Мокомокаї: відмінності між версіями

На початку 19 століття з приїздом європейців до Нової Зеландії племена, що контактували з європейськими моряками, торговцями та переселенцями, мали доступ до [[Вогнепальна зброя|вогнепальної зброї]]. Це надавало їм військову перевагу перед сусідами. Інші племена відчайдушно намагалися придбалипридбати вогнепальну зброю, аби лише захистити себе. У цей період соціальної дестабілізації мокомокаї стали комерційними предметами торгівлі, які можна продати як сувеніри, що високо цінувалися в Європі та Америці, і які міняли на вогнепальну зброю та [[боєприпаси]].<ref>Palmer & Tano (2004), pp.4-5.</ref>

Попит на вогнепальну зброю був такий, що племена здійснювали набіги на своїх сусідів, щоб здобути більше голів для торгівлі ними. Вони також татуювали рабів і полонених (хоча й безглуздими мотивами, а не справжніми моко), щоб продати голову європейцям. Піком торгівлі мокомакаями стали з 1820 по 1831 рік. У 1831&nbsp;р. Губернаторгубернатор Нового Південного Уельсу видав заяву про заборону подальшої торгівлі головами з Нової Зеландії, а протягом 1830-х років попит на вогнепальну зброю зменшився, оскільки кожна група, що вижила, була повністю озброєна. До 1840&nbsp;р., коли був підписаний [[Договір Вайтангі]], а Нова Зеландія стала [[Британська імперія|британською колонією]], експортна торгівля мокомокаї фактично закінчилася, хоча дрібна торгівля тривала ще протягом декількох років .<ref>Palmer & Tano (2004), pp.5-6.</ref><ref>Janes & Conaty (2005), pp.156-157.</ref>