Мемуари: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Xqbot (обговорення | внесок) м робот додав: sh:Memoari |
Tigga (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
||
Рядок 1:
'''Мемуа́ри''' ({{lang-fr|mémoires}} — спогади) — оповідь у формі записок від імені автора про реальні події минулого, учасником або ж очевидцем яких він був.
== Історія жанру
Провідною [[жанр]]овою ознакою мемуаристики є суб'єктивне осмислення певних історичних подій, життєвого шляху конкретно-історичної постаті із залученням документів, співвіднесенням власного духовного досвіду автора з внутрішнім світом його героїв, соціально-психологічною природою їх вчинків, мотивацією дій і рішень. Засновником цього жанру вважається [[Ксенофонт]] — автор спогадів про [[Сократ]]а й військовий похід [[греки|греків]] («Анабасис», 401 до н.е). У [[Стародавній Рим|римську]] добу до мемуарів звертався [[Юлій Цезар]] («Нотатки про Галльську війну»), в добу [[середньовіччя]] — [[П'єр
== Різновиди
Мемуарам притаманна документальність, історична достовірність, хоча не виключається право автора на художній вимисел. Для мемуарів характерний подвійний погляд письменника на події, які він описує: так він сприймав їх насправді, а ось такими (з урахуванням життєвого досвіду, громадської думки) ці події постали в його свідомості через роки, в момент творчої праці над мемуарами. Говорячи про минуле, автор мемуарів практично ніколи не може перебувати в межах одного часового виміру
Мемуари поділяють на три категорії: об'єктні, мета і смисл яких лежить у відтворенні об'єкта авторської уваги, тобто подій, ситуацій, людей; суб'єктні, головний інтерес у яких спрямовується на постать автора; спогади, що органічно поєднують у собі обидва підходи.
== М. в українській літературі ==▼
Історія української мемуаристики нараховує кілька століть. Її витоки — в [[автобіографія|автобіографічних]] елементах [[література|літератури]] [[Київська Русь|Київської Русі]] («Повчання дітям» [[Мономах Володимир|Володимира Мономаха]]). Як самостійна жанрова форма мемуари з'являються на початку [[18 століття|18]] ст. («В пам'ять дітям своїм і внукам, і всему потомству» [[Турчиновський|Іллі Турчиновського]]). У літературі [[19 століття|19]] ст. першість у мемуарних жанрах належить [[Шевченко|Т. Шевченку]]. Його «Журнал» [[1858]], короткі автобіографічні нотатки, листи поклали початок новому етапу розвитку мемуаристики в [[Україна|Україні]]. Під їх впливом до спогадів звертаються [[Пантелеймон Куліш|П. Куліш]], [[Микола Костомаров|М. Костомаров]], [[Драгоманов Михайло Петрович|М. Драгоманов]], [[Барвінський Олександр|О. Барвінський]], [[Іван Нечуй-Левицький|І. Нечуй-Левицький]], [[Іван Франко|І. Франко]], Б. [[Лепкий]] та інші.<br/>У [[20 століття|20]] ст. мемуарна література представлена творами різних жанрів: листи ([[Леся Українка]], М. [[Хвильовий]], [[Рильський Максим|М. Рильський]], [[Василь Стус|В. Стус]]), щоденники (П. [[Тичина]], [[Драй-Хмара Михайло Опанасович|М. Драй-Хмара]], [[Остап Вишня]], [[Олександр Довженко|О. Довженко]], [[Василь Симоненко|В. Симоненко]]), записні книжки ([[Степан Васильченко|С. Васильченко]], [[Варвара Чередниченко]]), нотатки (В. [[Минко]], [[Багмут Іван Андріанович|І. Багмут]]), літературні портрети ([[Микола Бажан|М. Бажан]], [[Голованівський Сава Овсійович|С. Голованівський]]), есе ([[Євген Маланюк|Є. Маланюк]], [[Юрій Шерех|Ю. Шерех]]). Досить поширеними жанрами мемуарної прози є [[повість]], [[роман (жанр)|роман]] («Дороги моїх днів» В. [[Поліщук]]а, «Музей живого письменника, або Моя довга дорога в ринок» [[Володимир Дрозд|В. Дрозда]], роман «Третя рота» [[Володимир Сосюра|В. Сосюри]], «Повість мого життя» [[Зінаїда Тулуб|Зинаїди Тулуб]]).