Січневе повстання (1918): відмінності між версіями

'''Січне́ве повста́ння''' (у деяких джерелах '''Січневий заколот'''<ref>[http://www.archives.gov.ua/Sections/Kruty/Kruty2/index.php?11 Документи Центрального Держархіву, Ін-ту Історії НАН України та Національного музею історії України]</ref>{{sfn|Палій|2015|с=[https://books.google.com.ua/books?id=AdnGCQAAQBAJ&pg=PA479&dq=Січневий+заколот&hl=uk&sa=X&redir_esc=y#v=onepage&q=Січневий%20заколот&f=false 479.]}}) — збройний виступ у [[Київ|Києві]] {{СС|29|січня||16|}} — {{СС|4|лютого|1918|22|січня}} року, організований Київським комітетом [[Більшовики|більшовицької партії]] проти [[Українська Центральна Рада|Української Центральної Ради]] та [[Українська Народна Республіка|Української Народної Республіки]] під час наступу військ [[Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка|радянської Росії]] на Київ. Повстання тривало сім днів та прискорило початокпадіння більшовицькоївлади окупаціїЦентральної Ради в Києві.

Українська влада виявилася неспроможною навести порядок у столиці. У місті майже не було надійних військ, які підтримували Центральну Раду, проти повсталих воювали лише окремі підрозділи Богданівського, Полуботківського, Богунського полків, [[Січові Стрільці|Галицько-Буковинський курінь січових стрільців]], [[Вільне козацтво]]. Частина розпропагованих більшовиками вояків українських полків виступила на їхньому боці, інші військові тримали нейтралітет. Не було єдиного командування, військами керували два штаби — коменданта міста [[Ковенко Михайло Микитович|Михайла Ковенка]] і командувача [[Київський військовий округ|Київським військовим округом]] [[Шинкар Микола Ларіонович|Миколи Шинкаря]]. У Києві перебувало до 20 тисяч солдатів і офіцерів старої російської армії, які лишались нейтральними спостерігачами, але ані повстанці, ані українська влада не зробили жодного кроку, аби залучити їх на свій бік. Те ж саме стосується і київських мешканців, які в масі своїй співчували більшовикам, а не українцям.

У той самий час, {{comment|15–25 січня|за юліанським календарем}} ([[28 січня]]–[[7 лютого]]) в Києві відбувались VIII загальні збори Центральної Ради. {{СС|1|лютого||19|січня}} вона звернулась до киян з відозвою, в якій повідомляла, що урядові сили контролюють усі ключові установи міста; закликала робітників припинити страйк, від якого найбільше потерпає населення міста; обіцяла вирішення найближчим часом пекучих потреб робітництва та проведення широких соціально-економічних реформ. Становище почало виправлятись після {{СС|1|лютого||19|січня}}, коли до Києва прибули [[Гайдамацький кіш Слобідської України]] під командуванням [[Петлюра Симон Васильович|Симона Петлюри]], що відступав під ударами військ [[Муравйов Михайло Артемович|Михайла Муравйова]], та [[Полк імені Костя Гордієнка|Гордієнківський полк]], який привів з Північного фронту полковник [[Петрів Всеволод Миколайович|Всеволод Петрів]]. {{СС|2|лютого||20|січня}} повстання на вулицях Києва придушене, тримався лише його головний оплот — завод «Арсенал». Після кровопролитного штурму завод був взятий військами Симона Петлюри ранком {{СС|4|лютого||22|січня}}. На місці було розстріляно понад 300 більшовиківйого захисників.{{джерело?}} Проте, згідно з останніми публікаціями очевидців Cимон Петлюра не дозволив масового розстрілу: