Томас Стернз Еліот: відмінності між версіями

У [[1906]] році [[поет]] став студентом Гарвардського університету, в якому вчився до [[1909]] року, де отримав диплом магістра. В той час «Гарвард Адвокет» опублікував його перші вірші. Життя Еліота змінилось у грудні [[1908]] року, коли йому до рук потрапила книжка А. Симонса «Символістський рух в літературі» ([[1895]]), присвячена творчості поета [[Жуль Лафорг|Жуля Лафорга]]. В [[1910]] році Томас Еліот поїхав до Сорбонни, щоб продовжити своє навчання. Там він познайомився з Ж. Верденалем, якому присвятив свою «Любовну пісню Дж. Альфреда Пруфрока» (Ж. Вердиналь загинув у битві при Дарданеллах). Поет увійшов в коло творчого життя, яке в той час крутилося навколо [[Еміль Дюркгайм|Еміля Дюркгайма]], [[П'єр Жане|П. ЖaнеЖане]], [[Ремі де Гурмон|Р. де Гурмона]], [[Пабло Пікассо]] та [[Анрі Бергсон|Анрі Бергсона]].

У 1921 році, після візиту його матері та сестри, в поета трапився нервовий зрив, тож він поїхав разом із дружиною на лікування в [[Лозанна|Лозанну]] (Швейцарія), де закінчив «Пустельну землю». За рекомендаціями Езри Паунда поет скоротив роботу наполовину. У 1922 році Еліот заснував журнал «Крайтерієн».

Через три роки ([[1925]]) Жофре Фабер запросив Еліота на фірму «Фабер і Гваєр» (пізніше — «Фабер і Фабер») на роботу літературним редактором. В [[1927]] році поет прийняв англіканство та став громадянином Британії. З того часу релігія стала важливою темою творів поета. До [[1930]] року Еліот став найвизначнішою фігурою в поетиці та літературній критиці англомовної частини світу та залишався нею близько тридцяти років. З 1932 до 1933 року він працював в Гарварді.

У [[1933]] році, в період свого перебування у Гарварді, Еліот полишив Вів'єн, але не розлучився із нею у зв'язку зі своїми англіканськими переконаннями. Протягом тридцятих років він захищався від істеричних намагань Вів'єн знову зійтись. У 1938 році вона потрапила у психіатричну лікарню Носамберленд-Гаус, де у [[1947]] році померла. Еліот жодного разу її не відвідав, навіть попри те, що вони не були офіційно розлучені. В 1939 році, з початком Другої Світової війни, видання «Крайтерієн» зупинилося, тому Еліот був змушений служити уповноваженим із цивільної оборони. Багато часу він перебував у Гілфорді, де написав ще три вірші, які лягли в основу твору «Бернт Нортон». В 1948 році Еліот був нагороджений [[Нобелівська премія з літератури|Нобелівською премією за досягнення в галузі літератури]] та орденом «За заслуги». В 1957 році одружився зі своєю секретаркою Есме Валері Флетчер (вона була молодшою від Еліота на 38 років). В 1964 році поета було нагороджено Президентською Медаллю Свободи.