|
'''Сту́пінь оки́снення''' — умовний [[електростатика|електростатичний]] заряд, який приписують [[атом]]у в [[молекула|молекулі]], припускаючи, що [[електронна пара|електронні пари]], які утворюю зв'язок, повністю зміщені в бік більш [[електронегативність|електронегативних]] атомів (тобто вважаючи, що всі зв'язки даного атома мають 100% [[йонний зв'язок|йонний]] характер). На відміну від [[валентність|валентності]], яка позначає кількість утворюваних зв'язків і є [[натуральне число|натуральним числом]], ступінь окиснення може мати позитивне, негативне, нульове або дробове значення.
[[Файл:DNA chemical structure uk.svg|міні|праворуч|300пкс|Органічні сполуки [[аденін]], [[гуанін]], [[тимін]] і [[цитозин]] є основою людської [[ДНК]]]]
'''Органі́чні сполу́ки''' — клас [[хімічні сполуки|хімічних сполук]], основу яких складає хімічний елемент [[Вуглець|Карбон]]. Окрім Карбону органічні сполуки майже завжди містять [[Водень|Гідроген]], досить часто — [[Кисень|Оксиген]], [[Азот|Нітроген]] та [[галогени]], рідше [[Фосфор]], [[Сірка|Сульфур]] та інші [[Хімічний елемент|елементи]]. Винятком є [[карбіди]], [[карбонатна кислота]] і [[карбонати]], оксиди Карбону і [[ціаніди]].
Наприклад, у молекулі [[Хлороводень|хлороводнію]] HCl відбувається зміщення однієї електронної пари і ступінь окиснення для [[водень|водню]] набуває значення +1, а для [[хлор]]у -1. Що більше електронів переходять до іншого атома, то більшим стає ступінь окиснення. Загалом він може набувати значень від +8 (як для [[осмій|осмію]] в OsO<sub>4</sub>) до -4 (кремній у Mg<sub>2</sub>Si), однак кожен хімічний елемент має ряд характерних саме для нього значень ступеня окиснення. Атоми в найвищому ступені окислення можуть бути тільки [[окисник]]ами, а в найнижчому — тільки [[відновник]]ами.
Органічні сполуки є основою майже усіх природних речовин, які отримуються при розвитку рослин, або в результаті життєдіяльності тварин. [[Вітаміни]], [[білки]] і [[гормони]] — всі вони належать до ряду органічних сполук або складаються з них. Окрім цього велика кількість нових органічних сполук щороку синтезується в лабораторіях.
Ступінь окиснення є суто формальною величиною, оскільки не описує характер взаємодії у зв'язку. Так, ступінь окиснення атома хлору в молекулах HCl та [[хлорид натрію|NaCl]] набуває в обох випадках значення -1, проте його ефективний заряд (справжній ступінь поляризації) є різним.
== Загальна характеристика ==
[[Файл:DBP 1982 1148 Friedrich Wöhler.jpg|міні|праворуч|250пкс|Німецька поштова марка, випущена до 100-річчя від дня народження [[Фрідріх Велер|Фрідріха Велера]], на якій зображено синтезовану ним [[сечовина|сечовину]]]]
Термін «органічний» щодо речовин, типових для живої природи (таких як [[цукор]], [[жири]], [[деревина]] тощо), запропонував 1807 року [[Єнс Якоб Берцеліус]]. Тоді помилково вважалося, що органічні сполуки можуть утворюватися тільки в живих [[організм]]ах. Можливість перетворення неорганічних речовин на органічні була доведена у 1829 році, коли німецький хімік [[Фрідріх Велер]] зумів отримати «органічну» [[сечовина|сечовину]] з «неорганічного» [[ціанат амонію|ціанату амонію]]<ref name=azim>{{cite book|title=Краткая история химии. Развитие идей и представлений в химии|author=Азимов Айзек |url=http://www.e-reading.club/chapter.php/83403/29/Azimov_-_Kratkaya_istoriya_himii._Razvitie_ideii_i_predstavleniii_v_himii..html|chapter=Крушение витализма|chapterurl=http://www.e-reading.club/chapter.php/83403/29/Azimov_-_Kratkaya_istoriya_himii._Razvitie_ideii_i_predstavleniii_v_himii..html|work=|date=|accessdate=08.07.2015}}{{ref-ru}}</ref>. Зараз більшість органічних сполук отримуть штучним шляхом і науковцям вже відомо понад 9 мільйонів органічних сполук<ref>{{cite web |url=https://www.britannica.com/science/chemical-compound |title=Chemical compound |author= |date= |website=britannica.com |publisher=Encyclopaedia Britannica |accessdate=15 квітня |дата-архіву= |url-архіву= }} {{ref-en}}</ref>.
