Чорнобай Дем'ян: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
додаткові дані |
додаткові дані |
||
Рядок 40:
''Находясь отъ'' ''предковъ нашихъ въ Черноморском козачьем войске, по обстоятельствам некоторым поселены въ Аккерманском цынуте, какъ и прочіе поселяне, на обывательской линіи подъ названием только Усть-Дунайскихъ козаковъ съ коихъ жилищъ желая переселиться на Кубань и продолжать службу, какъ и предки наши, о чемъ подавали прошеніе гражданскому начальству, но в удовлетвореніе ничего не получили, наконецъ решились просить учинить въ томъ свое распоряженіе, дабы по прежнему званію нашему не лишены мы были Чорноморских козаков званія, а присоединены къ нимъ, съ коими до 500 человекъ какъ въ нынешнемъ действіи желаемъ продолжать службу и ежели исходатайствованіе воспоследуетъ, то мы въ скоромъ времени можемъ присоединить и еще козаков запорожского званія, живущихъ въ Бессарабии въ несравненно большем количестве''».<ref name=":1">{{Cite web|title=1929, Книга 34 (Травень-Червень) - «Україна» - Тека авторів|url=http://chtyvo.org.ua/authors/Ukraina/1929_Knyha_34_Traven-Cherven/|website=Чтиво|accessdate=2020-06-12}}</ref>
Кисельов тоді розробляв план наступу за Дунай і маючи на увазі присутність Запорожців в [[Добруджа|Добруджі]] (Бабадагський пашалик), за пропозицією [[Тучков Сергій Олексійович|Сергія Тучкова]], як знавця краю, обміркував з ним і головним [[Штаб|штабом]], як улаштувати запорозьку міліцію з запорозького населення Добруджі. Коли Чорнобай звернувся до Кисельова, той ухопився за думку зробити з усть-дунайських буджацьких козаків кадр цієї запорозької міліції. З цією метою Кисельов 5 травня пише [[Воронцов Михайло Семенович|Воронцову]] листа й прохає висловити свою думку з цього приводу. Не встиг Кисельов одержати відповіді Воронцова, як 9 травня Кіш Задунайської Січі перейшов на російський бік і кошовий [[Гладкий Йосип Михайлович|Йосип Гладкий]] приїхав з п'ятистами козаків до [[Ізмаїл|Ізмаїла]].<ref name=":1" />
В той же час депутати Чорнобай та [[Циганка Роман|Циганка]] принесли Воронцову оригінал [[Маніфест|маніфесту]] від 1807 р. щодо Усть-Дунайського війська. На цьому документі стояли ще підписи, що свідчили його: «''Депутат исаулъ Роман Циганка, а за неграмотнаго подъписалъ Бабановъ. Депутат хорунжій Демко Чорнобай''». Цей документ, з погляду колишніх запорожців, забезпечує їх право автономії козаччини.<ref name=":1" />Тоді [[Дибич-Забалканський Іван Іванович|Дібіч]] та Воронцов запитували у [[Тучков Сергій Олексійович|Тучкова]] з цього приводу (як знавця усіх запорозьких справ), прохаючи, щоб роз'яснив це питання.<ref>{{Cite web|title=Задунайська Січ в народніх переказах і письменстві - Олександр Рябінін-Скляревський - Тека авторів|url=http://chtyvo.org.ua/authors/Riabinin-Skliarevskyi_Oleksandr/Zadunaiska_Sich_v_narodnikh_perekazakh_i_pysmenstvi/|website=Чтиво|accessdate=2020-06-12}}</ref>
Рядок 46:
Згодом депутація колишніх усть-дунайців, серед яких був і значковий товариш Дем'ян Чорнобай, через посередництво генерала Тучкова, звернулася в таборі при Сатунові (на Дунаї) до [[Микола I (російський імператор)|Миколи І]] з проханням про вступ до рядів діючої армії. Імператор повелів генерал-губернатору Воронцову прохання козаків задовольнити, нове військо назвати „Дунайськими козаками” у складі двох полків: одного кінного та одного пішого, призначеного для дунайської [[Флотилія|флотилії]].<ref>{{Cite web|title=Акмангит - козача станиця|url=https://bilolissia.org/book/2_army.htm|website=bilolissia.org|accessdate=2020-06-12}}</ref>
Влада, через військові обставини хотіла використати запорожців на Дунаю, але не хотіла збільшення їхнього значення. Тому, в липні проект можливого об'єднання буджацьких козаків з задунайцями Гладкого було остаточно залишено без утілення. Цьому сприяли ще й протиріччя між
11 липня Головний Штаб в листуванні до Воронцова передає заборону Миколи І, що перебував ще при армії, єднати Запорожців: «''запорожские же козаки, ныне из-за Дуная в пределы наши перешедшие не должны входить в состав войска бывших буджацких козаков формируемого''»<ref name=":2" />
Влітку 1828 р., в той час як місцеві чиновники й поліція нарікали на дії [[Роман Согутчевський|Согутчевського]]<ref>Бессарабський губернатор скаржився на Согутчевського, що той турбує селян і порушує поміщицькі та казенні інтереси. Справа в тому, що козаки, розквартировані по селам, не отримували від інтендантів армії забезпечення, а жителі не мали хліба, бо 1828 року сарана поїла (О.Рябінін-Скляревський "Кінець Задунайської Січі")</ref>, депутат Демко Чорнобай скаржився через Тучкова Воронцову на поміщиків та урядовців. Тучков 20 серпня писав до Воронцова: «''Усть-Дунайского Буджацкого войска депутат Чорнобай излагает жалобы на бессарабских помещиков и земских чиновников, препятствующих ему в собрании козаков для двух полков''».<ref name=":2" />
У вересні 1828 року, на початку формування [[Дунайське козацьке військо|війська]], [[хорунжий]] Д.Чорнобай повідомляв полковнику С.П.Чолобітчикову про те, що він привів до [[Станиця|ст]]. [[Старокозаче|Старокозачя]] та [[Білолісся|Акмангіт]] біля 200 козаків, а станичники звинуватили його в тому, що він привласнив надані їм кошти та провіант і відмовлялись утримувати козаків. Через це деякі козаки не “ївши по два й по три дні, втікали за Дунай”. В подальшому втечі козаків продовжувались.<ref name=":3">{{Cite web|title=Дунайське козацьке військо. 1828—1868 рр. (До 170-річчя заснування) - Олена Бачинська - Тека авторів|url=http://chtyvo.org.ua/authors/Bachynska_Olena/Dunaiske_kozatske_viisko_18281868_rr_Do_170-richchia_zasnuvannia/|website=Чтиво|accessdate=2020-06-12}}</ref>
| |||