Данте Аліг'єрі: відмінності між версіями

| Дата народження = 13.7.між 18 (22) травня та 31 травня (4 червня) 1265<ref name=dn/>

'''Да́нте Аліг'є́рі''' ({{lang-it|Dante Alighieri}}; [[1318 липня]](22) травня / 31 травня (4 червня)<ref name=dn/> [[1265]], [[Флоренція]]&nbsp;— [[13 вересня|13]]/[[14 вересня]] [[1321]], [[Равенна]])&nbsp;— видатний [[Італія|італійський]] [[поет]] доби [[Відродження]], [[письменник]] і [[політик]], якого називають «батьком італійської літератури». Першим став писати літературні твори народною (тобто [[італійська мова|італійською]]) мовою, а не [[Латинська мова|латиною]]. Його головний художній твір, поему «[[Божественна комедія]]» ({{lang-it|la Divina Commedia}}), вважають шедевром світової літератури.

Народився у [[Флоренція|Флоренції]] у шляхетній родині. Точна дата народження Данте невідома: за різними джерелами, він народився в 1265&nbsp;році між 14 (18) травня і 1331 липнятравня (4 червня).<ref name=dn>За свідченням [[Джованні Боккаччо]], [http://www.treccani.it/enciclopedia/dante-alighieri_(Dizionario-Biografico)/ який посилався на нотаріуса {{lang-it|Piero Giardini}} (П'єро Джардіні), Данте народився у травні 1265 року. Сам Данте повідомив про себе ([[Рай (Божественна комедія)|Комедія, Рай]], XXII, 112-117), що народився під знаком [[Близнюки (знак зодіаку)|Близнюків]], який у 1265 році тривав з 18 (22) травня по 17 (21) червня. У сучасних джерелах найчастіше вказуєтся друга половина травня</ref>

Сім'я його була відомою у Флоренції і підтримувала [[Ґвельфи і ґібеліни|ґвельфів]], політичний альянс, що виступав на боці [[Папа Римський|Папства]] і був у складному протистоянні з [[ГібелліниҐвельфи і ґібеліни|гібеллінами]], які підтримували імператора [[Священна Римська імперія|Священної Римської імперії]]. Внаслідок внутрішніх суперечностей наприкінці XIII століття гвельфи в свою чергу поділилися на [[Чорні Гвельфи|чорних гвельфів]] і [[Білі Гвельфи|білих гвельфів]] і вже ворогували між собою.

Данте стверджував, що його родина походить від давніх [[Стародавній Рим|римлян]], (''Inferno, XV, 76''), але найстаршим родичем, якого він міг згадати був ''Каччагуйда Єлисейський'' (''Paradiso, XV, 135''), який жив не раніше 1100 року. Батько Данте, [[{{iw2|Аліг'єро де Белінчеоне]]|||Alighiero di Bellincione}}, був білим гвельфом, який не зазнав помсти гібеллінів після того, як вони виграли [[Битва при Монтаперті|битву біля Монтаперті]] на початку XIII&nbsp;століття. Це навіює думку, що родина Аліг'єро мала певний престиж і впливовий статус.

Матір поета звали Белла<ref>[[Доннаhttp://www.treccani.it/enciclopedia/dante-alighieri_(Dizionario-Biografico)/ БеллаAlighieri, Абатська]Dante], di Siro A. Chimenz // Dizionario Biografico degli Italiani - Volume 2 (1960) / Treccani</ref>. Вона померла, коли Данте було 5 чи 6 років і його батько одружився ще раз, з Лапою ді К'ярісімо Чіалуфі. Та чи справді він одружився з нею, точно не відомо, адже в ті часи для вдівців це було непросто. Проте точно відомо, що ця жінка народила двох дітей.