== Визначення ступеня окиснення ==
Чіткої межі між органічними та неорганічними сполуками не існує. Наприклад, [[мурашина кислота]] (перший представник [[карбонова кислота|карбонових кислот]]) є органічною, проте її [[ангідрид]], [[монооксид карбону]], є неорганічним.
{{Див. також|Електронегативність}}
Визначення ступенів окиснення у молекулі базується на порівнянні значень електронегативності для атомів. Так, позитивні значення ступенів окиснення мають ті атоми, які віддали свої електрони іншим атомам (зв'язувальна електронна хмара зміщена від них), ан егативні значення ступенів окиснення мають ті атоми, які приєднали електрони від інших атомів (зв'язувальна електронна хмара зміщена до них). Наприклад, у сполуці [[MgO]] хімічний елемент [[Магній]] має позитивний ступінь окиснення +2, а Оксиген — негативний ступінь окиснення −2.
== Будова ==
До складу органічних молекул органічних речовин поряд з вуглецем входять деякі хімічні елементи. Це насамперед [[водень]], [[кисень]], [[азот]], [[сірка]], [[галогени]] і [[фосфор]].
Подеколи Карбон утворює зв'язки і з атомами металів — такі сполуки дістали назву ''[[металоорганічні сполуки|металоорганічні]]'' (до їхнього числа не відносяться [[карбіди]], [[ацетиленіди]] та аналогічні сполуки).
[[Файл:Clorato de calcio.jpg|міні|праворуч|350пкс|Розподіл ступенів окиснення у [[хлорат кальцію|хлораті кальцію]]:<br/>Кисень має типове значення -2, для кальцію, як [[лужноземельні метали|лужноземельного елемента]], ступінь окиснення набуває значення +2, а для хлору, виходячи з правила нейтральності загального заряду, — +5]]
Однією з важливих особливостей органічних сполук, яка накладає відбиток на всю хімічну поведінку, є характер зв'язків між атомами в їхніх молекулах. У переважній більшості випадків ці зв'язки мають яскраво виражений [[ковалентний зв'язок|ковалентний]] характер. Оскільки атом C має чотири неспарені електрони, то відповідно він утворює в органічних сполуках чотири ковалентні зв'язки. При їхньому утворенні відбувається [[гібридизація атомних орбіталей]], залежно від типу взаємодії між атомами Карбону. Так, для атома Карбону відомі стани гібридизації ''sp<sup>3</sup>'', ''sp<sup>2</sup>'' та ''sp'', що умовно відповідають одинарному, [[подвійний зв'язок|подвійному]] та [[потрійний зв'язок|потрійному]] зв'язках між атомами Карбону:
Враховуючи те, що більшість елементів має характерні ступені окиснення (це пов'язано з будовою їхніх електронних оболонок), можна вивести наступні правила обчислення ступенів окиснення:
<gallery class="center">
# алгебраїчна сума ступенів окиснення всіх атомів у молекулі має дорівнювати нулю, у багатоатомних [[йон]]ах сума ступенів окиснення всіх атомів дорівнює заряду йона.
