Рим: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
MMH (обговорення | внесок) - помилка |
Розум (обговорення | внесок) стиль |
||
Рядок 227:
== Релігія ==
Як резиденція пап, Рим має титул Апостольської Столиці (Апостольського Престола), хоч тепер ця назва стосується до резиденцій пап [[Ватикан]]у, що охоплює [[Собор Святого Петра|базиліку св. Петра]], папські палаци й низку установ на просторі 0,44 км² та екстериторіальні об'єкти поза Ватиканом. Вільне Ватиканське місто з суверенними правами існує на підставі лятеранського пакту з Італією 1929. У Ватикані діють найвищі установи Католицької Церкви, зокрема Конґреґація для Східної Церкви. [[Ватикан]] утримує дипломатичні зв'язки з іншими державами (тепер з 73) на підставі [[конкордат]]ів.
=== Греко-католицька церква ===
1573 в Римі у Грецькій колегії св. Анастасія по вул. Бабуїно (Via del Babuino), 149, заснованій [[Григорій XIII|Григорієм XIII]] для виховання греко-католицьких богословів, де найперше побували І. Мороховський (1596—1603) і [[Рутський Велямин Йосиф|Йосиф Рутський]] (1599—1603), навчалося уніатське духовенство з українських земель — 150 україно-білоруських василіян до 1820-х років.
Після підписання і ратифікації Берестейської Унії у 1596 р. виникла потреба мати постійного представника Київської (греко-католицької) Церкви при Апостольському Престолі.
Про тісні зв'язки українсько-білоруської Католицької Церкви з Римом свідчать серед іншого часті поїздки до Риму київсько-галицьких митрополитів та єпископів: [[Йосиф (Велямин Рутський)|Йсифа Рутського]], [[Рафаїл (Корсак)|Рафаїла Корсака]], [[Методій (Терлецький)|Методія Терлецького]], [[Яків (Суша)|Якова Суші]] й інших та перебуванням у Римі верховного архієпископа кардинала [[Йосип (Сліпий)|Йосипа Сліпого]] і архієпископа [[Іван (Бучко)|Івана Бучка]].
Понад 50 василіянських богословів і кілька світських виховувалися у інтернаціональній Колегії Конґреґації Пропаганди Віри, що піклувалася Українською Католицькою Церквою від заснування 1622 до створення окремої Конґреґації Східної Церкви 1917 року.
У 1626 р. Київський Митрополит Йосиф Веніамін Рутський відправив до Риму свого першого прокуратора священика Миколу Новака, який своїм осідком мав церкву [[Василіяни|василіянського чину]] Жировицької ікони Божої Матері та святих мучеників Сергія і Вакха (1639—1880) на Piazza Madonna dei Monti та прилеглі до неї території.
1637 р. (за іншими даними 1639 р.) церкву св. Сергія та Вакха та малий будинок при ній папа Урбан VIII подарував українцям для створення «Collegium Nationis Ruthenorum». Це найстаріша греко-католицька церква за межами України<ref name=":0">{{Cite web|url=http://h.ua/story/445289/|title=Українські сліди Риму. Частина 1. Русини-українці у вічному місті|last=Парнікоза|first=Іван|date=07.2018|website=http://h.ua/|publisher=http://h.ua/|language=українська|accessdate=30.08.18}}</ref>.
Від 1845 світські богослови з галицьких єпархій виховувалися у Грецькій Колегії, що звалася Греко-Руською до 1897, коли [[Лев XIII]] заснував окрему Українську Колеґію при дотеперішній василіянській церкві св. Сергія і Вакха.
У грудні 1897 р. в новозбудованому триповерховому будинку на Piazza Madonna dei Monti папа Лев VIII на зміну «Collegium Nationis Ruthenorum» заснував Українську Папську Колегію Святого Йосафата, інша назва Велика Семінарія<ref name=":0" />.
Приміщення для колегії св. Йосафата (Великої Семінарії) на патріаршому дворі при церкві Сергія та Вакха було замале, тому папа Пій ХІ призначив частину ватиканських володінь на горі Джанікольо по сусідству з румунською колегією для української колегії. 28 жовтня 1929 р. відбулося урочисте посвячення фундаменту для Колегії Святого Йосафата. Тоді на Джанікольо була присутня майже вся Ієрархія УГКЦ. Митрополит Андрей, з причин здоров'я, не міг довершити акту посвячення, тому це зробив найстарший з Єпископів — Кир Григорій (Хомишин). Наступного дня весь Єпископат, настоятелі та питомці Колегії були на аудієнції у понтифіка. 13.11.1932 відбулося урочисте відкриття нового приміщення Великої Семінарії, перенесення осідку Колегії відбулося 6 травня того ж року<ref name=":1">{{Cite web|url=http://h.ua/story/445575/|title=Українські сліди Риму. Частина 2. Духовний центр|last=Парнікоза|first=Іван|date=07.2018|website=http://h.ua/|publisher=http://h.ua/|language=українська|accessdate=30.08.2018}}</ref>.
Найголовніший український комплекс розбудувався на північній околиці Риму Montespicatto по вул. Боччеа — тут збудовано собор св. Софії, Український католицький університет, з яким пов'язана Колегія св. Софії та Українська Мала Семінарія. Церква св. Софії — один з найкращих українських храмів закордоном, збудований зусиллями кардинала Йосипа Сліпого за проектом італійського архітектора Лучо ді Стефано. Базиліка споруджена в русько-візантійському стилі, близькому до архітектури Софії у Києві та наближена до Софії в Константинополі<ref name=":1" />.
Коли 1932 [[Пій XI]] збудував Українську Папську Семінарію у екстериторіяльній ватиканській зоні на Джанікольо для 50 богословів з усіх греко-католицьких єпархій, Головна Василіянська Курія купила попередній будинок, розбудувавши його на студійний дім чернечого доросту. 1960 вона перенеслася до нового осідку в [[Авентін]]і, а її колишній дім придбав верховний архієпископ кардинал [[Кардинал Йосип (Сліпий)|Йсип Сліпий]] на приміщення для української католицької парафії та музею-галереї українського мистецтва.
Крім цих давніших установ, до яких також належить вілла Української Папської Семінарії у Кастельґандольфо за Римом (літня резиденція папи) ім. її фундатора митрополита Андрея Шептицького (1929), у Римі за повоєнний час постали: Головний монастир СС Служебниць (1947) і Василіянок (1953) та українська папська Мала семінарія, збудована 1959 й утримувана Східною Конґреґацією для української молоді під проводом отців-салезіян, монастир Студійського Уставу «Студіон» (1964) за Римом у Рокка ді Папа, храм св. Софії й комплекс [[Український католицький університет імені святого Климента|Українського Католицького Університету ім. св. Климентія папи]], засновані кардиналом Йсипом Сліпим (1964—1969).
Рим був місцем нарад українського католицького єпископату в 1929, 1932, 1955, під час [[Другий Ватиканський собор|другого Ватиканського Собору]] (під проводом верховного архієпископа Йосипа Сліпого) і згодом. Офіціозом Верховного архієпископату є «Благовісник».
З 1946 в Римі діє Апостольська Візитатура для українців у Західній Європі, під проводом архієпископа І. Бучка, з 1972 монсиньйора М. Марусина.
=== Публікації ===
У Римі вийшли перші публікації за кордоном з української церковної історіографії; біографії св. Й. Кунцевича А. Джерардія (1643) і Я. Суші (1665), що також у Римі видав життя [[Смотрицький Мелетій|Мелетія Смотрицького]] (1666), та перший історичний нарис української церкви І. Кульчинського (1733-34). Джерельні видання римських документів з української історії розпочали у [[19 століття|19 столітті]] А. Тайнер й інші чужинецькі, головно польські й російські дослідники; згодом після скромних спроб НТШ (М. Кордуба, С. Томашівський) взявся докладніше митрополит Андрей Шептицький за допомогою К. Королевського, Г. Бенедетті.
Систематичне видання римських документів 1952 почали «Записки ЧСВВ» у окремій серії «Римські документи до історії Української Католицької Церкви» трудом протоархимандрита А. Великого (досі 50 з намічених 90-100 томів). Римські архіви та митецькі зібрання вивчали В. і Д. Антоновичі, [[Грушевський Михайло Сергійович|М. Грушевський]], О. Сушко, В. Щербаківський і багато молодших дослідників української церковної історії: М. Войнар, [[Іван (Прашко)|І. Прашко]], Д. Блажейовський, [[Атанасій Пекар|А. Пекар]], О. Баран й ін. З 1964 заходами Українського Католицького Університету видано «Історичні документи України» із згаданої колекції митрополита А. Шептицького (12 томів) й інші джерела.
З половини 1960-х років у Римі має осідок Українське Богословське Товариство, яке видає річники «Богословія». 1962 тут засновано Українське Пресове Бюро, що видає «Вісті з Риму». Дослідницьку працю уможливлюють багаті збірки з української історії тематикою у бібліотеках: Ватиканській, Папського Східного Інституту й Української Папської Семінарії (вона отримала книжкову спадщину митрополита Й. Сембратовича), [[Український католицький університет імені святого Климента|Українського Католицького Університету]] тощо.
== Адміністративний поділ ==
Рядок 408 ⟶ 447:
* [[Джованотті]] — італійський співак
[[Файл:Cerkwa-anastasia.jpg|альт=Церква св. Анастасія у Римі, при якій знаходилася грецька колегія, в якій навчалися уніати з України. 2018 р.|міні|Церква св. Анастасія у Римі, при якій знаходилася грецька колегія, в якій навчалися уніати з України. 2018 р.]]
За найдавнішою традицією, Рим пов'язаний з Україною одним з перших наступників [[Петро (апостол)|св. Петра]], св. папи [[Климент I|Климента]] († [[101]]), засланого цісарем [[Траян]]ом на вигнання до [[Крим]]у, де його мощі знаходилися у [[Херсонес]]і, а [[861]] були віднайдені [[Кирило і Мефодій|св. Кирилом Солунським]] і [[868]] перенесені до Рима.
Щойно по охрещенні кн. [[Володимир Великий|Володимира Великого]] відомі безпосередні зв'язки України з Римом: папські посольства [[Іван XV|Івана XV]] [[988]] і [[991]] та [[Сильвестр II|Сильвестра II]] 1000 року до Володимира Великого і його посольства до Рима [[991]] і [[1001]] років. До зв'язків Володимира з Римом належить також перебування у Києві Бруно з Кверфурту, який з Рима бл. 1006 поїхав у месійну подорож до печенігів і прийнятий був у кн. Володимира.
Ватиканські архіви й рукописні колекції зберігають багато документів і пам'яток з минулого України: папські листи в українських справах, починаючи від листів Григорія VII до київського князя Ізяслава, та в обороні його до польського короля Болеслава II Сміливого від 17 і 20 квітня 1075 (перші збережені пам'ятки дипломатичних зв'язків України з європейським Заходом); багате листування папських посланців і нунціїв у Польщі та інших державах, що дбали про Інформацію Апостольської Столиці про церковно-політичні події на українських землях; архіви Конґреґації Пропаганди і Східної Церкви, що від [[17 століття|17 ст.]] є у прямій реляції з україно-білоруською Католицькою Церквою; Грецькі Колегії (із зб. портретів київської митрополії 17 — 18 ст.) й чернечих чинів, що працювали на українських землях ([[Єзуїти|єзуїтів]], [[Театинці|театинів]] й ін.); цінний архів василіянських прокураторів 17 — 19 ст. (22 томи) був перед першою світовою війною перевезений до Національного Музею у Львові.
Великий князь Ізяслав Ярославич [[1075]] вислав сина Ярополка до папи [[Григорій VII|Григорія VII]], який наділив Ізяслава королівською короною.
Посол папи [[Іннокентій IV|Інокентія IV]] до татарської орди [[Джованні Да Плано Карпіні|Плано Карпіні]] під час подорожі до Монголії через Україну розпочав зв'язки Данила і Василька Романовичів з Римом, які завершилися коронацією Данила 1253 папським леґатом Опізо.
У [[15 століття|15 столітті]] у Римі жив і помер київський митрополит кардинал Ісидор (1454—1463) і з Рима вислав в Україну 1458 свого наступника митрополита Григорія II. [[1483]] у Римі вийшов перший друкований твір українського автора [[Прогностична оцінка поточного 1483 року|«Judicium prenosticon …»]], [[Юрій Дрогобич|Юрія Дрогобича]] з посвятою папі [[Сікст IV|Сікстові IV]].
Нова доба українських взаємин з Римом розпочалася унійним актом Київської митрополії з Апостольською Столицею 23 грудня 1595 року, підписаним посланцями україно-білоруського єпископату І. Потієм і К. Терлецьким (див. [[Берестейська унія]]).
У 1919-20 у Римі мали осідок дипломатичні місії УНР і ЗУНР до італійського уряду (див. [[Італія]]) та дипломатична місія УНР до Ватикану під проводом графа М. Тишкевича (його наступником був о. Ф. [[Бонн]]), що її прийняв у червні 1919 кардинал П. Ґаспарі, державний секретар Ватикану.
Між двома світовими війнами у Римі працювали українські політичні діячі: [[Коновалець Євген|Євген Коновалець]], Є. Онацький; тут навчалися або доповнювали студії малярі: І. Курах, С. Мако, [[Роберт Лісовський|Р. Лісовський]], Г. Мазепа; 1938 була влаштована виставка графіки (374 твори, 41 автор).
1940 при державному університеті був створений лекторат [[Українська мова|української мови]] (лектор Є. Онацький).
З 1945 діяла невелика Українська Громада (гоова до 1947 Є. Онацький, згодом В. Федорончук).
Контакт з італійськими політичними колами підтримувала [[ОУН]]. Після 1945 у Римі опинилася чимала група втікачів. Ними і військовополоненими І Дивізії Української Національної Армії, що були розміщені у Ріміні, опікувався Український Допомоговий Комітет під керівництвом архієпископа І. Бучка. Українську справу популяризувало серед італійців Товариство італійсько-української приязні у Римі і журнал «Ucraina» (1954 — 56), частково «Інтернаціонал Свободи», «Середземноморська Академія». Постійні українські радіопересилання передають Ватиканська (від грудня 1939 — з перервою 1944-47 — під проводом Василіян) та італійська закордонна радіослужба (з 1951). Попри нечисленну українську частку у Pимі, місто є одним з найважливіших українських осередків [[Українська діаспора|діаспори]].
=== Мистецтво ===
До Рима з його багатством античних памʼяток та християнських святощів і мистецьких скарбів, високими школами (університет Сапієнца, Академія Мистецтв св. Луки й ін.) прибували паломники й мандрівники та студенти з усіх українських земель, зокрема православних: М. Корнякт зі Львова, Т. Прокопович (1698—1701), Йосиф Курцевич-Коріятович (1615), [[Скибинський Григорій|Г. Скибінський]] у кін. [[17 століття|17 ст.]] і [[Григорович-Барський Василь Григорович|В. Григорович-Барський]] з Києва (1724), що залишив цінні римські спогади, ченці з Манявського Скиту у 1720-х pp., гетьман К. Розумовський, М. Гоголь (1837—1839).
Рим відомий в українській літературі, наприклад, у оповіданнях і переробках з «Ґеста Романорум», про різних осіб — від цісаря до коваля «В том же м. Римі», чи у «Повісті про сімох мудреців» (16 в.), «О Понціані цесару римском».
У Римі студіювало чимало українських митців 17-20 століть, починаючи від Юрія Шимоновича-Сімігінівського, придворного маляра короля Я. Собеського, що перший між учнями Рим. Академії св. Луки з України і Польщі здобув першу нагороду, згодом: О. Білянський (1766), І. Мртос (учень Канави), В. Береза, Р. Гадзевич, В. Орлов, І. Шаповаленко, А. Мокрицький, С. Васильківський і багато сучасних мистців. Під час свого навчання і виступів у Італії, преважно у [[Мілан]]і, у Римі перебували деякий час визначні українські муз́ики і співаки: [[Березовський Максим Созонтович|М. Березовський]], [[Бортнянський Дмитро Степанович|Д. Бортнянський]], [[Гулак-Артемовський Петро Петрович|С. Гулак-Артемовський]], [[Мишуга Олександр|О. Мишуга]], [[Крушельницька Соломія Амвросіївна|С. Крушельницька]].
=== Відомі поховання ===
У базиліці св. Петра (з 1963) є вівтар св. Василя Великого, під яким спочили мощі св. Йосафата Кунцевича<ref name=":0" />, у церкві св. Сергія i Вакха спочиває митрополит Р. Корсак († 1640), а в крипті собору св. Софії (з 1973) митрополит Й. Сембратович († 1900).
На головному цвинтарі Риму — Campo Berano — на ділянці 35 міститься каплиця № 1, яка належить василіанам, а № 2 — сестрам служебницям. Ближче до виходу на Plazzale del Verano місце поховання дружини та сина полковника Коновальця<ref name=":1" />.
Рядок 458 ⟶ 519:
* {{Прапорець20|USA}} [[Цинциннаті]]
|}
== Див. також ==
| |||