Вікіпедія

Депортація кримських татар: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Скасування редагування № 28707561 користувача 212.86.111.163 (обговорення)
Мітка: Скасування
м Правопис
Рядок 27:
'''Депортація кримських татар''' ({{lang-crh|Qırımtatar halqınıñ sürgünligi}}) — [[геноцид]], складовою частиною якого було насильницьке виселення [[Кримські татари|кримськотатарського народу]] з його історичної батьківщини — з [[Крим]]у, здійснене упродовж [[18 травня|18]]–[[21 травня]] [[1944 в Українській РСР|1944]] року, а прибуття останніх вагонів 4 червня 1944-го; один зі злочинів радянського тоталітарного режиму. [[Етнічна чистка|Етнічну чистку]] здійснено [[Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР|відомством держбезпеки]] СРСР за наказом [[Сталін Йосип Віссаріонович|Йосипа Сталіна]] і постановою [[Державний комітет оборони|Державного комітету оборони СРСР]] від 11 травня 1944 року {{Перехід|#Депортація|1}}. Усього, згідно з офіційними даними, у віддалені регіони [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Радянського Союзу]] — від північного [[Передуралля]] до республік [[Середня Азія|Середньої Азії]] — було депортовано 191 044 [[Кримські татари|кримських татар]], а за даними самоперепису, проведеного [[Османов Юрій Бекірович|Національним рухом кримських татар]], — 423 100 {{Перехід|#Реабілітація|1}}. Під час виселення і в перші роки після нього загинуло до 46,2 % або приблизно половина від народу {{Перехід|#Смертність та кількість жертв|1}}.
 
18 травня [[1944 в Українській РСР|1944]] року — день початку [[Депортація|депортації]], коли жінок, дітей, інвалідів війни та людей похилого віку зігнали до товарних вагонів та, ущент заповнивши їх переселенцями, відправили за кілька тисяч кілометрів від рідної домівки, — нині є днем трауру в історії кримськотатарського народу і [[День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу|днем пам'яті в Україні]]. Сталін прагнув знищити всі сліди присутності кримських татар, заборонив етнонім [[кримські татари]], і більше ніж 40 років у [[Перепис населення|переписах населення]] СРСР ([[Перепис населення СРСР (1959)|1959]], [[Перепис населення СРСР (1970)|1970]], [[:ru:Перепись населения СССР (1979)|1979]] років) згадки про кримських татар були заборонені {{Перехід|#Депортація|1}}.
 
Офіційною причиною депортації стало огульне звинувачення всього кримськотатарського народу в нібито масовому співробітництві з [[Третій Рейх|нацистською Німеччиною]] під час [[Друга світова війна|Другої світової війни]] {{Перехід|#Звинувачення в колабораціонізмі|1}}, тому дії сталінської влади щодо насильницького виселення кримських татар із Криму були цілком злочинними, адже жоден народ, за всіма [[Міжнародне право|міжнародно-правовими нормами]], не може і не повинен бути відповідальним та підлягати покаранню за дії, скоєні окремими його представниками {{Перехід|#Сучасні погляди і спадщина|1}}.
Рядок 78:
Також проігноровано те, що більшість співробітників були евакуйовані з Криму відступаючими військами [[Вермахт]]у. Згідно з Радянськими джерелами, під час відступу німці евакуювали кримських татар з-поміж співробітників. Таким чином, кримські татари, які залишилися на півострові, були якраз тими, хто воював саме на стороні СРСР. Багато представників інших народів теж співпрацювали з німцями, навіть численні росіяни, а це вказує на те, що деяких людей на окупованих територіях мобілізували насильно{{sfn|Williams|2001|с=382-384}}{{Sfn|Fisher|2014|с=155}}.
 
БільшеДо того ж, тисячі кримських татар продовжували служити в Червоній армії, коли вона брала Берлін{{sfn|Williams|2001|p=384}}. Депортацію також розглядають як насправді частину плану Сталіна встановити повний контроль над Кримом. Він [[Криза через Чорноморські протоки|прагнув отримати доступ]] до [[Дарданелли|Дарданелл]], що не вдавалося багатьом російським імператорам, і встановити контроль над територією [[Туреччина|Туреччини]], де кримські татари мали етнічних родичів, тому радянське керівництво розглядало їх як потенційно нелояльних у світлі цих імперіалістичних мрій Сталіна{{Sfn|Skutsch|2013|с=1188}}.
 