AE4h.svg | ''sp<sup>3</sup>''-стан
# для одноатомних йонів ступінь окиснення дорівнює заряду йона.
AE3h.svg | ''sp<sup>2</sup>''-стан
# ступінь окиснення елементів у простих речовинах дорівнює нулю (за винятком [[озон]]у).
AE2h.svg | ''sp''-стан
# ступінь окиснення [[Лужні метали|лужних металів]] дорівнює +1 (за винятком простих речовин і [[алкалід]]ів);
</gallery>
# ступінь окиснення [[гідроген]]у дорівнює +1 (в більшості сполук) або −1 (в [[гідриди|гідридах]]), 0 в молекулі Н<sub>2</sub>;
# [[Флуор]] в усіх сполуках має ступінь окиснення −1 (за винятком F<sub>2</sub>);
# ступінь окиснення [[Оксиген]]у в сполуках, як правило, дорівнює −2. Виняток становлять [[флуориди]] Оксигену (+2), сполуки діоксигеніл-іона О{{su|p=+|b=2}} (+1/2), кисень О<sub>2</sub> (0), [[пероксиди]] (−1), [[супероксиди]] (−1/2) та неорганічні [[озоніди]] (−1/3).
Варто пам'ятати, що фактичний заряд на атомі може не відповідати ступеню окиснення цього атома. Так у амоній-іоні атом [[Нітроген]]у має заряд +1, проте ступінь окиснення −3.
Окрім ковалентних зв'язків у молекулах органічних сполук також може зустрічатися [[йонний зв'язок]]. Однак він не характерний для власне Карбону, тому його утворюють інші елементи: [[Оксиген]], [[Гідроген]], [[Нітроген]] тощо. Також між молекулами (а інколи і всередині них) можливе утворення [[водневий зв'язок|водневих зв'язків]]. Одним з найпоширеніших прикладів такого зв'язку можна назвати взаємодію між [[азотисті основи|азотистими основами]], що утворюють [[ДНК]].
На письмі ступінь окиснення зазначається над символом елемента або вгорі праворуч від нього:
[[Файл:Butlerov A.png|міні|праворуч|200пкс|[[Бутлеров Олександр Михайлович|О. Бутлеров]], основоположник теорії будови органічних сполук]]
: <math>\mathrm{ {\overset{+1}{K}} {\overset{+7}{Mn}} {\overset{-2}{O_4}} }</math> або <math>\mathrm{ H_2^+ O^{-2} }</math>
[[Файл:Three Pentanes.PNG|міні|ліворуч|225пкс|Можливі структури [[пентан]]у C<sub>5</sub>H<sub>12</sub>]]
Проте на відміну від [[неорганічні сполуки|неорганічних сполук]], молекулярна формула органічної сполуки ще не дає уявлення про її властивості. Відомо дуже багато органічних сполук, які мають однаковий склад і однакову молекулярною масу, але абсолютно різні фізичні і навіть хімічні властивості. Це явище пояснюється здатністю Карбону утворювати розгалужені структури. Можливість утворити одразу декілька варіантів структур виходячи з тієї ж кількості атомів суттєво збільшує розмаїття органічних сполук, значно перевершуючи в цьому [[неорганічні сполуки|неорганічні]], навіть з огляду на значно меншу кількість використовуваних хімічних елементів. Це явище дістало назву ''[[ізомерія]]'', а речовини, що відповідають одній і тій же молекулярній формулі, але відрізняються за своїми властивостями, називаються [[ізомер]]ами.
Коли в тексті (не у формулі) необхідно позначити ступінь окиснення елемента, його записують одразу після символу або назви елемента без пробілів у круглих дужках. Наприклад: Оксиген(−2), О(−2), Ферум(+3), Fe(+3) чи залізо(0), Fe(0).
Пояснення різних випадків ізомерії дає теорія будови органічних сполук, створена в шестидесятих роках позаминулого сторіччя [[Бутлеров Олександр Михайлович|Олександром Бутлеровим]], згідно з якою властивості речовин визначаються не тільки їх якісним і кількісним складом, як вважали раніше, але і внутрішньою будовою молекул, певним порядком з'єднаних між собою атомів, утворюючих молекулу. Цей внутрішній устрій Бутлеров назвав «хімічною будовою». Особливо важливою була ідея Бутлерова про те, що атоми, з'єднуючись хімічно в певній послідовності відповідно до їхньої валентності, взаємно впливають один на одного таким чином, що частково змінюється їх власна природа, їх «хімічний зміст». Вчення Бутлерова про хімічну будову молекул складають теоретичну основу органічної хімії.