Коли Данте йшов 13-й рік, у 1277 році, його заручили з ''Джеммою ді Манетто Донаті''. Контрактні одруження в такий ранній період були типовим явищем і включали формальну церемонію поставлення підписів перед нотаріусом. Одружився Данте [[1291]] року, але своє перше кохання до Беатріче проніс через усе життя. Від своєї дружини Данте мав трьох дітей: Якопо, П'єро і Антонію. Про останню відомо, що вона стала черницею. Можливо четвертою його дитиною був син Джованні<ref>Un atto del 21 ottobre 1308 a Lucca testimonia che Giovanni fosse figlio suo, in quanto vi si trova scritto di un «Iohannes filius Dantis Aligherii de Florentia». {{ref-it}}</ref>. Коли Данте Аліг'єрі вигнали з Флоренції, Джемма залишилася в місті з його дітьми, доглядаючи за залишками батьківських статків.

З 1295 року почав займатися політикою, належачи до антипапістської партії. Після вступунабрання в силучинності ''регламенту 1295 року'', який дозволяв людям із середніх верств займатиобіймати політичні посади, якщо вони зареєстровані в якомусь ремісничому цеху, Данте увійшов до цеху цілителів і фармацевтів. У наступні роки його ім'я часто згадується в реєстраційних документах.

Роки вигнання були для Данте роками поневіряння. Вже в ту пору він був ліричним поетом серед тосканських поетів «нового стилю»&nbsp;— [[Чіно да Пістоя|Чіно з Пістойї]], [[Гвідо Кавальканті]], який був його другом, та інших. «La Vita Nuova» він вже написав; вигнання зробило його серйознішим і суворим. Він затіяв свій «Бенкет» («{{lang-it|Convivio}}»), алегорично-схоластичний коментар до чотирнадцяти канцон. Але «Convivio» так і не закінчив: написав було лише вступ і тлумачення до трьох канцон. Не скінчив Данте, обірвавши викладення на 14-й главі 2-ї книги, і латинський [[трактат]] про народну мову, або красномовство («{{lang-it|De vulgari eloquentia}}»).

Данте Аліг'єрі був людиною релігійною і не пережив тих гострих моральних й інтелектуальних коливань, відображення яких бачили в Convivio; проте за Convivio залишається проміжне в хронологічному сенсі місце у розвитку дантової свідомості Данте, між Vita Nuova і Божественної Комедією. Зв'язком і об'єктом розвитку є Беатріче, водночас і почуття, й ідея, і спогад, і принцип, об'єдналися в одному образі. Серед юнацьких віршів Данте Аліг'єрі є один особливо примітний сонет до його друга, Гвідо Кавальканті. Твір є виразом реального, грайливого почуття, далекого від будь-якої трансцендентності. Для розуміння Аліг'єрі як поета і людини найважливішим є його трилогія «La Vita Nuova», «Convivio» і «Divina Commedia».

* [[1304]]—[[1306]]1304—1306 De vulgari eloquentia libri duo (лат.) Про народне красномовство, трактат.

Є свідчення, що отець [[Штокалко Павло Лукич|Павло Штокалко]] наприкінці XIX&nbsp;— на початку XX століття одним з перших переклав українською мовою «Божественну комедію» Данте (3 книги),<ref>[httphttps://web.archive.org/web/20151222141745/http://irbis.library.te.ua/cgi-bin/irbis64r_15/cgiirbis_64.exe?LNG=uk&C21COM=2&I21DBN=ELKKN&P21DBN=ELKKN&Z21ID=&Image_file_name=TEC_3%2Epdf&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1 ''Б. Головин, Б. Мельничук.'' Штокалко Павло Лукич // {{ТЕС|3}}][[Тернопільський енциклопедичний словник]]}&nbsp;<span>: у 4 т. / редкол.: </span>[[Яворський Геннадій Іванович|Г.&nbsp;Яворський]]<span> та ін.</span>&nbsp;<span>— Тернопіль</span>&nbsp;<span>: Видавничо-поліграфічний комбінат «</span>[[Збруч (видавництво)|Збруч]]<span>», 2008С.</span>&nbsp;<span>— Т.</span>&nbsp;<span>3</span>&nbsp;<span>: П</span>&nbsp;<span>—</span>&nbsp;<span>Я.</span>&nbsp;<span>— 708</span>&nbsp;<span>с.</span>&nbsp;<span>— </span>ISBN 978-966-528-279-2<span>.</span>&nbsp;— 652 с.: 652—653.</ref><ref>[http://ternopoliany.te.ua/den-v-istoriji/9340-15-serpnia-tsei-den-v-istorii-ternopilshchyny 15 серпня. Цей день в історії Тернопільщини]&nbsp;— Понеділок, 15 серпня 2016</ref>, але невідомо, чи зберігся цей переклад.

