Українська Гельсінська спілка: відмінності між версіями

Масові репресії 1972&nbsp;р. року на деякий час паралізували активність дисидентів. Однак ужевже ву 1974&nbsp;р. році побачили світ 7 та 8 випуски «Українського вісника», у відновленні якого значну роботу провів [[Хмара Степан Ількович|Степан Хмара]]. За кордоном було видано низку книжок правозахисників, що не змогли побачити світ в Україні. У 1975&nbsp;р. році уряди 35 держав Європи і Північної Америки, у тому числі і уряд СРСР, підписали [[Гельсінські угоди]]<ref>[http://www.osce.org/mc/39501 Helsinki Final Act. Publisher Organization for Security and Co-operation in Europe Date 1 August 1975]{{ref-en}}</ref>, що були покликані закріпити нові відносини в Європі, забезпечити виконання у кожній з них високих принципів демократії, прав людини. Розуміючи, що за умов Радянської України це практично неможливо, в листопаді 1976&nbsp;р. група правозахисників об'єдналася в Українську групу сприяння використанню Гельсінських угод в Україні, або [[Українська Гельсінська група|Українську Гельсінську групу]].

Уже через 3 місяці, у лютому 1977&nbsp;р. року, було заарештовано керівників [[Українська Гельсінська група|Української Гельсінської групи]]&nbsp;— [[Руденко Микола РуденкоДанилович|Миколу Руденка]] та [[Олекса Тихий Олексій Іванович|Олексу Тихого]]. Незабаром їх було засуджено відповідно на 12 і 15 років неволі; згодом&nbsp;— Мирослава Мироновича, Миколу Матусевича, Левка Лук'яненка. Їх було засуджено до тривалих строків ув'язнення. До 1980 року близько ¾ членів групи були засуджені на строки від 10 до 15 років. На той час 15 років було найбільшим строком ув'язнення.

У 1980 році арешти розгорнулися з новим розмахом. Того ж року були заарештовані за звинуваченням в антирадянській агітації і пропаганді О.&nbsp; Шевченко, В. &nbsp;Чорновіл, В. &nbsp;Стус, С. &nbsp;Хмара. Ланцюг заарештованих продовжується аж до початку перебудовчих процесів в середині 80-х років. Лише деяким членам організації ціною неймовірних зусиль пощастило емігрувати за кордон. У таборах загинули В. &nbsp;Стус, В. &nbsp;Марченко, О.&nbsp;Тихий, Ю. &nbsp;Литвин.

Як зазначає історик [[Субтельний Орест Мирославович|О. &nbsp;Субтельний]], дану групу відрізняли від попередніх дві важливі риси. Перша полягала в тому, що УГС була відкритою громадською організацією, яка, хоч і не була визнана владою, проте вважала, що має законне право на існування. Іншою її рисою були контакти з аналогічними групами по всьому СРСР.

На основі УГГ[[Українська Гельсінська група|Української Гельсінської групи]] [[7 липня]] [[1988]]&nbsp;р. року на 50-тисячному мітинзі, ущо Львовівідбувся на площі перед [[Львівський національний університет імені Івана Франка|Львівським університетом]], було проголошено створення Української Гельсінської спілки (УГС).