд над організаторами Голодомору в Україні|суд над організаторами голодомору]]) з цього приводу додав: "Поки ми з вами приймали рішення, Любченко застрелився, підтвердивши тим самим, що ми правильно цю справу розібрали".
У 1965 році реабілітований. Перший секретар Компартії України [[Шелест Петро Юхимович|Петро Шелест]] особисто звертався до ЦК КПРС із проханням «дати згоду на розгляд питання про посмертну реабілітацію у партійному відношенні» голови Раднаркому УСРР в 1934–1937 роках, одного з лідерів партії боротьбистів Панаса Любченка{{sfn|Бажан|2011|с=217.}}.
| |||