Морква: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
Рядок 6:
Морква показана при захворюваннях кон'юнктиви і рогівки ока, порушеннях мінерального обміну, поліартритах, остеохондрозі, сечокам'яної і жовчнокам'яної хвороби. Морква має м'які проносними і сечогінними властивостями, тому її вживають при захворюваннях шлунково-кишкового тракту і нирок.
З насіння моркви отримували препарат «
У народній медицині морква дика застосовується як протиглисний і проносний засіб, а також для виведення з організму радіоактивних речовин.
==
Сучасна садова мокрва э нащадком дикої, яка і зараз росте в горах [[Афганістан]]у (стародавньої [[Бактрія|Бактрії]]). Коріння дикої моркви тонке, гірке, зазвичай фіолетового кольору. Тож спочатку люди вживали в їжу не корнеплоди, а соковиту зелень моркви. А згодом — і її насіння. На думку дослідників це сталося наприкінці IV тисячоліття до нашої ери.
Смак морквяної зелені бактрійцям до смаку і вони почали не лише збирати її в навколишніх горах, а й вирощувати вподобану рослину самі. «Окультурену» моркву в бактрійців запозичували й сусідні народи. І вже через кілька століть (швидкість для тієї доби надзвичайна) її вирощували не лише в Азії, а й в Європі. Насіння моркви було знайдене серед залишків [[неоліт]]ичних селищ швейцарських Альп і на Британських островах. Можливо, з нею були знайомі і перші індоєвропейці, адже її українська назва походить від індоєвропейського слова «морк» — ним наші далекі пращури, однак, позначали будь-яке їстівне коріння, не обов'язково моркву.
Згадок про моркву в [[Стародавній Єгипет|єгипетських]] папірусах знайдено не було. Кілька малюнків, які віддалено її нагадують, можуть зображувати якійсь інший корнеплід. Не згадують моркву і [[Месопотамія|месопотамські]] джерела. В переліку рослин, що росли в саду [[вавилон]]ського царя [[Мардук-апла-іддіна II|Мардукаплаіддіна II]], вказані 67 найменувань, але чи є серед них морква напевно не відомо.
Першим серед цивілізованих народів давнини, який точно вживав моркву, вважають [[Стародавня Греція|давніх греків]]. Вони ж першими звернули увагу на її коріння, що за даними джерел мало білий колір. Смак моркви залишався гірким — тому використовували його здебільшого як замінник [[редька|редьки]] (і то лише в разі її відсутності). Найвідоміший грецький лікар [[Гіппократ]] радив кілька разів виварювати моркву перед вживанням. При цьому греки вважали, що морква «притягує кохання», — можливо з огляду на фалічну форму її коріння. А насіння моркви використовували як ліки і як «антидот» — зокрема для протиотрути, яку пов'язували з іменем [[Понтійське царство|понтійського]] царя [[Мітрідат VI Евпатор|Мітрідата VI]] і яка вже в давнину отримала назву «мітрідат».
Солодка морква відома з [[Стародавній Рим|римської доби]]. Найвідоміша розповідь про «солодкуватий їстівний корінь» належить [[Діоскорид]]у, який жив вже за правління імператора [[Нерон]]а. Римські автори — [[Колумелла]], [[Марк Гавій Апіцій|Апіцій]], [[Пліній Старший]] — також залишили чимало повідомлень про моркву, проте вони часто називали її одним іменем з пастернаком — теж білим корнеплодом, хіба що більшим за розміром. Покласти край плутанині намагався [[Гален]], але без великого успіху — дві рослини плутали аж до середньовіччя.
Відомо, що морквою любив ласувати імператор [[Тиберій]], якому привозили її до Риму аж з долини [[Рейн]]у. А наступник Тиберія, [[Калігула]], якось влаштував [[оргія|оргію]], учасників якої годували лише стравами з моркви — нібито таким чином володар вирішив перевірити, чи справді це коріння «притягує кохання». Втім, не варто вважати, що їли її лише імператори. Зображення моркви збереглися на малюнках і мозаїках в [[Остія|Остії]], [[Помпеї|Помпеях]] та [[Ель-Джем|Фісдрусі]] й підтверджують, що морква була доступною для всіх верств суспільства<ref>{{Cite web|url=https://espreso.tv/article/2020/04/10/morkva_kolorovi_prygody|title=Олексій Мустафін. Морква. Кольорові пригоди|website=Еспресо. 2019-04-12}}</ref>.
