Ваграмяни: відмінності між версіями

'''Ваграмяни,''' Вахрамяни ({{Lang-hy|Վահրամյաններ, Վահրամեանք}} -&nbsp;— вірменський<ref name="Dimitri Korobeinikov">{{Книга|автор=[http://igh.academia.edu/DimitriKorobeinikov Dimitri Korobeinikov]|частина=|Заголовок=Byzantium and the Turks in the Thirteenth Century|оригінал=|відповідальний=|видання=|місце=|видавництво=Oxford University Press|рік=2014|сторінки=174}}</ref> [[Вірменська шляхта|княжий рід]] у середньовічній [[Вірменія|Вірменії]] та [[Грузія|Грузії]]. Є побічної гілкою княжого роду Закарянів<ref name="Dashdondog,57">{{Книга|автор=[http://rethinking.asia/people/dashdondog-bayarsaikhan Bayarsaikhan Dashdondog].|рік=2011|isbn=|серія=|allpages=|columns=|pages=57|volume=|видавництво=BRILL|частина=|місце=|видання=|відповідальний=|оригінал=|Заголовок=The Mongols and the Armenians (1220-1335)|посилання частина=|тираж=}}</ref>. Засновником роду Ваграмянів був князь Ваграм I -&nbsp;— син Саргіса I і брат Саргіса II Великого, дядько Закарі та Івана Закарянів<ref>Шахназарян, Арташес, Княжество Ваграмянов, Ереван, 1990 &nbsp;г., ст. 29-30</ref><ref>Акобян, Т., Очерки по исторической географии Армении, Ереван, 1960 &nbsp;г., ст. 312</ref>.

В нагороду за хоробрість в бою старший син князя Ваграма I, Закарі, названий істориками Блуз ( «молодший» -&nbsp;— на відміну від кузена, Закарі Закаряна), отримав від грузинської цариці [[Тамара Велика|Тамари]] Вірменську фортецю Гаг (руїни фортеці нині на вірмено-азербайджанському кордоні поблизу села Бердаван [[Тавуш|Тавушської області]]), побудовану ще за часів царя Арташеса як опорно-спостережний пункт біля північного кордону [[Велика Вірменія|Великої Вірменії]]. Фортеця Гаг мала стратегічно важливе значення, оскільки контролювала торговий шлях, який проходив по долині середньої течії річки [[Кура|Кури]], з [[Арцах|Арцаха]]а через місто [[Ганзак (значення)|Гандзак]] в [[Тбілісі]]. За назвою фортеці, рід Ваграмянів іноді іменується в письмових джерелах як Гагеці або Ваграмян-Гагеці<ref>Мтровели, История и восхваление венценосцев, ст. 78, 87</ref>.

Спочатку, Ваграмяни були васалами княжого роду Дадіані. Однак коли в [[1191|1191 році]] Дадіані взяли участь у змові Юрія Боголюбського проти грузинського двору, Ваграмяни проявили вірність грузинській короні. Змовники були розбиті в битві на Ніальській рівнині військами, вірними грузинській [[Тамара Велика|цариці Тамарі]]. Царськими військами командували князі Закаряни; в їх числі воював і князь Закарі Блуз Ваграмян. За вірність короні цариця Тамара нагородила князя Закарі Блуза, подарувавши йому та його нащадкам фортецю Гаг і значну територію, що лежала між фортецею Гаг і [[Гянджа|Гянджаком]]ком «з багатьма містами, фортецями і поселеннями або в повну власність, або в половинну»<ref>Мтровели, Картлис цховреба. История и восхваление венценосцев. Тбилиси. АН ГрузССР. 1954, ст. 50-51</ref>. Князь Закарі Блуз Ваграмян, за назвою фортеці називався також Гагеці (в грузинських джерелах -&nbsp;— Гагель), став безпосереднім васалом грузинських царів, отримавши придворну посаду міністра двору (мсахурт-ухуцес).

Князь Закарі Блуз Вахрамян-Гагеці брав активну участь у військових кампаніях князів Закарянів, які під заступництвом грузинської корони з початку 1190-х року вели [[Реконкіста|реконкісту]] за звільнення Північної Вірменії від турецько-сельджукського ярма. Завдяки таланту воєначальника, князь Закарі Блуз значно розширив свої володіння, приєднавши до них всю територію, що лежала між фортецею Гаг і [[Шамкір|Шамкіром]]ом. У [[1195|1195 році]] князь Закарі Блуз був одним з командувачів вірмено-грузинської армії, яка здобула перемогу в Шамкірській битві; в цьому бою князь хоробро воював в авангарді війська, під ним було вбито коня<ref>Мтровели, Картлис цховреба. История и восхваление венценосцев. Тбилиси. АН ГрузССР. 1954, ст. 77-78</ref>. В результаті перемоги в [[1195|1195 році]], місто Шамкір, яке займало стратегічне положення на вищезгаданому торговельному шляху в Тбілісі, було приєднано до Гагського князівства Ваграмянів. Князівство продовжувало розширюватися, досягнувши могутності в 1210-х роках. В цей час до складу князівства входили території від річки Дебед до Шамкіра, а з півночі на південь -&nbsp;— вся територія від річки [[Кура|Кури]] до відрогів Севанського хребта, включаючи фортеці Гаг, Гавазан (Гаварцін), [[Тавуська фортеця|Тавуш]], Кацарет, Ергеванк, Терунакан, Сагам, Карерц, Гардман. У цей період васалами Ваграмянів були князівства Кюрікянів Мацнаберда і [[Тавуська фортеця|Нор-Берда]] -&nbsp;— части колись царювавшого в [[Ташир-Дзорагетське царство|Лорі]] роду, нащадки вірменського царського роду [[Багратіди|Багратуни]].

Починаючи з 1220-х років, Північна [[Вірменія]], в тому числі і Гагське князівство Ваграмянів, почали піддаватися розвідувальним набігам монголів. У [[1233|1233 році]] князівство Ваграмянів було завойоване [[Монгольська імперія|монголами]]<ref name="Dimitri Korobeinikov">{{Книга|автор=[http://igh.academia.edu/DimitriKorobeinikov Dimitri Korobeinikov]|частина=|Заголовок=Byzantium and the Turks in the Thirteenth Century|оригінал=|відповідальний=|видання=|місце=|видавництво=Oxford University Press|рік=2014|сторінки=174}}</ref>.

Молодший син князя Ваграма I, Саргіс, став засновником іншого вірменського княжого роду -&nbsp;— Тмоквеці, названого за назвою фортеці Тмук (Тмкаберд) в [[Джавахетія|Джавахетії]]. Князь Саргіс Тмоквеці став одним з авторів романтичної словесності при грузинському царському дворі; він же переклав з перської повість про Висі і Раміні.

Ваграмяни розширили і зміцнили фортецю Гаг і відбудували ряд фортець і замків в Північній [[Вірменія|Вірменії]]. У роки їхнього правління, в князівстві також йшло активне церковне будівництво; були побудовані або відреставровані церкви Нор-Варага, Шхмурат, Каптаванк, [[Монастир Хоранашат]], монастир Таргманчац. Родинною усипальницею Ваграмянів стала церква Сурб Саркіс в фортеці Гаг. За повір'ями, записаним вірменським істориком Кіракосом Гандзакеці<ref>Киракос Гандзакеци. История Армении. М. Наука. 1976, ст. 252—253</ref>, <blockquote> ''«...… був в Газі якийсь хрест чудотворний, [що допомагає] всім пригнобленим, паче же всіх -&nbsp;— полоненим, і, хто сподівався на нього всім серцем, тому сам святий мученик Саргіс відкривав двері темниць і в'язниць, розривав пута і супроводжував їх в тілесному прояві до самих їхніх помешкань.'' ''І чутка про чудеса ці поширилася серед усіх племен.'' ''Хрест той, кажуть, був поставлений святим вчителем нашим Месропом».'' </blockquote> На період правління князів Вахрамянів також припадає діяльність Ванакана вардапета -&nbsp;— учня вірменського просвітителя Мхітара Гоша і вчителя вірменських істориків Кіракоса Гандзакеці і [[Вардан Аревелці|Вардана Аревелці]].