Опосум віргінський: відмінності між версіями

Родова назва «'''опосум'''» походить від ''wapathemwa'', назви віргінського опосума на одній з алгонкінських мов. Пізніше ця назва була присвоєна всім представникам [[Ряд (біологія)|рядряду]]у [[Опосуми|опосумів]] (''Didelphimorphia''). Наукова назва роду ''Didelphis'' має [[Грецька мова|грецьке]] коріння: '''di''' (два) і '''delphis''' (матка, утроба), -&nbsp;— і пов'язана з тим, що у самок опосумів дві матки. Латинізована видова назва ''virginiana'' означає «з [[Вірджинія|Вірджинії]]» -&nbsp;— саме в цьому [[штат]]і був знайдений і описаний перший зразок віргінського опосума<ref>[http://museum.nhm.uga.edu/gawildlife/mammals/marsupialia/didelphimorphia/dvirginiana.html Opossum, Didelphis virginiana] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20061103165718/http://museum.nhm.uga.edu/gawildlife/mammals/marsupialia/didelphimorphia/dvirginiana.html |date=3 листопад 2006 }}.Georgia Wildlife Web Site. (2000)</ref>.

Віргінський опосум -&nbsp;— [[ссавець]] порівняно щільної і важкої статури, розміром з [[Домашня кішка|домашню кішку]]. Довжина тіла -&nbsp;— від 35 до 94 &nbsp;см, довжина хвоста -&nbsp;— 22-47 &nbsp;см. Самці більші і важчі, ніж [[Самка|самки]] -&nbsp;— вага дорослого самця від 0,8 до 6,4 &nbsp;кг, тоді як самки важать 0,3-3,7 кг <ref>Wilson, D., Ruff S. 1999. The Smithsonian Book of North American Mammals. Washington and London: Smithsonian Institution Press.</ref>. Морда у віргінського опосума подовжена і загострена, з довгими вусами-[[Вібриси|вібрисами]]. [[Вуха]] порівняно короткі, голі, чорні, з світлішими кінчиками. [[Кінцівки]] короткі; на лапах по 5 [[пальці|пальців]]в. Хода стопоходяча. [[Великий палець]] задніх кінцівок позбавлений [[Кігті|кігтя]] і сильно протиставлений іншим. Підошви голі. [[Хвіст]] майже голий, довгий, хапального типу, пристосований для лазіння. [[Сумка]] для виношування потомства відкривається назад. Середнє число сосків у самок -&nbsp;— 13, хоча може бути від 9 до 17<ref name="hamilton">Hamilton, W. J., Jr. 1958. Life history and economic relations of the opossum (Didelphis marsupialis virginiana) in New York State. Mem. Cornell Univ. Ag. Exp. Sta. 354:1-48.</ref>.

Звичайна [[температура]] тіла: 35-35,5&nbsp;°C. Нормальна частота [[серцебиття]] -&nbsp;— близько 200 ударів на хвилину. Рівень основного [[обмін речовин|обміну речовин]] у віргінського опосума серед найнижчих, зафіксованих у ссавців (0,15 мл O₂/г ваги/год для 3,5-кілограмової особини)<ref name="mcmanus">McManus, John J. 1974. [http://www.science.smith.edu/departments/Biology/VHAYSSEN/msi/pdf/i0076-3519-040-01-0001.pdf Didelphis Virginiana]. Mammalian Species No. 40: 1-6. Published by The American Society of Mammalogists, 2 May 1974.</ref>.

Віргінський опосум -&nbsp;— єдиний вид сумчастих, що мешкає в [[Північна Америка|Північній Америці]]. Він широко поширений від Південної [[Канада|Канади]] (північний захід [[Онтаріо]]) до [[Мексика|Мексики]] і [[Центральна Америка|Центральної Америки]] ([[Гватемала]], [[Беліз]], [[Сальвадор]], [[Гондурас]], [[Нікарагуа]], [[Коста-Рика]])<ref>New World Marsupial Specialist Group (1996). [http://www.iucnredlist.org/search/details.php/40502/all Didelphis virginiana]. 2006. [[Червона Книга|IUCN Red List of Threatened Species.]] [[Міжнародний союз охорони природи]]. Вид записаний як Lower Risk/least concern (LR/lc v2.3)</ref>. Природний [[ареал]] віргінського опосума займає східну частину [[США]] аж до [[Скелясті гори|Скелястих гір]]; в південну частину тихоокеанського узбережжя США опосума завезли на початку [[XX]] &nbsp;ст. ([[Інтродуковані види|Інтродукований]] в [[Каліфорнія|Каліфорнії]] в [[1910]] &nbsp;р.). Його ареал продовжує розширюватися на північ, хоча холоди обмежують це просування<ref name="mcmanus"/>.