До 130 000 осіб загинули під час окупації Криму [[Країни Осі|країнами Осі]]{{Sfn|Fisher|2014|с=156}}. Нацисти здійснювали жорстокі репресії, знищивши за допомогу партизанам 127 сіл, 105 з яких були кримськотатарськими<ref>{{Cite web|title=Подавляющее большинство сожженных немцами сел в Крыму были крымскотатарскими|url=https://avdet.org/ru/2018/01/21/podavlyayushee-bolshinstvo-sojjennih-nemcsmi-sel-v-krymu-bili-krymskotatarskimi/|website=avdet.org|accessdate=2019-05-09|language=ru-RU|archiveurl=https://web.archive.org/web/20190509133124/https://avdet.org/ru/2018/01/21/podavlyayushee-bolshinstvo-sojjennih-nemcsmi-sel-v-krymu-bili-krymskotatarskimi/|archivedate=2019-05-09|deadurl=no}}</ref>. Тисячі кримських татар, під наглядом [[гестапо]], насильно вивезли на роботу як [[остарбайтери|остарбайтерів]] на німецькі заводи&nbsp;— які описували як «величезні рабські майстерні»,&nbsp;— і це знищило залишки лояльності кримських татар до німців{{sfn|Williams|2001|p=381}}{{Sfn|Fisher|2014|сторінки=151–152}}. У квітні 1944 року [[Червона армія|Червоній армії]] вдалося вибити окупантів з півострова під час [[Кримська операція (1944)|Кримської наступальної операції]]{{Sfn|Allworth|1998|с=177}}.
Рядок 100:
Внесок кримських татар в участь у війні на боці Радянського Союзу спеціально применшувався радянськими істориками, хоча кримські татари як приєднувалися до партизанських загонів, що билися в кримських лісах, так і воювали в лавах Червоної Армії на фронті. Згідно з офіційними джерелами, 20 тисяч кримських татар воювало в лавах Червоної Армії, а згідно з неофіційними кримськотатарськими,&nbsp;— понад 50 тисяч{{Sfn|Skutsch|2013|с=1188}}.
 
У радянських джерелах стверджується про нібито «поголовну» співпрацю кримських татар&nbsp;— 20 000 чоловік{{Sfn|Pohl|1999}}осіб. Ці «дані» спростовуються аналізом змісту нагородних листів, який показує, що з 1941 по 1945 роки 21 військовослужбовець з числа-поміж кримських татар були 25 разів представлені до звання [[Герой Радянського Союзу]]. З них 4 людини були представлені по два рази. До звання двічі Героя Радянського Союзу був представлений і удостоєнийвідзначений один&nbsp;— кримськотатарський льотчик-ас [[Амет-Хан Султан]]. Серед мешканців Криму інших національностей двічі представлених до звання Герой Радянського Союзу немає, як і немає представлених і удостоєнихнагорождених цьогоцим званнязванням. Підполковник [[Абілов Анатолій Абілович|Абілов Фетіслям]] і майор Джафер Осман Топчі під час війни по два рази представлялися до звання Герой Радянського Союзу, проте жодного разу не удостоїлися цього звання. Справедливість щодо Абілова Фетісляма відновлено тільки 1990 року&nbsp;— після визнання депортації кримських татар злочином, він був удостоєний звання Герой Радянського Союзу{{sfn|Куртсеїтов|2018|c=194-195}}.
 
Слід також врахувати, що із загального числа призваних на фронт з [[Кримська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Кримської АРСР]], кримські татари становили лише 15&nbsp;%. З 25 документально підтверджених представлень кримських татар до звання Героя у 18 випадках (75&nbsp;%) вищу нагороду замінили орденом{{sfn|Куртсеїтов|2018|c=195}}.
Рядок 106:
Російські історики та публіцисти ([[Романько Олег Валентинович|О.&nbsp;В.&nbsp;Романько]], Андрій Гончаров, Ігор Пихалов та інші) відомі своїм некритичним підходом до наявних даних, фальсифікацією документів, свідомо неправильними підходами до дослідження, озвучуванням пропагандистських тез і підтасуваннями<ref name="legend" />.
 
