Сумгаїтський погром: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 5:
== Погром ==
Наступного дня, 28 лютого, розлючений натовп заполонив собою всю центральну площу [[Сумгаїт|Сумгаїта]]. Партійний керівник міста Джахангир Муслім-заде, взявши в руки прапор Азербайджанської РСР, очолив багатотисячну колону демонстрантів. Хвостова частина колони розсипалася на окремі групи, які розсіялися по центральних кварталах міста в пошуках [[Вірмени|вірмен]]. За даними очевидців, заворушення спровокували деякі азербайджанські біженці, які діяли за потурання місцевої та республіканської влади. Групи чисельністю від десяти до п'ятдесяти і більше осіб били скло, підпалювали автомобілі, шукали, били, ґвалтували і вбивали вірмен, нападали на їхні квартири. Кілька кварталів Сумгаїта перетворилися в зону бойових дій. Епіцентром став квартал, прилеглий до міського автовокзалу<ref>David Remnick «Hate Runs High In Soviet Union’s Most Explosive Ethnic Feud», The Washington Post, September 6, 1989.</ref>.
Жорстокі погроми тривали і 29 лютого, й закінчилися лише тоді, коли втрутилися війська, введені в Сумгаїт ще напередодні.
== Жертви ==
Число жертв погромів точно не встановлено. За офіційними даними Генпрокуратури СРСР, в результаті безчинств погромників в Сумгаїті 27-28 лютого 1988 року загинуло 26 вірмен і 6 азербайджанців, понад сто осіб було поранено, понад двісті квартир було розграбовано, десятки автомобілів спалені або розбиті. Також було розгромлено безліч майстерень, магазинів, кіосків та інших об'єктів громадського призначення.
За даними різних, більш пізніх джерел, заснованих на розповідях очевидців і аналізу свідчень про смерть, тільки число загиблих склало сотні людей. Так, історик Джеффрі Хоскинг вказує, що число убитих вірмен обчислювалася сотнями, а журналіст Девід Ремнік відзначав в The Washington Post, що при оцінці кількості загиблих вірменське громадську думку сходиться в цифрі, щонайменше, 200 осіб.
Азербайджанські джерела не заперечують і приймають кількість загиблих за даними Генпрокуратури СРСР. Так Аваз Гасанов, глава азербайджанського Товариства гуманітарних досліджень, вважає, що «приховати дані про людські жертви навряд чи було можливим».
== Посилання ==
| |||