* [[провінції Канади|провінціях Канади]] -&nbsp;— [[Британська Колумбія]], [[Онтаріо]],

* [[штати США|штатах США]] -&nbsp;— [[Мен (штат)|Мен]], [[Вермонт]], [[Нью-Йорк]], [[Нью-Гемпшир]], [[Массачусетс]], [[Коннектикут]], [[Род-Айленд]], [[Нью-Джерсі]], [[Пенсильванія]], [[Меріленд]], [[Делавер]], [[округ Колумбія]], [[Вірджинія]], [[Західна Вірджинія]], [[Північна Кароліна]], [[Південна Кароліна]], [[Джорджія]], [[Флорида]] , [[Алабама]], [[Міссісіпі (штат)|Міссісіпі]], [[Луїзіана]], [[Техас]], [[Нью-Мексико]], [[Колорадо]], [[Теннессі]], [[Кентуккі]], [[Огайо]], [[Мічиган]], [[Індіана]], [[Вісконсин]], [[Міннесота]], [[Айова]], [[Іллінойс]], [[Міссурі (штат)|Міссурі]], [[Арканзас]], [[Оклахома]], [[Канзас]], [[Небраска]], [[Північна Дакота]], [[Південна Дакота]], [[Вайомінг]], [[Айдахо]], [[Вашингтон]], [[Орегон]], [[Каліфорнія]], [[Аризона]]<ref>NatureServe. 2006. NatureServe Explorer: An online encyclopedia of life ([http://www.natureserve.org/explorer/servlet/NatureServe?searchName=Didelphis+virginian Didelphis virginiana]).</ref>.

* D. v. californica Bennett, [[1833]] (Мексика, Центральна Америка; протягом XX &nbsp;ст. поширився на північ і захід по території західних штатів США),

Викопні рештки представників роду ''Didelphis'' відомі в Південній Америці з [[пліоцен]]у, проте в Північній Америці вони не з'являються аж до еємського (сангамонского) міжльодовиків'я в [[плейстоцен]]і<ref>Hibbard, C. W., D. E. Ray, D. E. Savage, D. W. Taylor, and J. E. Guilday. 1965. Quaternary mammals of North America. Pp. 509-525509—525, in The Quaternary of the United States (H. E. Wright and D. G. Frey, eds.), Princeton Univ. Press, Princeton, New Jersey, 922 pp.</ref>. Викопні рештки виду ''Didelphis virginiana'' відомі після вюрмського (вісконсинського) періоду зледеніння<ref>{{Cite book|url=https://books.google.com.ua/books?id=2SwnvB7w-cAC&pg=PA531&lpg=PA531&dq|title=The Quaternary Period in the United States|last=Gillespie|first=A. R.|last2=Porter|first2=S. C.|last3=Atwater|first3=B. F.|date=2003-12-17|year=|publisher=Elsevier|location=|pages=531|language=en|isbn=978-0-08-047409-0}}</ref>. Судячи з них, до європейської колонізації північна межа ареалу віргінського опосума проходила по північній частині [[Західна Вірджинія|Західної Вірджинії]] та північному [[Огайо]]<ref>{{Cite web|title=Didelphis virginiana|url=https://www.floridamuseum.ufl.edu/florida-vertebrate-fossils/species/didelphis-virginiana/|website=Florida Museum|date=2017-03-30|accessdate=2020-03-22|language=en-US}}</ref>.

Віргінські опосуми населяють різноманітні місцевості, від порівняно посушливих місцевостей до приморських районів, однак у цілому воліють триматися [[Вологий клімат|вологих]] за[[ліс]]нених ділянок, особливо заростей по берегах [[Водойма|водойм]] і [[Болото|боліт]]. Легко адаптуються до присутності [[людина|людей]]. На відпочинок зазвичай влаштовуються в [[Дупло|дуплах]] дерев, в купах хмизу, сміття, в населених районах -&nbsp;— у покинутих будівлях та підземних комунікаціях. Самі [[нора|нір]] не риють, користуються чужими порожніми норами; як правило, [[Самка|самки]] займають їх на час виведення потомства, влаштовуючи [[гніздо|гнізда]]. Однак відсутність доступних нір поширення опосумів не обмежує<ref name="lay">Lay, D.W. 1942. Ecology of the opposum in eastern Texas. Jour. Mammal. 23:147-159.</ref>.