У Росії пропагандистські тези по відношенню достосовно кримських татар озвучують навіть «професійні історики». Так, російський доктор історичних наук Андрій Гончаров в інтерв'ю для «Російського руху» заявив: «Слід зазначити гуманізм Радянської влади по відношенню до бандитів <…> у нашого командування було повне право розстріляти, звичайно, не весь народ, але все чоловіче населення ''так званих'' кримських татар за дезертирство і зраду!». Російський публіцист Ігор Пихалов у книзі «За що Сталін виселяв народи?» історію «зради» кримських татар веде з кінця Середньовіччя. У провину їм поставлені набіги на Русь, співпраця з англо-французькими військами за часів [[Кримська війна|Кримської війни]] і навіть національне будівництво в період революції 1917—1920 років. Олег Романько підтасовує дані щодо кримських татар, які співпрацювали з німцями. Наприклад, число в 4 тисячі чоловікосіб «для боротьби з партизанами» він отримав зі слів представників «татарського комітету», а не з підрахунків німецькими вербувальниками, тобто це число не підтверджено документально. Романько також налічує 14 рот самооборони, у яких служило 1632 людини. З німецької довідки відомо, що ці 1632 людини були набрані з числа-поміж добровольців, тоді як Романько тенденційно рахує їх і добровольців окремо, не залежно один від одного. Тобто потрібно рахувати «самооборону» і добровольців («хіві») в рамках одного і того ж числа добровольців, а не окремо. Тим більше неприпустимо зараховувати до колабораціоністів 4 або навіть 9 тисяч кримських татар, нібито набраних «татарським комітетом», без документальних підтверджень проходження ними служби, як це робить Романько<ref name="legend" />.
 
Радянські видання відверто фальсифікували інформацію про кримських татар у Червоній армії, ідучи так далеко, що, наприклад, називали кримськотатарського [[Герой Радянського Союзу|Героя Радянського Союзу]] [[Абдураманов Узеїр Абдураманович|Узеїра Абдураманова]] [[Азербайджанці|азербайджанцем]], а не кримським татарином, на обкладинці випуску журналу «[[Огонёк|Огоньок]]» 1944 року, хоча його сім'я була депортована за те, що вона була кримськотатарською, лише декількома місяцями раніше<ref name="огонёк" /><ref name="birligi" />. У книзі «У горах Таврії» неправдиво стверджувалось, що добровільний розвідник партизан Бекір Османов, батько видатного кримськотатарського діяча [[Османов Юрій Бекірович|Юрія Османова]], був «німецьким розстріляним шпигуном», хоча пізніше, після заявки ще живого Османова, Центральний комітет визнав, що він ніколи не служив німцям і пережив війну<ref name="Касьяненко" />.
Рядок 289:
Після депортації кримських татар також була повністю ліквідована система освіти мовою цього народу. До 1944 року в [[Кримська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Кримській АРСР]] функціонувала 371 кримськотатарська школа. Підготовку педагогічних кадрів вели Сімферопольський педагогічний інститут, Ялтинський татарський педагогічний технікум, Бахчисарайська Вчительська Татарська школа. Після депортації всі ці заклади було ліквідовано<ref name ="концепція" />{{sfn|Алексєєва|1983}}. Діти кримських татар на засланні були позбавлені шкіл рідною мовою, народ не мав у місцях заслання жодних інститутів національної культури, не мав преси своєю мовою. У Криму після депортації його споконвічних насельників&nbsp;— кримських татар&nbsp;— були знищені пам'ятники їх матеріальної і духовної культури. Були спалені всі газети, журнали і книги кримськотатарською мовою, навіть твори «класиків марксизму»{{sfn|Алексєєва|1983}}.
 
Після повернення кримських татар система освіти кримськотатарською мовою не була відновлена. Так, за офіційними даними, у 2012/2013 навчальному році в середніх загальноосвітніх школах АР Крим освіту кримськотатарською мовою отримували тільки 3, 11&nbsp;% учнів<ref name="Держстат" />, притомудо того ж що питома вага учнів кримських татар у загальній чисельності учнів становила 19, 4&nbsp;%<ref name ="концепція" />. Ще гіршою ситуація стала після [[Анексія Криму (2014)|анексії Криму Росією]]: за даними на 2015/2016 навчальний рік, освіту кримськотатарською здобувало тільки 2, 76&nbsp;% учнів<ref name="освіта" />. На данийцей моментчас в Криму діє тільки 15 шкіл з кримськотатарською мовою навчання (для порівняння&nbsp;— 371 школа в 1944 році)<ref name="кримінформ" />, при цьому поширена практика відкриття в школах з кримськотатарською мовою навчання перших класів з навчанням російською мовою, а також адміністративного тиску на батьків з метою переконати їх переводити своїх дітей після отримання початкової освіти в російськомовні класи<ref name="ru.krymr.com" />; в 1997 році була затверджена програма, відповідно до якої передбачалося відкриття в 1997—2006 роках 40 шкіл з кримськотатарською мовою навчання, але вона так і залишилася не реалізована<ref name ="концепція" />.
 
