Угорська література: відмінності між версіями

Останні роки [[XIX століття]] і початок [[XX століття]] внесли в угорську літературу, з одного боку, [[романтизм]], а з іншого — [[Реалізм (література)|реалізм]] . Представники цих напрямів, як [[Амбруш Золтан]] , [[Ференц Херцег]] , [[Дьюла Круд]] , [[Ференц Мольнар]] , [[Віктор Ракоші]] , [[Шандор Броді]] , [[Йолан Фельдеш]] та ін., є більш-менш здатними спадкоємцями традицій [[французька література|французької літератури]] [[XIX століття]] . З них [[Ференц Мольнар]], завдяки своїм драмам і комедіям, став модним письменником і в [[Німеччина|Німеччині]] . Багато творів інших письменників названих напрямів перекладені німецькою та частково на французьку мови. [[Шандор Броді]] ([[1863]]–[[1924]]) і [[Йолан Фельдеш]] ([[1881]]) написали кілька [[п'єса|п'єс]] на соціальні теми.

Група модерністів, згуртована навколо журналу «Захід», висунула ряд талановитих поетів ([[Бабич Міхай]] , [[Деже Костолані]], Ш. Лани, А. Тоот), романістів ([[Моріц Жиґмонд]], [[Бела Ревес]], [[Деже Сабо]], [[Фрідьєш Карінті]], [[Барта Лайош]], [[Маргіт Каффка]]) і драматургів ([[Єні Хельтаі]], М. Лендєл, «Тайфун» якого ставилося в російських театрах). До цього покоління належать ще теоретик і естетик [[Дьордь Лукач]] і драматург і поет [[Бела Балаж]] . Лукач — автор робіт «Сучасна драма», «Душа і форма», «Теорія роману». Бела Балаж — прихильник французьких [[містик]]ів ([[Поль Клодель|Клоделя]] і ін.) — написав ряд драм і містико-символічних віршів.

З письменників, що стоять поза угруповань, які працювали на початку [[XX століття]], можна відзначити поетів: [[Андор Габор|Андора Габора]] і [[Антал Гідаш|Антала Гідаша]], прозаїків: [[Іллеш Бела|Белу Іллеша]] , [[Янош Гетваі|Яноша Гетваі]] , [[Йожеф Лендел|Йожефа Лендела]] , [[Ене Рейте]] та ін.

З середини до кінця [[XX століття]] слід зазначити імена письменників [[Мілана Фюшта]] , [[Карой Пап|Кароя Папа]] , [[Дьюла Ійєш|Дьюли Ійєша]] , [[Дері Тібор|Тібора Дері]], чиї книги відзначені глибокими загальнолюдськими, філософськими, психологічними та историософскими роздумами, представників «психологічного роману» [[Ласло Немет]]а , [[Геза Оттлік|Гези Оттліка]] і [[Петер Надаші|Петера Надаші]], письменників -модерністов [[Міклош Месі|Міклоша Месі]] та [[Петер Естерхазі|Петера Естерхазі]], письменника-оповідача і драматурга, який часто звертався до жанру абсурду, [[Іштван Еркень|Іштвана Еркеня]], а також поета, прозаїка й есеїста [[Янош Пілінські|Яноша Пілінські]] і автора пронизливих романів про долю людини в катастрофах XX століття, [[Кертес Імре|Імре Кертеса]].

В [[XXI століття|XXI столітті]] до згаданих імен додаються романіст [[Пал Завада]], по книзі якого був знятий фільм «Подушка Ядвіги», також [[Дьордь Шпіра]] , [[Лайош Парті Надь]] , [[Геза Сеч]] , [[Янош Хай]] , [[Міклош Хуба]] , [[Ласло Гараці]] , [[Андраш Папп]] , [[Янош Тереі]] , [[Андраш Форгач]] , [[Аттіла Бартиш]] , [[Дьордь Беркович]] , [[Золтан Егрешши]], психолог-танатолог [[Ален Польц]] , [[Золтан Бесермені]], автор роману «доповнення» до «[[Анна Кареніна|Анни Кареніної]]» — «Тисяча і три, або Серце, що криється в жінці», який обговорює взаємини жінки і чоловіки [[Ендре Кукореллі]].