Психоакустика: відмінності між версіями

'''Психоакустика''' — наукова дисципліна, що вивчає особливості і закономірності процесу сприйняття звуків[[звук]]ів, їхнього впливу (позитивного/негативного) на людину - її [[свідомість]], [[організм]]. Це міждисциплінарна галузь: перебуває на стикові [[фонетика|фонетики]], психолонгвістики, [[фізіологія|фізіології]], основи П.психоакустики були закладені Р[[Герман Гельмгольц|Г. Гельмгольцем]], який вивчав закономірності процесу сприйняття звуків і побудови [[мова|мови]]. П.Психоакустика включає: фізику і біофізику сприйняття простих і складних тональних сигналів, де досліджуються абсолютні і різничні пороги слуху[[слух]]у, формування відчуттів гучності і висоти, сприйняття складних звуків[[звук]]ів, [[бінауральний ефект]] і т. д.; фізіологічні аспекти побудови мови і сприйняття мовних і подібних до мови сигналів (шумів), де вивчаються кількісні показники розбірливості мови, її маскування, умови розпізнавання мовних сигналів, питання моделювання мовного акту; [[нейродинаміка|нейродинамічні]] аспекти [[слухова система|слухової системи]], де досліджують сприйняття звукових послідовних стимулів залежно від інтервалу[[інтервал]]у часу[[час]]у між ними при обліку їхніх [[інтенсивність|інтенсивностей]], [[частота|частот]] і тривалості.

Чистий тон має дві незалежні характеристики: 1) [[частота|частоту]] і 2) силу, або інтенсивність. Частота вимірюється в герцах, тобто визначається кількістю повних коливальних циклів за секунду. Інтенсивність вимірюється величиною пульсуючого тиску звукових хвиль на будь-яку поверхню і зазвичай виражається у відносних, логарифмічних одиницях — децибелах[[децибел]]ах (дб). Необхідно пам'ятати, що поняття частоти і інтенсивності застосовуються тільки до звуку як зовнішнього фізичного подразника; це т.з. [[акустика|акустичні]] характеристики звука. Коли ми говоримо про сприйняття, тобто про фізіологічний процес, звук оцінюється як високий або низький, а його сила сприймається як [[гучність]]. В цілому, висота — суб'єктивна характеристика звуку — тісно пов'язана з його частотою; звуки високої частоти сприймаються як високі.

Експерименти показали наступне. Коли коливання здійснюються дуже поволі, рідше 20 повних коливальних циклів за секунду (20 Гц), кожна звукова хвиля чується окремо і не утворює безперервний тон. Із збільшенням частоти коливань людина починає чути безперервний низький тон, схожий на звук найнижчої басової труби органу[[орган (музика)|орган]]у. З подальшим зростанням частоти сприйманий тон стає все вищим; при частоті 1000 Гц він нагадує верхнє [[До (нота)|«до»]] у [[сопрано]]. Проте і ця [[нота]] все ще далека від верхньої межі людського слуху. Тільки коли частота наближається приблизно до 20 000 Гц, нормальне людське [[вухо]] поступово перестає чути.

Чутливість вуха до звукових коливань різних частот неоднакова. Воно особливе тонко реагує на коливання середніх частот (від 1000 до 4000 Гц). Тут чутливість така велика, що скільки-небудь істотне її збільшення виявилося б несприятливим: одночасно сприймався б постійний фоновий шум безладного руху [[молекула|молекул]] [[повітря]]. У міру зменшення або збільшення частоти щодо середнього діапазону [[гострота слуху]] поступово знижується. На краях сприйманого діапазону[[діапазон]]у частот звук, щоб бути почутим, повинен бути дуже сильним, настільки сильним, що іноді відчувається фізично раніше, ніж чується.

Зв'язок "явище–звук" реалізується багато разів, тому вища нервова діяльність [[людина|людини]] повинна відреагувати на дію цих двох постійних чинників[[чинник]]ів утворенням [[умовний рефлекс|умовного рефлексу]]. Тому на звуки ми реагуємо, як на явища, цими звуками супроводжувані. Причому на різні звуки – як на різні явища. На низькі, галасливі і гучні звуки – як на небезпечні, страшні, тривожні; на високі, неголосні, мелодійні звуки – як на приємні і безпечні явища.

З часом почали формуватися і по-справжньому мовні типи значень. Скажімо, [[голосний звук|голосні звуки]] [[мова|мови]] виявляються мелодійнішими і тому приємнішими, ніж приголосні. Шумні приголосні на зразок Х, Ш, Ж виявляються «страшнішими», ніж дзвінкі, такі як Б, Д, Г, вибухові Д, Г, Б, П – «швидшими», ніж фрикативні Ф, Ш, З і т.д.

Така звукова ([[акустика|акустична]]) [[семантика]] тісно звязана з змістовою, тобто мотивом вимови. Наприклад, гучні звуки вже за своїми акустичними властивостями набувають значимості «сильних, агресивних», а тут ще і артикуляція допомагає: їх вимова вимагає енергійнішої роботи мовного апарату, і це додає їм «сили». Вибухові, такі як Б, Г, Д або тремтячі звуки, такі як Р, вимагають швидкої роботи органів мови і вказують на швидкість, активність.

Так виникає і поступово закріплюється в мові [[фонетичне значення]].

Звуки мають вплив як на [[свідомість]] так і на [[підсвідомість]]. Сучасні дослідження підтверджують цілющі властивості вимовних звуків, що пояснюється відповідним їх впливом на підсвідомість людини. Створюються навіть своєрідні реєстри їхньої дії. Наприклад: <br />

–звук "уи" – укріплюєпрочищає горло[[ніс]], ілікує голосові зв'язки[[око|очі]];<br />

–звуки "цв", "кн", "щм", "ие" – лікуютьпокращують вухароботу [[Головний мозок|головного мозку]];<br />

–звуки "уц", "ик", "хщ", "чи" – покращуютьлікують дихання[[вухо|вуха]];<br />

–звуки "у", "и", "х", "ч" – покращують [[дихання]];<br />
–звуки "о", "а", "с", "м", "і" – лікують захворювання [[серце|серця]]. Не менш цілющими властивостями володіють різні звукосполучення, так звані "[[мантра|мантри]]". Зокрема, співзвуччя:<br />

–"ом" – знижує [[Кров'яний тиск|кров'яний тиск]];<br />

Існують психологічні звуко-колірні дослідження, які виявляють співвідношення звуків із [[колір|кольором]]:

* [http://corpuscul.net/teoriya-zvuka-2/psixoakustika/ Психоакустика]