Фотометричний парадокс: відмінності між версіями

У нескінченному [[Всесвіт]]і, який із постійною щільністю заповнено [[зоря|зорями]], будь-який промінь зору має закінчуватися зорею, аналогічно до того, як у густому лісі ми виявляємо себе оточеними «стіною» з віддалених дерев<ref>[https://lenta.ua/ua/vcheni-poyasnili-chomu-nichne-nebo-temne-28196/ ВЧЕНІ ПОЯСНИЛИ, ЧОМУ НІЧНЕ НЕБО ТЕМНЕ]</ref>. Потік енергії випромінювання, що сприймається від зорі, зменшується обернено пропорційно квадрату відстані до неї. Але кутова площа ([[тілесний кут]]), охоплений на небі кожною зорею, також зменшується обернено пропорційно квадрату відстані, з чого випливає, що поверхнева яскравість зорі (що дорівнює відношенню потоку енергії до тілесного кута, який займає на небі зоря) не залежить від відстані (так само, як однаково яскравими виявляються близькі та віддалені дерева). Оскільки наше Сонце є типовою зорею, то поверхнева яскравість будь -якої зорі в середньому має дорівнювати поверхневій яскравості Сонця. Це значить, що коли ми дивимося в будь-яку точку неба, ми повинні бачити зорю з тією ж поверхневою яскравістю, що й Сонце; поверхнева яскравість сусідньої точки має бути такою ж, і взагалі в усіх точках неба поверхнева яскравість має бути рівною поверхневій яскравості Сонця, оскільки в будь-якій точці небосхилу перебуватиме якась зоря. Отже, все небо (не лише вночі, але й удень) має бути так само яскравим, як і поверхня Сонця.