Похідні групи ОУН: відмінності між версіями

Загальну мету похідних груп обох фракцій ОУН у стислій формі сформулював мельниківець О. Жданович ("Штуль"): ''"Було ясно, що вибух німецько-совєтської війни вимагатиме від нас швидкої і рішучої дії, щоб в момент замішання, в момент, коли новий наїздник ще не буде закріплений, заняти й розбудувати позиції для дальшої боротьби".''<ref>На зов Києва. Український націоналізм в II світовій війні. Збірник статей, спогадів і документів. - К., 1993. - С. 204.</ref>

 

Бандерівці створили три похідні групи: Північну (М. Климишин), Середню ([[Лемик Микола|Микола Лемик]]) і Південну ([[Зенон Матла]]), діяльність яких координував [[Дмитро Мирон]] ("Орлик"). Загальна кількість учасників похідних груп налічувала близько 5 000 чоловік. <ref>Анатолій Кентій. Збройний чин українських націоналістів. Том 1: 1920-1942.</ref>

 

 

На окуповані німецькими військами території відправляв свої похідні групи також і [[Уряд Української Народної Республіки в екзилі|Державний Центр УНР в екзилі]]. Члени цих похідних груп прибували на схід України у ролі перекладачів та іншого допоміжного персоналу при німецьких військових частинах. Так, полковник М. Садовський з середовища УНР в листі від 23 жовтня 1941 р. до генерала В. Петріва пише: ''"Вже багато наших людей, старшин і цивільних, відправили ми на звільнені наші землі. Старшини займають там головним чином становища комендантів поліції. Навіть генерал [[Омелянович-Павленко Іван Володимирович|Омелянович-Павленко]] (молодший) на Вінницьку округу є таким комендантом. Частина наших старшин є при німецькому війську в ролях перекладачів"''. <ref>ЦДАГО України, ф. 269. - Особисті документи генерал-хорунжого Армії УНР В. Петріва.</ref> Згодом [[Омелянович-Павленко Іван Володимирович|І. Омелянович-Павленко]] сформував на Поділлі 109-й поліцейський батальйон, який подібно до інших українських поліцейських батальйонів (115-й, 201-й тощо) у 1942 р. був перекинутий німцями до Білорусії для боротьби з партизанами. <ref>Анатолій Кентій. Збройний чин українських націоналістів. Том 1: 1920-1942.</ref>

 

В іншому листі, адресованому вже згадуваному полковнику Садовському від одного з його підлеглих старшин, говориться: ''"В Україні значно відрадніші умовини, як ми собі уявляли. В Україні є фактично Україна і українці. В Україні нікого поза Симоном Петлюрою не знають... Коли пробували деякі "брати" вносити там якесь партійництво, то зустрілися з великою відпорністю, так що навіть тепер поголовне всіх "братів" німці виарештовують в Україні і викидають звідти".'' <ref>ЦДАГО України, ф. 269. - Особисті документи генерал-хорунжого Армії УНР В. Петріва.</ref>

 

Рух гетьманців критично ставилися до спроб своїх політичних опонентів вести активну діяльність в запіллі німецької армії. <ref>Інформації. 4.3-1941 (7.7. 1941)</ref>

 

Між похідними групами обох проводів ОУН точилась гостра конкурентна боротьба. Бандерівці прагнули в будь-який спосіб зупинити або затримати мельниківців у їх просуваннях на південь та схід України. Перевага, зазвичай, опинялась на стороні ОУН (б). <ref>Вогонь родиться з іскри... - С. 128.</ref>