Віргінські опосуми -&nbsp;— [[територіальні тварини]], хоча, ймовірно, ведуть частково бродячий спосіб життя, залишаючись на одній території не більше 6 місяців<ref>Hunsaker, D., II, and D. Shupe. 1977. Behavior of New World marsupials. Pages 279-347279—347.</ref>. Дослідження<ref>Llewellyn, L.M. and F.H. Dale. 1964. Notes on the ecology of the opossum in Maryland. Jour. Mamm. 45:113-122.</ref> показали, що типова ділянка перебування опосума не округлої форми, а простягається вздовж течії [[річка|річки]] або [[Струмок|струмка]]. Її площа варіює від 0,12 до 23,47 га, в середньому 4,65 га ([[Техас]])<ref name="lay"/>, однак іноді може займати до 254 га. Опосуми ведуть одиночний спосіб життя; соціальні зв'язки розвинені слабо -&nbsp;— за винятком репродуктивного періоду, дорослі особини демонструють одне до одного [[ворожість]]. Хоча самок вдається утримувати в неволі групами, дорослі [[Самець|самці]] незмінно вступають у сутички, аж до смерті слабшого самця<ref name="mcmanus"/>. Агресивна поведінка включає агресивні вокалізації (шипіння, верески), демонстрацію оскалених зубів і фізичний контакт. Слабший супротивник може впадати в кататонію.

Активні опосуми виключно ночами, вирушаючи на пошуки [[корм]]у після заходу сонця. Пік активності навесні та влітку припадає на час між 23 і 2 год ночі<ref name="mcmanus"/>. Пізньої осені та взимку активність помітно знижується, особливо в періоди сильних заморозків, однак у [[Сплячка|сплячку]] віргінські опосуми не впадають. Звичайна температура тіла цих тварин -&nbsp;— 35 ºC. Тривалість життя опосумів дуже мала, як на тварин їхнього розміру й способу життя. В природі вона складає 2-3 роки, в неволі максимальний досягнений вік -&nbsp;— 6,6 років<ref>{{Cite web|title=Virginia opossum (Didelphis virginiana) longevity, ageing, and life history|url=http://genomics.senescence.info/species/entry.php?species=Didelphis_virginiana|website=genomics.senescence.info|accessdate=2020-03-22}}</ref>.

Період [[розмноження]] у віргінського опосума тривалий і триває з січня чи лютого по червень-липень. Піки репродуктивної активності припадають на кінець січня -&nbsp;— кінець березня і на середину травня -&nbsp;— початок липня<ref name="hamilton"/>. Естральний період у [[самка|самок]] триває 22-38 днів; спарювання відбувається невдовзі після того, як самка входить в [[Тічка|тічку]]. Відразу після запліднення самка знову починає вести себе агресивно і проганяє самця.

Запліднення відбувається в обох [[матка]]х, хоча [[овуляція]] може затримуватися на 4 дні після [[коїтус]]у. З кожного [[яєчник]]а в середньому вивільняється по 11 [[Яйцеклітина|яйцеклітин]] (0,75 &nbsp;мм діаметром), запліднення відбувається у [[Фаллопієві труби|фаллопієвих трубах]]. Через 24 години запліднені яйцеклітини потрапляють у матку. [[Плацента]] не формується, проте [[ембріон]] оточують складки маткової стінки. Тісний контакт хоріона і [[Кровоносні судини|кровоносних судин]] слизової матки дозволяє поживним речовинам переміщатися з кровоносного русла матері до зародка. [[Вагітність]] триває 12-13 днів; [[пологи]] відбуваються з лютого по липень. [[Виводок]] спочатку складається з 5-23 дитинчат, проте, оскільки у самки, як правило, всього 13 [[сосок|сосків]], частина новонароджених не виживає. Таким чином, середній розмір виводка у віргінського опосума -&nbsp;— 7-9 дитинчат. У північній частині ареалу у опосумів буває 1 виводок на рік; в іншій частині ареалу -&nbsp;— 2 виводки на рік, зрідка -&nbsp;— 3.