=== Винятки ===
== Хімічні властивості ==
* Ступінь окиснення [[Сірка|Сірки]] у складі [[пірит]]у (персульфіду Заліза (ІІ)) FeS<sub>2</sub> дорівнює (−1) (група S{{su|p=2−|b=2}} є аналогом пероксидної групи O{{su|p=2−|b=2}})
Оскільки органічні сполуки утворені переважно ковалентними зв'язками, то вони, як правило, не [[електролітична дисоціація|дисоціюють]] на [[йон]]и і порівняно повільно взаємодіють один з одним. В той час як реакції між [[електроліт]]ами в розчинах протікають майже миттєво, час, необхідний для завершення тієї або іншої реакції між органічними речовинами, звичайно вимірюється годинами, а іноді і днями. От чому в органічній хімії велике значення має застосування різних [[каталізатор]]ів.
* У складі [[складні оксиди|складних оксидів]] атоми одного і того ж елемента можуть мати різні ступені окиснення. Наприклад: у [[магнетит]]і (фераті (ІІІ) Заліза (ІІ)) Fe<sub>3</sub>O<sub>4</sub> Залізо має ступені окиснення +2 і +3). При розв'язанні завдань, для яких має значення ступінь окиснення, формулу [[магнетит]]у слід записувати так: Fe<sup>+2</sup>(Fe<sup>+3</sup>O<sub>2</sub>)<sub>2</sub> (представлення у вигляді солі) або FeO·Fe<sub>2</sub>O<sub>3</sub> (представлення у вигляді складного оксиду). Іншими поширеними прикладами складних оксидів є [[сурик]] Pb<sub>3</sub>O<sub>4</sub> (2PbO·PbO<sub>2</sub>) та манганцева шпінель Mn<sub>3</sub>O<sub>4</sub> (Mn<sup>+2</sup>(Mn<sup>+3</sup>O<sub>2</sub>)<sub>2</sub> або MnO·Mn<sub>2</sub>O<sub>3</sub>).
=== Ступінь окиснення в органічних речовинах ===
Інша характерна риса органічних сполук полягає в їхній схильності піддаватися при нагріванні без доступу повітря глибоким змінам, в результаті котрих утворюються нові речовини, які мають абсолютно інші властивості. Якщо ж вести нагрівання при доступі повітря або у присутності окисників, то органічні речовини згорають, причому вуглець і водень, що входять до їх складу цілком перетворюються на [[двоокис вуглецю]] і [[вода|воду]], а азот звичайно виділяється у вільному стані в повітря. На цьому заснований [[елементний аналіз]] органічних речовин: вміст вуглецю і водню в згорілій речовині визначають за кількістю двоокису вуглецю і води, які утворилися, азот, що виділився, вимірюють безпосередньо, а вміст кисню встановлюють за різницею між вагою згорілої речовини і вагою решти елементів, що містилися в ньому. Дані аналізу і визначення молекулярної ваги дозволяють вивести молекулярну формулу органічної речовини.
[[Файл:Bestimmung Oxidationszahlen.svg|міні|праворуч|250пкс|Розподіл ступенів окиснення у [[5-гідроксицитозин]]і]]
Поняття ступеня окиснення в органічній хімії використовується набагато рідше ніж в неорганічній. В органіці здебільшого прийнято оцінювати міру «окисненності» та «відновленності» сполуки за кількістю атомів кисню та водню в ній, відповідно. Однак, є кілька випадків, коли формалізм ступеня окиснення корисний і в органічній хімії: це реакції з перетворенням неорганічних сполук на органічні (і навпаки) та електрохімічні реакції (в яких варто знати кількість електронів, що беруть участь у кожній стадії процесу). В такому разі (на відміну від неорганічних сполук) найчастіше вираховують не середній ступінь окиснення елементу в сполуці, а ступінь окиснення кожного атома. При цьому вважається, що атом водню завжди має ступінь окиснення +1, а кисню — −2 (крім випадків перекисних сполук, в яких розглядають групу О{{su|p=2−|b=2}}),<ref>Правила обрахування ступенів окиснення інших [[гетероатом]]ів набагато складніше і їх неможливо викласти в короткій статті. Варто тільки відмітити, що при цьому враховується, до якого класу сполук відноситься ця група.</ref> а ступінь окиснення відповідного атома вуглецю (Карбону) вираховується, виходячи з принципу електронейтральності<ref>Тобто зв'язок СС будь-якого порядку вважається повністю неполярним, і «початковий» ступінь окиснення атомів вуглецю в ньому рівний нулю.</ref>.