Багато українських поетів й перекладачів перекладали окремі фрагменти «[[Божественна Комедія|Божественної комедії»]]. Перші 36 терцин пісні І та 6 рядків з пісні ХХХІІІ з «Підземелля»<ref>так Франко переклад «Пекло»</ref> переклав у 1877—1883 роках Іван Франко&nbsp;— обидва ці уривка надруковано було значно пізніше, аж у 1955 році. За декілька років, у своїй монографії «Данте Аліг'єрі. Характеристика середніх віків. Життя поета і вибір із його поезії» (1913), три останні розділи присвячено послідовно «Підземеллю», «Чистилищу» та «Раю». Франко подає найзначущішінайзначущі, на його думку, уривки поеми у власному перекладі, чергуючи їх з власними прозорими коментарями та переказом решти змісту. У 1892—1896 роках у Львові виходять друком перші десять пісень «Пекла» в перекладі [[Володимир Самійленко|Володимира Самійленка]], що підписався В. Сивеньким (часопис «Правда» 1892—1896, окремою книжкою 1902). Наприкінці 1890-х років Леся Українка переклала 9 терцин з п'ятої пісні «Пекла». У 1965 році в [[Мюнхен]]і у видавництві [[Костецький Ігор|Ігоря Костецького]] «[[На горі (видавництво)|На Горі»]] опубліковано експериментальний переклад фрагменту «Божественної комедії» [[Василь Барка|Василя Барки]].<ref>[httphttps://web.archive.org/web/20160925070020/http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/soc_gum/Mikks/2012_41_1/073_081.pdf Історія Перекладу «Божественної Комедії» Данте Українською Мовою (від І.Франка до Є. Дроб'язка)]&nbsp;— Я.&nbsp;Л.&nbsp;Безсмертна. Мовні і концептуальні картини світу. Київ: ВПЦ «Київський університет».&nbsp;— Вип. 41.&nbsp;— Ч. 1. 2012. с. 73–81</ref>

ПеришйПерший повний надрукований переклад «Божественної комедії» належить Євгену Дроб'язку. Переклад [[Дроб'язко Євген Антонович|Дроб'язка]] був опублікований окремими частинами у видавництві «[[Дніпро (видавництво)|Дніпро»]]: «Чистилище» (1968&nbsp;р.), «Рай» (1972&nbsp;р.) і повне видання&nbsp;— в 1976 році. Переклад [[Дроб'язко Євген Антонович|Дроб'язка]] відзначений премією імені М. Рильського.

| Перекладач. Д. Паламарчукові (Кінецькінець 1940-х рр., концтабір в Інті)

* [https://web.archive.org/web/20090604065923/http://italia.aula365.com/permalink/historieta/Dante-Alighieri-5180637.aspx Vita di Dante&nbsp;— Життя Данте в малюнках і картинах (іт.)]

* [https://web.archive.org/web/20070927225901/http://www.josephantonkoch.de/html/fresken_casino_massimo.html Fresques de l'enfer et le Purgatoire de Dante par Joseph Anton Koch&nbsp;— фрески Йозефа Коха до «Чистилища» й «Пекла».]

* [https://web.archive.org/web/20070927225853/http://www.josephantonkoch.de/html/divina_commedia.html Illustrations de la Divine Comédie par Joseph Anton Koch&nbsp;— ілюстрації Йозефа Коха до «Божественної комедії».]