Дитинчата народжуються вагою всього 0,16 г і довжиною 14 &nbsp;мм. На вигляд вони більше нагадують [[ембріон]]и, ніж сформованих тварин. Відразу після народження вони за допомогою розвинутих кігтиків на передніх лапах переповзають у [[Сумка|сумку]] матері, де прикріплюються до соска. Коли дитинча починає ссати, сосок розбухає і повністю заповнює його рот. Дитинчата залишаються прикріпленими до сосків до 50-65 днів життя, що приблизно можна порівняти з тривалістю вагітності у плацентарного ссавця схожого розміру. Через 2 місяці після народження у дитинчат з'являється шерсть і відкриваються очі, а ще днів через 5-10 вони починають пересуватися самостійно і харчуватися твердою їжею. У цей час дитинчата при переміщеннях забираються на спину матері, часто тримаючись хвостами за її хвіст, піднятий над спиною кінцем вперед.

Самостійними молоді опосуми стають між 95 і 105 днем ​​життя, після чого будь-який зв'язок з матір'ю у них припиняється. Самки, що спостерігалися в неволі, не захищали свій виводок і дозволяли забирати його з гнізда. Оскільки вагітність у самок коротша від естрального циклу, втративши виводок, самка може незабаром злучитися знову. Молоді самки досягають статевої зрілості до 9 місяців і в природі рідко живуть більше 1 репродуктивного сезону. У цілому, в природних умовах тривалість життя віргінського опосума рідко перевищує 18 місяців; в неволі можуть прожити понад 7 років. Смертність на першому році життя висока, проте за даними досліджень популяції опосумів можуть на 75&nbsp;% складатися з молодняка<ref>Petrides, G. A. 1949. Sex and age determination in the opossum. Jour. Mammal. 30:364-378.</ref>. Природними ворогами опосумів є [[Лисиця|лисиці]], руді [[Рись|рисі]], [[койот]]и, великі [[сова|сови]] та інші [[хижі птахи]]. На молодняк також полюють [[змії]]<ref>{{Cite web|title=Virginia Opossum Facts, Lifespan, and Habitat|url=https://donnallong.com/virginia-opossum-facts-lifespan-and-habitat/|website=Donna L. Long|date=2019-11-23|accessdate=2020-03-22|language=en-US|first=Donna L.|last=Long}}</ref><ref>{{Cite web|title=Virginia Opossum|url=https://nature.mdc.mo.gov/discover-nature/field-guide/virginia-opossum|website=MDC Discover Nature|accessdate=2020-03-22|language=en}}</ref>. Віргінські опосуми є переносниками деяких [[Інфекційні захворювання|інфекційних захворювань]], у тому числі [[сказ]]у. В той же час самі тварини через повільний метаболізм дуже стійкі до сказу і опосуми рідко помирають від нього<ref>{{Cite book|url=https://books.google.com.ua/books?id=Px3VBwAAQBAJ&pg=PA355&lpg=PA355&dq|title=Rabies|last=Campbell|first=J. B.|last2=Charlton|first2=K. M.|date=2012-12-06|year=|publisher=Springer Science & Business Media|location=|pages=355|language=en|isbn=978-1-4613-1755-5}}</ref>.

Віргінський опосум -&nbsp;— звичайна для Північної Америки тварина, через невибагливості легко [[Адаптація (біологія)|адаптується]] до проживання у місцевостях, населених людьми. Подібно до [[Ракун|єнотєнота]]а чи [[Скунс|скунса]], опосумів часто можна спостерігати, як вони риються в смітті. Однією з основних причин смертності опосумів є загибель на дорогах. У південно-східній частині США на опосумів традиційно полюють заради їстівного [[М'ясо|м'яса]] і жорсткого [[Хутро|хутра]], яке йде на виготовлення [[верхній одяг|верхнього одягу]] та інших виробів. Завдають певної шкоди садам і полям.

* Newell, T. and R. Berg. 2003. [http://animaldiversity.ummz.umich.edu/site/accounts/information/Didelphis_virginiana.html "«Didelphis virginiana"»] (On-line), Animal Diversity Web. Accessed May 04, 2007.

* [http://www.iucnredlist.org/apps/redlist/details/40502/0 Didelphis virginiana]: інформація на сайті Червоної книги МСОП

* Жизнь животных : в 7 т. / Под ред. В.&nbsp;Е.&nbsp;Соколова. Т.7. Млекопитающие &nbsp;— 2-е изд., перераб. &nbsp;— М.: Просвещение, 1989. &nbsp;— 558 с. (Стр. 37).