Таким чином, найменший ступінь окиснення має атом вуглецю в [[метан]]і C<sup>−4</sup>H<sub>4</sub>, а найвищий — у [[діоксид вуглецю|діоксиді вуглецю]] C<sup>+4</sup>O<sub>2</sub> (продукті повного окиснення будь-якої органічної сполуки).
== Класифікація ==
Для [[вуглеводні]]в ступінь окиснення атому вуглецю залежить від його [[Зв'язність (структурна хімія)|зв'язності]]. В порядку зростання це:
Сучасна класифікація органічних сполук ґрунтується на наступних положеннях:
* первинний атом вуглецю RC<sup>−3</sup>H<sub>3</sub>
* Атоми в молекулах сполучені один з одним в певній послідовності. Зміна цієї послідовності приводить до утворення нової речовини з новими властивостями.
* вторинний атом вуглецю RR'C<sup>−2</sup>H<sub>2</sub>
* Поєднання атомів відбувається відповідно до їхньої [[валентність|валентності]]. Валентності всіх атомів в молекулі взаємно насичені. Вільних валентностей у атомів в молекулах не залишається.
* третинний атом вуглецю RR'R"C<sup>−1</sup>H
* Властивості речовин залежать від їхньої «хімічної будови», тобто від порядку поєднання атомів в молекулах і характеру їх взаємного впливу. Найбільш сильно впливають атоми, безпосередньо пов'язані один з одним. Тому молекули, що мають однакові угрупування атомів, володіють подібними властивостями.
* четвертинний атом вуглецю RR'R"R'"C<sup>0</sup>
* Вуглець — чотиривалентний. Кожен атом вуглецю має чотири одиниці валентності, за рахунок яких він може приєднувати до себе інші атоми або атомні групи.
* Атоми вуглецю здатні з'єднуватися один з одним, утворюючи «ланцюги» атомів, або «вуглецевий скелет» молекули.
Для кисневмісних сполук ступінь окиснення атому вуглецю залежить як від його [[Зв'язність (структурна хімія)|зв'язності]], так і від [[порядок зв'язку|порядку зв'язку]] вуглець—кисень. В порядку зростання це:
Відповідно до будови вуглецевого ланцюга всі органічні сполуки підрозділяються на три великі групи.
* первинні [[спирти]] RC<sup>−1</sup>H<sub>2</sub>OH
* вторинні [[спирти]] RR'C<sup>0</sup>HOH
* '''Сполуки з відкритим ланцюгом атомів вуглецю''', звані також ''ациклічними сполуками'' або з жирного ряду, оскільки до них належать [[жири]] і близькі до жирів речовини. Залежно від характеру зв'язків атомів вуглецю в «ланцюгах» ці сполуки ділять на ''насичені'' (такі, що містять в молекулах тільки прості зв'язки) і ''ненасичені'' (в молекулах яких є [[подвійний зв'язок|подвійні]] або [[потрійний зв'язок|потрійні]] зв'язки між атомами вуглецю):
* [[формальдегід]] HC<sup>0</sup>(O)H
** Найпростішими представниками насичених сполук є [[вуглеводні]] із загальною формулою С<sub>n</sub>Н<sub>2n+2</sub> ([[алкани]], або парафіни). Атоми вуглецю в цих сполуках пов'язані між собою і з атомами водню простими (одинарними) зв'язками: С-С і С-Н. Насиченими також є похідні алканів.
