Французька революція: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Мітка: редагування коду 2017
мНемає опису редагування
Рядок 106:
14 липня 1790 року, через рік після взяття Бастилії на [[Марсове поле (Париж)|Марсовому полі]] проходило свято Федерації. На церемонії поряд із королем та королевою був присутній маркіз де Лафаєт. Це був момент національної єдності — під оплески натовпу король присягнув на вірність Конституції. У стороннього спостерігача могло скластися враження, що Людовик XVI прийняв зміни, що сталися після революції 1789 року. Але насправді цього не було — Людовик маневрував між різними течіями, намагаючись зберегти свою незалежність і відвоювати втрачену владу. Більш того, король був щирим католиком і прийняв бік Папи та тих священиків, які уникали присяги.
 
20-21 червня 1791 року король спробував утекти, що засвідчило його ворожість реформам 1789-го. Найрадикальніші паризькі патріоти побачили в цьому свідчення зради й організували петицію, яку хотіли передати на Марсових полях, і в якій вимагали публічного зречення. Такі депутати, як Байї та Лафаєт підтримували конституційну монархію, висунули ідею викрадення короля. Вони заборонили [[маніфестація|маніфестацію]] й оголосили [[військовий стан|воєнний стан]]. Попри це, [[17 липня]] [[1791]] року маніфестація відбулася. Лафаєт не зміг стримати своїх людей, які послухалися Байї. Байї наказав стріляти — відбувся розстріл неозброєного натовпу, при якому загинуло чимало жінок та дітей. Розстріл на Марсових полях означав розрив між поміркованими патріотами й парижанами, яких представляли поряд з іншими [[Дантон]], [[Робесп'єр]] та [[Жан-Поль Марат]]. Дехто, наприклад [[Кондорсе]], почали навіть вимагати встановлення [[республіка|республіки]]. Байї, Лафаєт і більшість депутатів покинули [[Якобінці|клуб Якобінців]] і заснували [[Фельяни|клуб Фельянів]], чим викликали народне невдоволення. Для них революція закінчилася, й основним завданням стало стабілізувати режим і підтримувати конституційну монархію.
 
В очах частини громадян король втратив будь-яку повагу. Численні революційні газети малювали на нього [[карикатура|карикатури]], де він зображався свинею, й друкували про нього та королеву брудні анекдоти. [[Роялісти|Роялістські]] газети відверто закликали до опору. Прискорилася еміграція. Контрреволюціонери та якобінці організовували в масштабі всієї країни свої мережі впливу й агітації.