<br/>Чимало мемуарних творів належить письменникам [[Українська діаспора|української діаспори]] («Спогади про неокласиків» [[Юрій Клен|Ю. Клена]], «На білому коні» та «На коні вороному» У. [[Самчук]]а, «Щоденник» [[Винниченко|В. Винниченка]], «Розмови в дорозі до себе» І. [[Кошелівець|Кошелівця]]).▼
Найпростіша жанрова форма сучасної мемуаристики — листи. Близькі до них [[щоденник]]и. Їх доповнюють інші жанри мемуарної літератури. Автор листа роздумує про сьогоднішні для нього події, автор щоденника рухається до майбутнього, котре він не може передбачити. Автори ж творів інших мемуарних жанрів, навпаки, повертаються в минуле.
Записник — окрема жанрова форма мемуаристики. Він часто є ключем до творчої лабораторії письменника. Кожна записана думка, уривок фрази, одне окреме слово письменника допомагають чіткіше зрозуміти процес його мислення, настрої та емоції, що пізніше випліскуються в рядки його художніх творів.
Складніша форма мемуарів — нотатки. Цей жанр характеризує насамперед можливість ретроспективного погляду на минуле. Нотатки сприймаються як літературно опрацьований матеріал, де чітко заявляє про себе авторська позиція. Сам автор то перебуває ніби на периферії сюжету, то наближається до його попереднього рубежу, то віддаляється в глибину, але не часто є головним героєм.
Найскладнішою й поширеною жанровою формою мемуарів вважається літературний портрет, автор якого не ставить собі за мету відтворити весь життєвий шлях свого героя, а намагається через одну або декілька зустрічей показати характерні риси його особистості («Розповідь про неспокій» [[Смолич Юрій|Ю. Смолича]], «Зустрічі і прощання» Г. [[Костюка]]).
Історія української мемуаристики нараховує кілька століть. Її витоки — в [[автобіографія|автобіографічних]] елементах [[література|літератури]] [[Київська Русь|Київської Русі]] («Повчання дітям» [[Мономах Володимир|Володимира Мономаха]]). Як самостійна жанрова форма мемуари з'являються на початку [[18 століття|18]] ст. («В пам'ять дітям своїм і внукам, і всему потомству» [[Турчиновський|Іллі Турчиновського]]). У літературі [[19 століття|19]] ст. першість у мемуарних жанрах належить [[Шевченко|Т. Шевченку]]. Його «Журнал» [[1858]], короткі автобіографічні нотатки, листи поклали початок новому етапу розвитку мемуаристики в [[Україна|Україні]]. Під їх впливом до спогадів звертаються [[Пантелеймон Куліш|П. Куліш]], [[Микола Костомаров|М. Костомаров]], [[Драгоманов Михайло Петрович|М. Драгоманов]], [[Барвінський Олександр|О. Барвінський]], [[Іван Нечуй-Левицький|І. Нечуй-Левицький]], [[Іван Франко|І. Франко]], Б. [[Лепкий]] та інші.
▲
Чимало мемуарних творів належить письменникам [[Українська діаспора|української діаспори]] («Спогади про неокласиків» [[Юрій Клен|Ю. Клена]], «На білому коні» та «На коні вороному» У. [[Самчук]]а, «Щоденник» [[Винниченко|В. Винниченка]], «Розмови в дорозі до себе» І. [[Кошелівець|Кошелівця]]).
==Література==
| |||