* третинні [[спирти]] RR'R"C<sup>+1</sup>OH
** Ненасичені — це вуглеводні із загальною формулою С<sub>n</sub>Н<sub>2n</sub> (алкени, або олефіни); С<sub>n</sub>Н<sub>2n-2</sub> (ацетиленові або дієнові), С<sub>n</sub>Н<sub>2n-4</sub>, С<sub>n</sub>Н<sub>2n-6</sub> і т. д. Олефінові вуглеводні містять подвійний (олефіновий) зв'язок С=С, ацетиленові — потрійний зв'язок С≡С, дієнові — два подвійних зв'язки.
* [[альдегіди]] RC<sup>+1</sup>(O)H
* [[кетони]] RC<sup>+2</sup>(O)R'
* '''Сполуки із замкненим ланцюгом атомів вуглецю''', або ''карбоциклічні сполуки''. Вони утворюють дві підгрупи:
* [[мурашина кислота|мурашина (форміатна) кислота]] HC<sup>+2</sup>(O)OH
** [[ароматичні сполуки]] — кільця, що характеризуються наявністю у складі їхніх молекули шести атомів вуглецю з особливим чергуванням простих і подвійних зв'язків; таке кільце знаходиться в молекулі [[бензол]]у і називається [[бензольне кільце|бензольним кільцем]];
* [[карбонові кислоти]] RC<sup>+3</sup>(O)OH та їх похідні (наприклад [[естери]] RC(O)OR' або [[ангідриди]] RC(O)OC(O)R')
** [[аліциклічні сполуки]] — карбоциклічні сполуки, які розрізняють за кількістю атомів вуглецю в циклі і за характером зв'язків між цими атомами.
* '''Гетероциклічні сполуки'''. [[Гетероциклічні сполуки|Гетероциклічними]] називають сполуки, кільця яких окрім атомів вуглецю містять також атоми інших елементів (кисню, азоту, сірки тощо) — так звані ''[[гетероатом]]и''.
При класифікації органічних сполук за основні речовини беруться речовини, що належать до класу вуглеводнів, тобто сполуки, що складаються тільки з вуглецю і водню. Вся решта сполук розглядається як похідні з вуглеводнів шляхом заміни в їхніх молекулах частини або всіх атомів водню іншими атомами або атомними групами.
Групи атомів, які обумовлюють загальні хімічні властивості речовин, що належать до одного і того ж класу, називаються [[функціональна група|функціональними групами]]. Якщо в молекулі речовини є декілька різних функціональних груп, то така речовина називається сполукою із змішаними функціями.
== Номенклатура органічних сполук ==
[[Файл:Речовини_органічні.JPG|thumb|300px|right|]]
{{Детальніше|Номенклатура органічних сполук ІЮПАК}}
Для найменування окремих органічних сполук користуються різними номенклатурними системами. Широко застосовуються льєжські правила і номенклатура [[IUPAC]]. Поширені тривіальна, раціональна і женевська системи номенклатури.
За найбільш старою, '''тривіальною''' номенклатурою назви органічних сполук носять випадковий характер, наприклад: [[болотяний газ]], [[мурашиний альдегід]], [[бурштинова кислота]] і т. д. Такі назви не дають уявлення про будову сполук, і тому тривіальна система не задовольняє вимог теорії і практики органічної хімії. Раціональна і женевська номенклатури засновані на принципах наукової систематики органічних сполук: назва речовини дається відповідно до її хімічної будови.
За '''раціональною''' номенклатурою в основу найменувань органічних речовин покладені назви найпростіших (перших) сполук того або іншого гомологічного ряду. Складніші сполуки розглядаються як похідні найпростіших, в яких атоми водню заміщені замісниками.
