Друга Латинська війна: відмінності між версіями

Найбільш повне джерело про Латинську війну&nbsp;— описане римським істориком Титом Лівієм [[https://uk.m.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B8%D1%82_%D0%9B%D1%96%D0%B2%D1%96%D0%B9]] (59 р. До н. Е.&nbsp;— 17 р. Н. Е.), який розповідає про війну у восьмій книзі своєї [[«Ab Urbe Condita»]][[https://uk.m.wikipedia.org/wiki/Ab_Urbe_condita]] Збереглися ще дві істотні розповіді, фрагмент з «[[Римських старожитностей]]» Діонісія Галікарнаського [[https://uk.m.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%96%D0%BE%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%96%D0%B9_%D0%93%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%BD%D0%B0%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9]](бл. 60р.до н.е&nbsp;— після 7р.до н.&nbsp;е.), грецького сучасника Лівія та сюжет до XII століття із [[Візантійська імперія | Візантія]] літописця [[Джоанна Зонараса]]. Сучасні історики вважають давні розповіді про Латинську війну сумішшю факту та вигадки. Деякі історики, якими користується Лівій, пережили Соціальну війну (91–88 рр.до н.&nbsp;е.) між Римом та його італійськими союзниками й інтерпретували латинську війну в термінах тієї війни, яка внесла анахронічні елементи в історичні записи.<ref> Оуклі (1998), с. 410 </ref>

 

Латиняни не мали центрального уряду, але були поділені на ряд самоврядних містечок та міст із спільною мовою, культурою та деякими юридичними та релігійними установами. У V столітті до нашої ери ці міста-держави утворили взаємний військовий союз, насамперед для того, щоб протистояти набігам і вторгненням двох сусідніх народів, Аекві і Вольськам. Як найбільше латинське місто, Рим, природно, посідав провідне місце в цьому союзі. На початку 4 століття до н.&nbsp;е. латинянам вже не загрожували вторгненням, натомість вони побоювались все більше потужного Риму. Кілька воєн між Римом та іншими латинянами, зафіксовані у першій половину IV століття. Врешті-решт, латиняни та [[волски]] не змогли завадити Риму встановити контроль над аггером Помптіном (територією Помпетинських боліт та Монті Лепіні) та 381&nbsp;р. анексувати латинське місто Тускулум. Загроза галльської навали, здається, переконала принаймні деякі латинські міста відновити договір з Римом у 358&nbsp;р., але це не включало [[Тіволі]] і Плаестрину[[https://uk.m.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B0_(%D0%BC%D1%83%D0%BD%D1%96%D1%86%D0%B8%D0%BF%D0%B0%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%82)]], головних опонентів Риму серед латинян, які лише уклали мир з Римом у 354&nbsp;р. після тривалої війни. Протягом 340-х років римсько-латинські відносини знову погіршилися. Лівій фіксує, що в 349 році, знову зіткнувшись з галльською навалами, латиняни відмовилися поставити свою частку військ, а в 343&nbsp;р. планували атакувати Рим, але після новин про римські перемоги проти самнітів замість цього вирішили напасти паеліні.

Самнітяни були племінною федерацією, що проживала в центральних Апеннінах. У 354&nbsp;р. Вони уклали договір про дружбу з Римом, ймовірно, взявши річку Ліріс як кордон між їхніми сферами впливу, але, незважаючи на цей договір, у 343&nbsp;р. вибухнула Перша Самнітська війнна між Римом і самнітами за контроль над Кампаньєю. За словами Лівія, ця війна зародилася в нападах Самніта на менше плем'я Сидицин. Не в силах протистояти, Сидицини звернувся до кампанійців, які очолювали багате місто-держава Капуа [[https://uk.m.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%BF%D1%83%D0%B0]], але вони також зазнали поразки, а самніти вторглися в Кампанью. Кампанійці вирішили беззастережно здатися під владу Риму, після чого римляни відчули вимушеність втрутитися, щоб захистити своїх нових підданих від нападів Самніта. Сучасні історики перебувають у певній суперечці, чи справді ця капітуляція відбулася чи була придумана.

Проте історики погоджуються, з тим, що Рим все-таки сформував якийсь союз з Капуєю.

Перша війна Самнітів закінчилася у 341&nbsp;р. миром, у якому йшлося про відновлення колишнього договору між Римом та Самнітами. Рим зберіг свій Кампанійський союз, але визнав, що Сидикіні належить до сфери Самніта. За словами Лівія, коли мирний договір з Римом був укладений, самніти напали на Сидицин тими ж силами, які вони розгорнули проти Риму. Зіткнувшись з поразкою, Садицини намагалися здатися Риму, але їх капітуляція була відхилена сенатом . Потім Садицини звернулися до латинян, які вже взялися за зброю. Кампанці також долучлися до війни, і під керівництвом латинян велика армія цих союзних народів вторглась у Самніум. Більша частина шкоди, яку вони нанесли там самнітам, була завдана набігом, а не бойовими діями, і хоча латиняни ставали кращими у своїх різних зустрічах із самнітами, вони із задоволенням відступили від території ворога і не воювали далі. Самніти відправили посланців до Риму, щоб поскаржитися кажучи, що коли б латиняни і кампанці дійсно були підвладними Римським народам, Рим би повинен був використовувати свою владу над ними для запобігання подальших нападів на територію Самніта. Римський сенат дав неоднозначну відповідь, не бажаючи визнати, що вони більше не можуть контролювати латинян, і боявся їх відчужувати далі, наказавши припинити їхні напади на самнітів. Кампанці здалися Риму і повинні були підкорятися його волі, проте в Римському договорі з латинянами нічого не заважало їм іти на війну проти того, кого вони хотіли підкорити. Результатом цієї відповіді було -повністю повернути кампанців проти Риму та спонукати латинян до дій. Під виглядом підготовки Самнітської війни латиняни таємно розмовляли з кампанцями щодо війни проти Риму. Однак звістка про їхні плани з'явилася, і в Римі консулам, які засідали, було наказано залишити свою посаду до закінчення терміну їхнього терміну, щоб нові консули могли вступити на посаду на початку підготовки до великої війни, яка починалася. Консулами, обраними 340, були Тит Манлій Торкват, втретє, і Публій Децій Мус.

 

== Примітки ==