З V сторіччя відома морква помаранчевого кольору — принаймні такою її зображували автори [[Візантія|візантійських]] «видань» класичної праці Діоскорида. Втім, цілком можливо, що насправді йшлося про коріння жовтого кольору. Солодку моркву згадували [[Ісидор Севільський]] та [[Павло Егінський]] — поважні енциклопедисти раннього середньовіччя. За середньовіччя вона отримала поетичну назву «мережив королеви Анни». Моркву згадував і славнозвісний «Капітулярій про маєтки» [[Карл Великий|Карла Великого]] (на відміну від римлян — недвозначно відрізняючи її від пастернака), і англосаксонські тексти часів [[Альфред Великий|Альфреда Великого]], нею харчувалися і [[вікінги]].
У VIII або ж IX сторіччі в [[Арабський халіфат|Арабському халіфаті]], під владою якого опинилися величезні території від Атлантичного Океану до кордонів Індії, з'явилася червона морква — як результат схрещування римського різновиду з білим корінням із фіолетовим бактрійським. Отриманий [[гібрид]] виявився соковитішим, хрусткішим і солодшим за обох попередників. Народні легенди стверджували, що білий корінь насправді набув кольору крові християнських мучеників, загиблих від рук «невірних».
У Візантії, за повідомленнями [[Симеон Сет|Симеона Сета]], вирощували і червону, і жовту моркву — остання, вочевидь була прямим нащадком «римської». Про таке ж кольорове розмаїття, але вже в мусульманській Іспанії, писав у XII сторіччі й андалузький вчений [[Абу Закарія Ібн аль-Аввам]]. Жовта (або ж навіть зелена) морква, за його словами, була менш смачною та поживною, але доступнішою для бідних, які часто вживали її «замість хліба».
В тому ж XII сторіччі червона морква з'явилася в Італії. Звідти вона потрапила до Франції, Німеччини, Польщі, а в XV столітті — і до Англії
До Китаю червоні корнеплоди потрапили за часів панування в країні монголів, які самі запозичили їх з Персії. Приблизно в цей же час морква поширилася й в Індії.
Перша дружина англійського короля [[Генріх VIII|Генріха VIII]] [[Катерина Арагонська]], скажімо, змушена була відряджати посланців до [[Нідерланди|Нідерландів]], бо на Британських островах не було фахівців, здатних вирощувати моркву «за правилами». «Морквяною столицею» Нідерландів в цей час було містечко [[Горн (Нідерланди)|Горн]]. Головним здобутком його селекціонерів було виведення нового сорту моркви, багатшого за інші на бета-каротин. Завдяки цій своїй властивості її корінь мав яскравий помаранчевий колір.
З часом з'явилася підлабузницька версія, за якій місцеві садівники свідомо намагалися вивести саме помаранчевий корнеплід — адже це був «родовий» колір [[Вільгельм I Оранський|Вільгельма Нассау, принца Оранського]], ватажка Нідерландів в боротьбі за незалежність проти Іспанії. Але насправді це не більше, ніж легенда. Перший помаранчевий сорт моркви у Горні з'явився ще до початку повстання.
В незалежних Нідерландах селекційна робота з морквою тривала. З'являлися все нові й нові сорти помаранчевих корнеплодів, пристосовані для різних потреб — від подачі на стіл до годування худоби. В XIX сторіччі відомий французький селекціонер [[Луї Вільморін]] створив власні сорти — «нант» і «шантане». Навчилися вирощувати навіть корнеплоди різних форм — від «кулі» до «веретена». Втім головною перевагою помаранчевої моркви була здатність довгий час не псуватися при зберіганні і первезенні на великі відстані. Завдяки цього до кінця XIX сторіччя вона «витіснила» моркву всіх інших кольорів з масового виробництва в Європі та Америці.
Лише наприкінці XX століття, з поширенням ідей органічного землеробства та здорового харчування різнокольорова морква почала повертатися на ринки<ref>{{Cite web|url=https://espreso.tv/article/2020/04/10/morkva_kolorovi_prygody|title=Олексій Мустафін. Морква. Кольорові пригоди|website=Еспресо. 2019-04-12}}</ref>.
== Примітки ==
{{reflist}}
== Література ==
| |||