==== Культурні втрати ====
Рядок 305:
 
Найбільші втрати кримськотатарської мови помітні у сфері лексики. Тут протікали два протинаправлених процеси, що однаково руйнівні для мови{{sfn|Емірова|1995|с=50-53}}:
# З активного словника носіїв мови зникли великі пласти слів, які виражали офіційно-ділові, суспільно-політичні та наукові поняття (''vasiylik''&nbsp;— опікунство, ''vekâlet''&nbsp;— повноваження, ''tasfiye''&nbsp;— ліквідація, ''muqavele''&nbsp;— договір та інші), а також групи слів, пов'язаних з традиційними заняттями кримських татар — тютюноводствомтютюнництвом, виноградарством, відгінним тваринництвом та інше (''demet''&nbsp;— пучок, ''demetlemek''&nbsp;— складати тютюнове листя в стопки, ''tütünci''&nbsp;— тютюновод ({{lang-ru|табаковод}}), ''lesker''&nbsp;— особливий вид лопати, ''çana''&nbsp;— мотика тощо);
# Максимально активізувався приплив російських і, за посередництвом російської мови, інтернаціональних слів, які витісняли споконвічні тюркські та інші елементи (республіка при наявності ''cumhuriyet'', проблема — ''mesele'', революція — ''inqilâp'', орден — ''nişan'').
 
Рядок 330:
В 1973—1974 роках кримські татари на чолі з [[Османов Юрій Бекірович|Юрієм Османовим]] та його батьком Бекіром організували і провели самоперепис кримськотатарського народу, який показав реальну кількість загиблих під час депортації&nbsp;— 46, 2&nbsp;% від всього народу, на підставі цього перепису Юрій Османов зробив власний висновок про загальну чисельність кримських татар, депортованих з Криму, − 423 100 осіб, що більш ніж удвічі перевищує офіційні дані. Згідно із самопереписом він склав сім актів завданих народові депортацією збитків, склав позов кримськотатарського народу до Радянського Союзу, який направив до [[ООН]] та вищих органів влади СРСР<ref name="осм-пред">[[#Юрій Бекірович Османов|Ю.&nbsp;Б.&nbsp;Османов]]</ref>.
 
Попри процес [[Десталінізація|десталінізації]], лише під час [[Перебудова|перебудови]] після приходу [[Горбачов Михайло Сергійович|Михайла Горбачова]] до влади наприкінці 1980-х років ситуація почала змінюватися. 1987 року кримськотатарські активісти організували акцію протесту в центрі Москви, неподалік від Кремля{{Sfn|Human Rights Watch|1991|с=37}}. Це змусило Горбачова створити комісію, щоб розібратися в цьому питанні. Перший висновок комісії, очолюваної безкомпромісним [[Громико Андрій Андрійович|Андрієм Громиком]], було те, що не було «жодних підстав оновлювати автономію та надавати кримським татарам право на повернення», але Горбачов замовив другу комісію, яка рекомендувала оновити автономію для кримських татар{{Sfn|Human Rights Watch|1991|с=38}}. 14 листопада 1989 року заборони на повернення депортованих національностей офіційно визнано недійсними, а [[Верховна Рада Автономної Республіки Крим|Верховна Рада Криму]] оприлюднила заяву про те, що попередні депортації народів були злочинною діяльністю{{Sfn|Sandole|Byrne|Sandole-Staroste|Senehi|2008|с=94}}<ref name="указ67">{{Cite web |url=http://kirimtatar.com/Archive/ukaz1967.html |title=«... Не можна не відзначити, що значна частина татарського населення висловлює бажання повернутися в Крим». До 35-річчя Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про громадян татарської національності, які проживали в Криму»{{ref-ru}}|accessdate=2016-02-06 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20141104131110/http://www.kirimtatar.com/Archive/ukaz1967.html |archivedate=2014-11-04 |deadlink=yes }}</ref><ref name="USSR">{{Cite web |url=http://www.alexanderyakovlev.org/fond/issues-doc/67942 |title=Декларація Верховної Ради СРСР «Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, що піддалися насильницькому переселенню, і забезпечення їхніх прав» {{ref-ru}} |accessdate=8 May 2019 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20190224150556/https://www.alexanderyakovlev.org/fond/issues-doc/67942 |archivedate=24 February 2019 |deadurl=no }}</ref>. Це проклало шлях для 260 000 кримських татар повернутися на батьківщину. Того самого року Джемілєв повернувся в Крим і 1 січня 1992 року принаймні 166,000 інших кримських татар зробили те ж саме<ref>[[#Kamm|Kamm, 8 February 1992]]</ref>. Російський закон 1991 року «{{нп|Про реабілітацію репресованих народів||en|On the Rehabilitation of Repressed Peoples}}<nowiki/>» був спрямований на [[Реабілітація жертв політичних репресій в СРСР|реабілітацію всіх національностей]], репресованих у СРСР. Він прийняв заходи, які включали «скасування всіх колишніх законів РРФСР, пов'язаних із незаконною примусовою депортацією» і закликав до «відновлення та повернення культурних та духовних цінностей та архівів, які являють собою спадщину репресованих народів»{{Sfn|Bugay|1996|с=213}}. Стаття 4 цього закону проголосила, що агітація, що перешкоджає реабілітації репресованих народів, що піддалися наклепницьким нападкам, не допускається, а особи, які вчиняють такі дії, повинні притягуватися до відповідальності<ref>{{Cite web |url=http://base.garant.ru/10200365/ |title={{ref-ru}} Закон РСФСР от 26 апреля 1991 г. N 1107-I «О реабилитации репрессированных народов» (с изменениями и дополнениями) |accessdate=2 червня 2019 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20190327231422/http://base.garant.ru/10200365/ |archivedate=27 березня 2019 |deadurl=no }}</ref>. [[Україна]] ж, ставши незалежною країною, особливо не змінила свого ставлення до кримських татар. Причина — з перших днів у владі були ті ж люди, які працювали раніше в [[Центральний комітет Комуністичної партії України|ЦК КП України]]. Окремі молоді політики зі співчуттям ставилися до проблем кримських татар. Однак рецидиви татарофобії ще мали місце. Підтвердження тому — розробка депутатом Української Ради [[Безсмертний Роман Петрович|Романом Безсмертним]] концепції про [[Асиміляція (культурна)|асиміляцію]] кримських татар, а також доручення Президента України [[Ющенко Віктор Андрійович|Ющенка]] голові Ради міністрів Криму [[Бурдюгов Анатолій Федорович|Бурдюгову]] «акуратно асимілювати кримських татар»{{sfn|Дагджи|2008}}. СітуаціяСитуація почала змінюватися лише після [[Євромайдан]]у.
 
