Бичування: відмінності між версіями

'''Бичування''' — обрядовий акт давніх [[Язичництво|поганських часів]], що ніби служив для передачі «життєвої сили». Колись люди вірили, що кожна річ взагалі, а деякі особливо, насичені особливою силою, що її в різних народів називано різно — [[мана]], [[оренда]] тощо. Завдання людини тої доби релігійного розвитку полягає головно в тому, щоб «зберігати по змозі власну життєву силу, вживаючи засобів проти впливу ворожої негативної сили» (а для цього служать так звані очисні, чи відвертальні обряди), або, щоб «підсилити власну життєву силу притоком інших сил», і для цього служать різні засоби биття («Перв Громадянство», Київ, 1928, І, 22).

У звичаї биття по спині кожної худобини, яку виганяють весною вперше пана пасовисько, галузкою верби, горобини, чи якого іншого дерева, — у звичаї, що був поширений не тільки в [[Україна|Україні]], але йта в усій майже середній та західній [[Європа|Європі]], — вбачають звичайно, очисний обряд, що з часом набрав значення чисто магічного акту. Тому-то, наприклад, в с. Озерянці в [[Галичина|Галичині]], казали: «Як виганяють на [[св.Юрій ЮрійПереможець|Юра]] вперше худобу на поле, треба виганяти шуткою (свяченою вербою), то худоба буде гладка, як базьки на шутці» (Наук. Зб., Київ, 1927, т. XXVI, 136).

Але насправді цей обряд має очисне призначення, має на меті прогнати нечисті сили і стоїть у тісному зв'язку з болгарським звичаєм, в якому хлопці на Новий Рік б'ють господарів галузкою [[Дерен справжній|кізіля]] (Л. Каравелов «Пам'ятки народився вита болгір», І, 173).

У зв'язку з віруванням в очисну чи оздоровчу силу удару стоїть і давнє римське свято [[Луперкалії|Люперкалій]], в якому ченці [[Луперк|Люперки]] били неплідних жінок по долоні ременем ([[фебруум]]). Це свято, після довгої безуспішної боротьби з ним [[християнство|християнської]] [[Християнська церква|Церкви]], зніс у [[496]] р. [[папа]] [[Гервасій]], заступивши його святом [[Стрітення|Очищення св. Діви Марії]] 2 лютого, чи фебруарія, як тоді говорили («фебруаре» — [[латина|по-латинському]] очищати).

У [[середньовіччя]] давнє вірування в оздоровчу, чи очисну, силу биття прокинулося з незвичайною силою в секті так зв. [[БичувальникиБич|Бичувальниківбичувальників]]. Бичувальники вважали, що бичуванням вони покутували свої [[гріх]]и. Насправді ж, в основі бичування лежав давній [[магія|магічний]] [[обряд]], якого дійсне значення було призабулося, але яке все ж досить ясно проступає хоча, б і в такій цитаті з Бержьє: «Коло [[1348]] року, коли [[Чорна Смерть]] ([[чума]]) та інші нещастя пустошили Європу, в [[Німеччина|Німеччині]] прокинулася з новою силою пошесть бичування. Ті, кого вона захопила, формували великі походи, оббігали міста й селі і підмовляли всіх зустрічних бичуватися, даючи до того приклад. Вони казали, що бичування має таку саму силу, як хрещення й інші [[таїнство|таїнства]], і що бичуванням вони осягали [[відпущення гріхів]] без допомоги [[Христос|Христових]] заслуг [[вибавлення]]». (Рейнах: «Культи, міти і релігії», І, ст. 182—183).