1180-ті: відмінності між версіями

У ''власне Русі'' встановився дуумвірат. Великим князем Київським був [[Святослав Всеволодович]], але за угодою зі смоленськими Ростиславичами від [[1181]] року решта міст Русі належала [[Рюрик Ростиславич (князь київський)|Рюрику Ростиславичу]]. У [[Володимиро-Суздальське князівство|Володимиро-Суздальському князівстві]], куди змістився центр могутності, правив [[Всеволод Велике Гніздо]]. На чернігівському престолі сидів [[Ярослав Всеволодович (князь чернігівський)|Ярослав Всеволодович]]. У Новгороді була своя, особлива [[Новгородська республіка|республіканська форма правління]], куди князі тільки запрошувалися вічем.

 

 

У Галичі після смерті [[Ярослав Осмомисл|Ярослава Осмомисла]] справи в свої руки взяли бояри. Ярослав заповів князівство молодшому сину [[Олег Ярославич|Олегу]], але бояри, які стратили його матір, боялися помсти і запросили старшого сина старого князя [[Володимир Ярославич (галицький князь)|Володимира]]. Олег повернув собі Галич з допомогою польського князя [[Казимир II Справедливий|Казимира II Справедливого]], але його незабаром отруїли, і князем Галича став [[Роман Мстиславич]] із Володимира-Волинського. Однак Володимир Ярославич привів з собою угорців. Король [[Бела III]], проте, захопивши Галич, не віддав його Володимиру, проголосив себе самого королем Галичини, а Володимира посадив у в'язницю. Галичани прогнали угорців під час [[Галицьке повстання 1189|галицького повстання 1189]] року. Володимир утік з полону й повернувся на княжіння.

Імператор [[Священна Римська імперія|Священної Римської імперії]] [[Фрідріх Барбаросса]] та [[Ломбардська ліга]] уклали [[1183]] року [[Констанцький мир]], міста північної Італії відстояли своє право на самоуправління. 1189 року Фрідріх Барбаросса вирушив у Третій хрестовий похід, і 1190 року втопився в річці Салеф. Титул римського імператора перейшов до його сина [[Генріх VI (імператор Священної Римської імперії)|Генріха VI]]. Німецькі лицарі заснували в Палестині [[Тевтонський орден]].

 

 

Проти короля Англії Генріха II Плантагенета двічі підіймали повстання власні сини. [[Річард Левове Серце]] домігся, об'єднавшись з французьким королем Філіпом II Августом, від батька проголошення себе спадкоємцем. 1189 року Генріх Плантагенет помер, і Річарда Левове Серце короновано королем Англії. Після коронації Річард вирушив у Третій хрестовий похід.