До 2004 року кримські татари становили 12&nbsp;% від населення Криму<ref>[[#BBC News|BBC News, 18 May 2004]]</ref>. Попри це, повернення кримських татар не було простим процесом&nbsp;— в 1989 році, коли вони почали масово повертатись, різні [[Російський націоналізм|російські націоналісти]] влаштували акції протесту в Криму під гаслом: «татарські зрадники&nbsp;— геть з Криму!» Кілька сутичок між місцевими жителями і кримськими татарами були зареєстровані 1990 року поблизу [[Ялта|Ялти]], що змусило армію втрутитися, щоб заспокоїти ситуацію. Місцева радянська влада неохоче йшла на допомогу кримськотатарським репатріантам знайти роботу або місце проживання{{Sfn|Garrard|Healicon|1993|с=173}}. Поверненці знайшли 517 покинутих кримськотатарських сіл, але бюрократія стояла на зваді їхнім прагненням їх повернути{{Sfn|Human Rights Watch|1991|с=37}}. В 1991 році не менш як 117 кримськотатарських сімей жили в наметах на двох луках поблизу [[Сімферополь|Сімферополя]], чекаючи коли влада надасть їм постійне місце проживання{{Sfn|Human Rights Watch|1991|с=44}}. Після [[Розпад СРСР|розпаду СРСР]] Крим опинився в складі України, але Київ надав лише обмежену підтримку кримськотатарським поселенцям. Близько 150 000 поверненців отримали громадянство автоматично відповідно до українського [[Українське громадянство|закону Про громадянство]] 1991 року, але 100 000 тих, хто повернувся після того, як країна проголосила незалежність, зіткнулася з низкою перешкод, зокрема дорогим бюрократичним процесом<ref>[[#Prokopchuk|Prokopchuk, 8 June 2005]]</ref>. Оскільки вигнання тривало впродовж майже 50 років, деякі кримські татари вирішили залишитися в Узбекистані, а це призвело до поділу сімей, які вирішили повернутися в Крим{{Sfn|Uehling|2002|сторінки=388–408}}. До 2000 року зареєстровано 46,603 звернення біженців, які вимагали шматок землі. Більшість з цих заявок були відхилені. Навколо великих міст, таких як [[Севастополь]], кримським татарам у середньому давали тільки 0,04 гектара землі, яка була поганої якості або непридатна для землеробства<ref name="buckley237">[[#Buckley|Buckley, Ruble & Hoffman (2008)]], p. 237</ref>.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Депортація_кримських_татар