Рудницький Михайло Іванович: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Nestorivan (обговорення | внесок)
доповнення
Nestorivan (обговорення | внесок)
доповнення
Рядок 44:
У «Книгарні Польській» працював до 1914 року.
 
Відвідував збори українського літературного товариства «[[Молода муза]]» у каварнікаварнях «ЦентральнаМонополь» в(функціонувала районіна нинішньоїмісці нинішнього будинку на площі Галицької,Міцкевича можливо(тоді Маріацька), 8) і в «МонопольЦентральна» в нинішньому будинку на площі нинішнійГалицькій, Міцкевича7, де зустрічався з [[Іван Франко|Іваном Франком]].
 
За характером Михайло Рудницький був гострим, амбітним, рухливим, ініціативним, за висловом [[Петро Карманський|Петра Карманського]], у молодості «хорував на циніка». За в'їдливий сарказм отримав від [[Іван Франко|Франка]] прізвисько «Мефістофель».
Рядок 50:
10 липня 1914 р. у [[Львівський національний університет імені Івана Франка|Львівському університеті]] захистив дисертаційну роботу «Іван Франко як письменник і критик», здобувши ступінь доктора філософії. Михайло Рудницький вважається одним з найавторитетніших дослідників творчості [[Іван Франко|Франка]].
З початком [[Перша світова війна|Першої світової війни]] уникнув призову до австрійської армії. У квітні 1915  р., разомще ізпід російськоючас армією,російської що відступала зокупації Галичини, виїхав до Києва. ПрацювавВикладав учителемв гімназіїодній (1915—1918з київських гімназій, уз 1917 стала у новоствореній [[Перша українська гімназія у Києві|1-юй українськоюукраїнській]] гімназією)або разомж із[[Друга українська гімназія імені Кирило-Мефодіївського братства|2-й українській гімназії]]; в останній від вересня 1917 працював [[Микола Зеров]]. Паралельно упродовж 1917—1918 викладав в [[Український народний університет|МиколоюУкраїнському Зеровимнародному університеті]], уякий 1917—1918 рр. —функціонував доцентому кафедриприміщеннях філософії [[Київський університет імені Тараса Шевченка|УкраїнськогоІмператорського Народного Університетууніверситету Святого Володимира]], уна Києвіпосаді доцента кафедри філософії. Завдяки Миколізнайомству Зеровуз [[Микола Зеров|Миколою Зеровим]] зійшовся з поетами-колом київських поетів, що в майбутньому належали до гурту [[неокласики|неокласикаминеокласиків]]. У 1918 уклав збірку «Кілька віршів», яку так і не видав, у передмові назвав [[Микола Зеров|Зерова]] своїм учителем.
 
З падінням режиму гетьмана [[Павло Скоропадський|Павла Скоропадського]] покинув Київ у грудні 1918 р. До Галичини не повернувся через [[Польсько-українська війна (1918—1919)|українсько-польську війну]]; через Будапешт, Відень і Швейцарію виїхав до Парижа. Від 29 березня 1919 працював секретарем дипломатичної місії [[УНР]], перекладачем при українському хорі [[Олександр Кошиць|Олександра Кошиця]]. У Парижі познайомився з [[Андре Моруа]]. Від 8 листопада 1920 до 29 серпня 1921 р. проживав у Лондоні, знов повернувся до Парижа, потім проживав на [[Французька Рив'єра|Французькій Рив'єрі]]. Познайомився з багатьма діячами європейської культури, зокрема з колишніми учасниками літературного товариства [[Молода Бельгія]].