Згідно з '''женевською номенклатурою''' основою найменування є назва нормального [[вуглеводні|вуглеводню]], що містить те ж число атомів вуглецю, що і найдовший (або найскладніший) безперервний ланцюг вуглецевих атомів в даній сполуці. Початок нумерації головного ланцюга визначається передусім вуглеводневими [[замісник (хімія)|замісниками]], назви яких ставлять перед коренем слова. У разі однакового положення двох замісників перевага віддається замісникові з меншим числом атомів вуглеводню. [[кратність хімічного зв'язку|Кратні зв'язки]], що позначаються закінченням -ен або суфіксом -ен- (подвійний зв'язок) або -ин(ін) (потрійний зв'язок) замість -ан у насиченого вуглеводню, займають друге місце при визначенні порядку нумерації, причому перевага надається потрійному зв'язку. Наступні місця належать функціональним кисневим або сірчаним групам і азотним групам, позначення яких відповідно ставляться в кінці слова і перед назвою вуглеводневих замісників. Останнє за значенням місце при визначенні початку нумерації належить нефункціональним замісникам (галогенам, нітрозо-, нітро-, азидогрупам), позначення яких ставлять на самому початку назви органічної сполуки. Порядок розташування назв нефункціональних замісників зворотний до їх старшинства при визначенні нумерації. Цифрами позначають положення бічних ланцюгів, груп або кратних зв'язків в головному вуглеводневому ланцюгу; грецькими (іноді латинськими) числівниками — число однакових замінних груп або кратних зв'язків. Приклади: При найменуванні сполук із замкненим ланцюгом атомів загальні принципи женевської номенклатури залишаються незмінними, але є ряд особливостей.
== Див. також ==
* [[Рівень окиснення]]
* [[Органічна хімія]]
== Примітки ==
{{примітки}}
{{reflist}}
== Посилання ==
*[http://www.pharmencyclopedia.com.ua/article/1268/nomenklatura-organichnix-spoluk НОМЕНКЛАТУРА ОРГАНІЧНИХ СПОЛУК] // [[Фармацевтична енциклопедія]]
* [http://posibnyky.vntu.edu.ua/chemistry2/1.1.3.html Класифікація органічних сполук]
== Джерела ==
* {{Глінка Загальна хімія}}
* {{книга
|автор = Гупало О. П., Тушницький О. П.
|назва = Органічна хімія
|рік = 2010
|видавництво = Знання
|місто = {{Comment|К.|Київ}}
|сторінок = 431
|isbn = 978-966-346-414-5
}}
* {{книга
|автор = Ластухін Ю. О., Воронов С. А.
|назва = Органічна хімія
|рік = 2006
|видавництво = Центр Європи
|місто = {{Comment|Л.|Львів}}
|сторінок = 864
|isbn = 966-615-235-5
}}
* {{Глосарій термінів з хімії}}
* {{книга|автор=Романова Н. В. |заголовок=Загальна та неорганічна хімія: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. |місце= {{comment|К.|Київ}}, Ірпінь |видавництво=ВТФ «Перун» |рік=2004 |том= |сторінки=100—102 |сторінок= |isbn=966-569-106-6 }}
* {{книга
|автор = Слободяник М. С., Гордієнко О. В., Корнілов М. Ю., Павленко В. О., Пономарьова В. В.
|назва = Хімія: Навч. посібник
|рік = 2003
|видавництво = Либідь
|місто = {{Comment|К.|Київ}}
|сторінок =
|сторінки = 191—198
|isbn = 966-06-285-5
}}
== Література ==
* Номенклатура органічних сполук : Навч. посіб. / М. І. Ганущак, Є. Є. Біла, М. Д. Обушак, М. І. Клим; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. - Л., 2001. - 170 c. - Бібліогр.: 11 назв.
* Термодинамічні властивості кисневмісних органічних сполук : довідник / Ю. Я. Ван-Чин-Сян, І. Б. Собечко, В. М. Дібрівний та ін. ; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Нац. ун-т "Львів. політехніка". – Львів : Вид-во Нац. ун-ту "Львів. політехніка", 2012. – 140 с. : табл. – Бібліогр.: с. 118-126 (167 назв). – ISBN 978-5-93424-424-9
[[Категорія:Хімічні властивості]]
{{Органічні сполуки}}
[[Категорія:Основні поняття хімії]]
<!--
[[Категорія:Органічні сполуки|*]]
[[Категорія:Надпопулярні статті]]
[[Категорія:Органічні речовини]]
[[Категорія:Сполуки вуглецю]]
[[Категорія:Хімічні сполуки]] -->
| 