Димитрій Солунський: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 51:
Тіло святого великомученика Дмитра було викинуто на їжу диким звірам, але побожні солуньські християни взяли тіло й поховали його. Геройську віру св. Дмитра прославив Господь Бог не тільки різними дивами після його смерті, але також нетлінністю тіла та мироточивістю. Коли, по яких сто роках після його смерті, відчинено гріб — то його тіло знайдено нетлінним, а його кості видавали пахуче миро-олій, яке зціляло недужих.
Також існує така легенда:
Якось же зайшли варвари на межі Солуньські й охрест міста багато людей полонили, взяли й двох красних дівиць і повели в свою землю, подарувавши їх князю своєму, — були-бо обидві майстрині у вишиванні, всілякі види квітів, і дерев, і пташок, і звірів, і лиць людських уміли добре зображати шиттям. Довідався князь про майстерність їхню в тому ділі і каже їм: «Чув я, що в землі вашій є бог Дмитро, і великі чудеса він чинить, вишийте ж бо на полотні його образ, щоб і я поклонився йому». Діви ж мовлять: «Не Бог Дмитро, але великий слуга Божий і помічник християнам. Не осмілимося учинити цього, княже, знаємо-бо, що не пошанувати його, а наругу вчинити йому хочеш». Князь же говорить: «В руках моїх життя ваше й смерть, вибирайте, що хочете: або учиніть те, що велю вам, і живі будете, або, не виконавши наказаного, помрете відтак». Вони-бо, злякавшись страхом смерті, почали вишивати на полотні образ святого Дмитра. Коли ж настав день пам'яті його, довершено було того образа, і тієї ночі сиділи при п'яльцях ті діви, лягли на образ і почали плакати: «Не прогнівайся на нас, мучениче Христовий, знаємо-бо, що беззаконний князь хоче наругу вчинити святому образові твоєму; знай же, що не хотіли ділом нашим зображати лиця твого, але неволею те учинили, боячись гіркої смерті». І так плакали над образом і позасинали. І як колись ангел Аввакума, так святий Дмитро узяв тих дів із образом своїм і із полону переніс тієї ночі до Солуня на свято своє й поставив біля гробу свого у церкві, де звершувалося всенічне співання. Побачили люди чудо це, здивувалися, а діви ті, збудившись, вигукнули: «Слава Богу, де це ми є!» — і гадали, що сон бачать. Коли ж переконались, що в Солуні вони й бачать гріб святого, голосно подякували своєму заступникові, святому Дмитру, і все про себе всім оповіли. Пораділи солуняни на таке преславне диво і святкували радісно день святого Дмитра. Образ же його вишитий над [[вівтар]]ем поставили, і численні від нього чудеса бували на славу Бога, в Трійці єдиного, Йому ж честь, і подяка і поклоніння від усього живого буде навіки. Амінь.▼
▲''Якось же зайшли варвари на межі Солуньські й охрест міста багато людей полонили, взяли й двох красних дівиць і повели в свою землю, подарувавши їх князю своєму, — були-бо обидві майстрині у вишиванні, всілякі види квітів, і дерев, і пташок, і звірів, і лиць людських уміли добре зображати шиттям. Довідався князь про майстерність їхню в тому ділі і каже їм: «Чув я, що в землі вашій є бог Дмитро, і великі чудеса він чинить, вишийте ж бо на полотні його образ, щоб і я поклонився йому». Діви ж мовлять: «Не Бог Дмитро, але великий слуга Божий і помічник християнам. Не осмілимося учинити цього, княже, знаємо-бо, що не пошанувати його, а наругу вчинити йому хочеш». Князь же говорить: «В руках моїх життя ваше й смерть, вибирайте, що хочете: або учиніть те, що велю вам, і живі будете, або, не виконавши наказаного, помрете відтак». Вони-бо, злякавшись страхом смерті, почали вишивати на полотні образ святого Дмитра. Коли ж настав день пам'яті його, довершено було того образа, і тієї ночі сиділи при п'яльцях ті діви, лягли на образ і почали плакати: «Не прогнівайся на нас, мучениче Христовий, знаємо-бо, що беззаконний князь хоче наругу вчинити святому образові твоєму; знай же, що не хотіли ділом нашим зображати лиця твого, але неволею те учинили, боячись гіркої смерті». І так плакали над образом і позасинали. І як колись ангел Аввакума, так святий Дмитро узяв тих дів із образом своїм і із полону переніс тієї ночі до Солуня на свято своє й поставив біля гробу свого у церкві, де звершувалося всенічне співання. Побачили люди чудо це, здивувалися, а діви ті, збудившись, вигукнули: «Слава Богу, де це ми є!» — і гадали, що сон бачать. Коли ж переконались, що в Солуні вони й бачать гріб святого, голосно подякували своєму заступникові, святому Дмитру, і все про себе всім оповіли. Пораділи солуняни на таке преславне диво і святкували радісно день святого Дмитра. Образ же його вишитий над [[вівтар]]ем поставили, і численні від нього чудеса бували на славу Бога, в Трійці єдиного, Йому ж честь, і подяка і поклоніння від усього живого буде навіки. Амінь.''
За часів святого рівноапостольного [[Констянтин Великий|Констянтина Великого]] ([[306]]—[[337]]) над могилою святого Дмитра було збудовано [[Базиліка святого Дмитрія|Базиліку Святого Димитрія]] у місті [[Салоніки]], яка нині перебуває під охороною [[ЮНЕСКО]].
| |||